Коли світ розбивається вщент. Три правила життєстійких людей, — лектор TED

25 грудня 2020, 11:03
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Психолог і письменниця Люсі Хон у своєму виступі на TED розповідає про три стратегії, які допоможуть мужньо впоратися з негараздами

Переклад Фахрії І. для TED

Спершу хочу поставити вам кілька запитань. Якщо ви коли-небудь втрачали кохану людину, вам розбивали серце, ви переживали болісне розлучення, або вам зраджували, будь ласка, встаньте. Якщо не можете встати, просто підніміть руку. Будь ласка, стійте так і тримайте руку піднятою. Якщо ви пережили стихійне лихо, над вами знущалися, вас звільняли, встаньте. Якщо у вас був викидень, ви коли-небудь робили аборт або боролися з безпліддям, будь ласка, встаньте. Нарешті, якщо вам або комусь із ваших близьких довелося зіткнутися з психічним захворюванням, недоумством, якимись фізичними вадами, самогубством, будь ласка, встаньте. Озирніться навколо. Біда може статися з кожним. Якщо ви живі, то вам доведеться або вже довелося пережити важкі часи. Дякую всім, сідайте.

Відео дня

Я почала вивчати життєстійкість десять років тому в Пенсильванському університеті в Філадельфії. <...>

Закінчивши навчання в Америці, я повернулася додому, в Крайстчерч, щоб почати роботу над докторською. Коли я ледь розпочала роботу, в Крайстчерчі стався землетрус. Мені довелося відкласти все і почати роботу з місцевими жителями, щоб допомогти їм пережити цей жахливий період. Я працювала з різними організаціями: від державних відомств до будівельних компаній і різних громадських груп. Я навчала людей практик, що підвищують життєстійкість. Мені здавалося, що це моє покликання, мій шанс отримати користь з усіх цих досліджень. Але, на жаль, я помилялася.

У всіх нас бувають моменти, коли наше життя ділиться на «до» і «після»

Справжнє випробування чекало мене в 2014 році на вихідних з нагоди дня народження королеви. Ми з двома іншими сім'ями вирішили спуститися до озера Охау і на велосипедах дістатися океану. В останню хвилину моя прекрасна 12-річна дочка Ебі вирішила поїхати на машині зі своєю подругою Еллою, їй теж було 12, і Саллі, мамою Елли, моєю дуже близькою подругою. На шляху вниз, коли вони перетинали Ракаію, на стежці Томпсона, під знак «стоп» промчала машина і врізалася в них, моментально убивши всіх трьох.

В одну мить я сама стала потерпілою, прокинувшись зовсім іншою людиною. Замість експерта з життєстійкості я раптом стала скорботною матір'ю. Я прокидалася, не розуміючи, хто я, намагаючись усвідомити цю немислиму подію. Мій світ розбився вщент. Раптово я опинилася останньою, хто в цьому розбирається. І ось що я вам скажу: мені зовсім не подобалося те, що я чула.

Після смерті Ебі нам сказали, що, ймовірно, нас чекає відчуження, розлучення, і що ми перебуваємо в зоні високого ризику розвитку психічного розладу. «Ого», — подумала я тоді, — «дякую, але моє життя вже переповнене лайном».

У брошурах описано п’ять стадій горя: гнів, торг, заперечення, депресія, прийняття. Співробітники «допомоги потерпілим» сказали, що, найімовірніше, наступні п’ять років ми сумуватимемо. Я добре знаю ці процедури. Але через всі ці поради ми відчували себе жертвами. Ми були абсолютно вражені тим, що відбувається, і безсилі бодай якось уплинути на нашу скорботу. Мені не потрібно було розповідати, наскільки все погано. Повірте, я вже знала, що все насправді жахливо. Найбільше мені потрібна була надія. Мені потрібно було пережити всі ці страждання, біль і тугу. Мені хотілося бути активним учасником свого горя.

Зрештою я вирішила відмовитися від їхніх порад і замість цього провести на собі щось на кшталт експерименту <...> Зараз я мушу зізнатися — я дійсно не знала, що з цього вийде. Втрата дитини широко визнається як дуже складна втрата. Але п’ять років по тому я можу сказати: з проведеного мною дослідження я дізналася, що можна подолати негаразди, що існують дієві методи, що абсолютно точно можна змусити себе думати і діяти так, аби допомогти самому собі пережити важкий період.

Цьому присвячено численні дослідження. Сьогодні я поділюся з вами трьома методами. Саме на них я спиралася, і вони рятували мене в найпохмуріші дні. Ці три прийоми, що лежать в основі всієї моєї роботи, доступні кожному, будь-хто може їм навчитися, і ви дізнаєтеся про них просто зараз.

Перше: життєстійкі люди знають, що в житті буває всяке. Вони знають, що страждання — це частина життя. Це не означає, що вони вітають це, насправді вони не божевільні. Просто коли настають важкі часи, вони, можливо, усвідомлюють, що страждання — частина людського існування. І завдяки цьому знанню в моменти горя ви не відчуваєте себе ущемленим. Я ніколи не думала: «Чому я?» Взагалі-то я завжди думала: «Чому не я? Зі мною можуть статися жахливі речі точно так само, як і з усіма іншими. Це моє життя, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Справжня трагедія полягає в тому, що, схоже, мало хто з нас про це пам’ятає. Ми живемо в такий час, де кожен має право на ідеальне життя, коли яскраві, щасливі фотографії в Інстаграмі є нормою, а в реальності, як ви всі показали на початку мого виступу, все якраз навпаки.

