Прислухайтеся до себе. Чотири причини прокрастинації

10 лютого 2020, 20:43

Часом створюється враження, ніби людина прокрастинує, хоча насправді причина значно глибше

Напевно, в кожного з нас час від часу з’являється непереборне бажання відкласти важливі й не завжди приємні справи на потім — на п’ять хвилин, на годинку, а то і на завтра. Чи перекинути відповідальність за їх виконання на когось іншого, а самому в цей час зайнятися чимось більш приємним, наприклад, переглядом нової серії улюбленого серіалу або зависнути на години в чаті з друзями — тобто, іншими словами, як модно зараз говорити, попрокрастинувати.

Відео дня

Якщо прокрастинація носить тимчасовий характер, нічого страшного в цьому немає — можливо, ви просто втомилися і вам необхідний перепочинок. Але якщо цей стан набуває хронічності, тобто у вас є достатньо сил та ресурсів для виконання поставленого завдання, але ви все одно його відкладаєте на потім, знаходячи для себе все нові та нові відмовки, то в подальшому це може вилитись в неабиякі проблеми. Такий самосаботаж гальмує не лише вчасне виконання справ, а й успішне досягнення поставлених цілей, як наслідок, породжуючи невпевненість в собі та своїх силах.

Для початку давайте спробуємо розібратися з причинами виникнення прокрастинації, адже будь-який наш стан ніколи не виникає на порожньому місці і своєю появою ніби намагається «сказати» про щось важливе.

Прокрастинація ніколи не виникає на порожньому місці

Як би парадоксально це не звучало, але весь механізм прокрастинації спрямований на те, що б ми нічого не робили просто так, намарно витрачаючи власні ресурси, а, навпаки, максимально їх берегли та примножували, тим самим внутрішньо наповнюючись.
Насправді, прокрастинація наштовхує нас на дуже важливі роздуми про самих себе, про обраний шлях для досягнення цілей та про самі цілі. Адже, якщо ми твердо переконані в правильності своїх дій та намірів, ми не зволікаємо з їх реалізацією — навіть якщо мова йде про написання нудного звіту чи наукової статті, бо чітко бачимо взаємозв'язок між проміжною дією і кінцевою метою.

Розуміння причин власної прокрастинації, як правило, вже півшляху до виходу з цього стану.

Найчастіше ми прокрастинуємо з кількох причин:

1. Слідуємо не своїм цілям наприклад, відповідаючи очікуванням батьків людина обирає фах, скажімо, юриста, до якого в неї абсолютно не лежить душа, але оскільки це престижно і фінансово вигідно, переконує саму себе, що це її власне рішення. Проте внутрішнє невдоволення нікуди не зникає, а з часом лише наростає, змушуючи підсвідомо, а нерідко і свідомо саботувати та відкладати на потім нелюбиму справу.

2. Сучасне суспільство — це суспільство, в якому в першу чергу цінуються високоефективні люди. Але швидке та ефективне виконання того чи іншого поставленого завдання часто йде в збиток відпочинку і наповненню необхідними ресурсами, рано чи пізно приводячи до вигорання. Власне, прокрастинація в цьому випадку виступає таким собі «запобіжником», який покликаний захистити від зайвого виснаження в біганині за успіхом.

3. Дорослим, які виховувалися в авторитарних сім'ях, тобто там, де авторитет обох батьків, або когось одного з них не піддавався жодному сумніву, де все вирішувалось, не враховуючи думки та ініціативи дитини, в дорослому житті притаманні невпевненість у своїх силах, складність у визначенні власних цілей, намірів та постійне відкладання їх реалізації. Таким людям складно долати перешкоди та знаходити найбільш оптимальні шляхи для самореалізації. З боку створюється враження, ніби така людина прокрастинує, хоча насправді причина значно глибше. Якщо самотужки складно розібратися з цим станом, необхідно звернутися по допомогу до спеціаліста.

4. Брак вольових зусиль для досягнення цілей або, іншими словами, інфантильний спосіб сприйняття навколишнього світу та своєї ролі в ньому — коли культивується думка, що робити потрібно лише те, до чого лежить душа, максимально оточуючи себе комфортом. Такі люди часто працюють хаотично, без плану, або лише в залежності від натхнення чи дочікуючись чергових дедлайнів.

Тож, якою б не була причина вашої прокрастинації, помітивши в собі її перші прояви, приймайте невідкладні міри по їх нейтралізації.

Для початку виконайте для себе нескладну техніку.

— Чітко визначіть, що б вам хотілося робити замість виконання справи, до якої ніяк не доходять руки. Тобто, поставте собі запитання і дайте на нього відповідь: що б мені хотілося зробити замість того, що мені потрібно робити? Наприклад, замість того, щоб писати нудний звіт — випити горнятко кави або поспілкуватися з другом і так далі.

— Поставте собі наступне запитання: що ви хочете насправді отримати, виконуючи цю дію? Наприклад, коли ви п'єте каву, можливо, ви відчуваєте себе в спокої і внутрішній рівновазі, наповнюючись енергією, або коли спілкуєтесь з другом, з’являється відчуття, що ви в центрі всіх найсвіжіших подій.

— Коли ви це визначили, уявіть найбільш яскраво, що ви вже це зробили. Ви не робите цього фактично, тобто, ви не йдете заварювати кави, чи набирати номер друга, але подумки проживаєте весь цей процес. Виділіть собі для цього кілька хвилин. Відчуйте в тілі, як з’являються очікувані відчуття. Наприклад, тіло розслабляється і наповнюється енергією, як після випитого горнятка кави, або в тілі з’являється приємна втома, чи навпаки легке емоційне збудження, як після розмови з другом.

— Доповнивши свій стан бажаними відчуттями, які ви неусвідомлено прагнете отримати, по суті «проживши» їх у своїй голові, поверніться назад до виконання необхідного завдання. Тепер у вас з’явився ресурс, маючи який ваша психіка стає більш цілісною, і розуміння того, що для виконання поставленого завдання (наприклад, написання звіту) вам бракувало саме цих внутрішніх відчуттів. Як правило, якщо ви все зробили по вищеописаному алгоритму, справи просуваються значно швидше і з меншим спротивом. Більше того, при володінні цим внутрішнім ресурсом, поставлені цілі бачаться набагато чіткіше та конкретніше.

Чому цей метод, незважаючи, на перший погляд, на всю його простоту, дійсно дієвий? Справа в тому, що для нашої психіки немає принципової різниці, чи ми фактично щось проживаємо в реальному житті, чи лише уявляємо собі, що з нами це відбулося — все сприймається за чисту монету. Спробуйте на мить у всіх барвах уявити собі часточку лимона на язиці… Багато хто після цього дійсно відчує характерний кислий смак і слиновиділення, так ніби реальна часточка лимона лежить у роті.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X