Друга практика: життєстійкі люди вміють добре розставляти пріоритети. Вони мають звичку реалістично оцінювати ситуацію, і, як правило, їм вдається зосередитися на тому, що вони можуть змінити, і якось прийняти те, що їм не до снаги. Це життєво важливий навик, якого можна навчитися. Ми, будучи людьми, відмінно помічаємо загрози і слабкі сторони. У нас це закладено природою. Ми дуже добре помічаємо їх. Негативні емоції «липнуть» до нас, водночас ми немов стіною відгороджуємося від позитивних.

Така поведінка насправді рятує нас і дозволяє нам вижити з погляду еволюції. На хвилину уявіть собі печерну жінку, яка, виходячи вранці зі своєї печери, бачить з одного боку шаблезубого тигра, а з іншого — прекрасну веселку. Помітити тигра — значить вижити. Проблема в тому, що ми живемо в такий час, коли загрози сипляться на нас цілими днями, і наш бідний мозок сприймає кожну з цих загроз як того самого тигра. Ми сприймаємо всі ці загрози і постійно перебуваємо в стані стресу. Стійкі люди не применшують негатив, але вони знаходять спосіб налаштовуватися на добре.

Одного разу, коли я вагалася в сумнівах, я чітко пам’ятаю, як подумала: «Не можна дозволити їм поглинути тебе. Ти повинна вижити. Тобі є заради чого жити. Обери життя, а не смерть. Не втрачай те, що маєш, на додачу до того, що вже втратила». У психології ми називаємо це пошуком вигоди. У моєму прекрасному новому світі я намагалася знайти речі, за які можна бути вдячною. У всякому разі наша маленька дівчинка не померла від якоїсь жахливої, затяжної хвороби. Вона померла раптово, миттєво, позбавивши і нас, і себе від цього болю. Сім'я і друзі дуже підтримували нас, допомагаючи це пережити. І найголовніше: у нас залишалося двоє прекрасних хлопчиків, заради яких потрібно було жити, які потребували нас, маючи право на нормальне життя, яке ми могли їм дати.

<...> Коли ви переживаєте горе, вам може знадобитися підтвердження або дозвіл відчувати себе щасливими. У нас на кухні висить яскраво-рожевий плакат, який нагадує нам «прийняти» хороше. Наприклад, в американській армії це сформульовано трохи по-іншому. Їм радять «полювати» на позитив. Знайдіть те, що підходить вам, але, що б ви не робили, навмисно, цілеспрямовано постійно налаштовуйтеся на хороше.

Третя практика. Життєстійкі люди запитують: «Те, що я роблю, допомагає чи шкодить мені?». У хорошій терапії це запитання ставлять часто. І воно допомагає. Це було найчастіше запитання, яке я ставила собі після смерті дівчаток. Я питала себе знову і знову. «Чи повинна я піти в суд і побачити водія? Це допоможе мені чи зашкодить?» Я над цим довго не думала — я не пішла. Але Тревор, мій чоловік, вирішив зустрітися з водієм пізніше. Ночами я перебирала старі фотографії Ебі, засмучуючись дедалі більше. Я запитувала у себе: «Тобі це допомагає чи шкодить?». Відклади фотографії та лягай спати, подбай про себе.

Це запитання можна ставити в різних ситуаціях. Ваші дії допомагають або шкодять вам у вашому прагненні отримати підвищення, скласти іспит, відновитися після серцевого нападу? У багатьох ситуаціях. Я багато пишу про життєстійкість, і протягом багатьох років ця практика отримувала більше позитивних відгуків, ніж будь-яка інша. Я отримую безліч листів з усього світу, в яких люди кажуть, як сильно це вплинуло на їхнє життя. Нехай це прощення старих сімейних гріхів, розбіжностей минулих років, тролінг у соціальних мережах або запитання самому собі: «Чи потрібен мені цей зайвий келих вина?» Коли ви питаєте себе про те, допомагають вам ваші дії, думки, вчинки чи завдають шкоди, ви стаєте господарем становища. Ви контролюєте свої рішення.

Три стратегії. Досить прості. Вони легко доступні кожному в будь-який час і в будь-якому місці. Це набагато простіше, ніж здається. Життєстійкість — не якась постійна риса. Це не щось важкодосяжне, що у одних людей є, а в інших — ні. Від вас потрібні дуже прості дії. Просто бажання спробувати.

Я вважаю, у всіх нас бувають моменти, коли наше життя ділиться на «до» і «після», коли ми думаємо, що котимося в якомусь жахливому напрямку, чого ми ніколи не очікували і, звичайно ж, не хотіли. Це трапилося зі мною. Це було жахливо, неймовірно. Якщо ви коли-небудь потрапите в таку ситуацію, коли здається, що все скінчено, використовуйте мої поради і подумайте ще раз. Я не стану вдавати, що це просто. Це не зніме біль повністю. Але за останні п’ять років я дійсно навчилася того, що таке мислення допомагає. Більше, ніж будь-що, воно показало мені, що можна жити і сумувати водночас. І за це я завжди буду вдячна.

Повну версію можна знайти на TED

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X