Фройд на канапі та Лифар у жнивах. П’ять книг, які змінять ваше ставлення до класики

15 жовтня 2020, 18:49

У цих книжках — історії про знакових людей, долі яких вражають не менше за творчість.

@НВ
Фото: @НВ

Несподівані ракурси, невідомі факти, прискіпливий аналіз і увага до деталей — усе це робить навіть з історичного дослідження справжній трилер і детектив.

Приємного читання!

Відео дня

Ганс-Мартін Ломанн. Зіґмунд Фройд. — К.: Видавництво Жупанського, 2020

Видавництво Жупанського
Фото: Видавництво Жупанського

Біографія батька психоаналізу в цій книжці - не просто формальний опис його життя, але насамперед прискіпливе дослідження, зроблене відомим німецьким автором. Раннє дитинство, роль батька, матері та няні, що її заміняла. Юнацькі роки в Парижі, пристрасть до кокаїну, який, як писав герой книги до нареченої, робить його сміливішим і балакучим, знайомство з Юнгом, перші й подальші праці. Загалом автор висвітлює постать Зігмунда Фройда як через контекст епохи і зв’язок зокрема літератури з психоаналізом на початку ХХ століття, так і шляхом детального аналізу його наукових робіт. Утім, жодних скандальних випадків з біографії Фройда — через дитячу сексуальність чи юнацьку залежність від наркотиків — у книжці не виокремлено, оскільки всю увагу приділено виключно інтелектуальному життю головного героя. По суті, його історія сприймається як один роман — з епохою, наукою, життям.

Серж Лифар. Роки жнив. — К.: Варто, 2020

Варто
Фото: Варто

Це перше видання українською мемуарів відомого танцівника і хореографа, який приніс світову славу рідному Києву. Період, описаний у книжці - київське дитинство, отроцтво, юність, яка припала на буремні часи в історії України. Цікаво, що рід Лифарів мав козацьке коріння, дід-поміщик в описувані часи пристав до партії братів-хліборобів, яка сформувалася довкола Скоропадського, натомість сам автор спогадів, стомлений змінами влади у місті, чекав на прихід Добровольчої армії Денікіна. Таким чином, перед нами життя головного героя аж до його від'їзду до Парижа, мистецької столиці світу. Повернулося ім'я легендарного артиста на батьківщину лише після здобуття Україною незалежності, адже у самій Франції він вважався колаборантом, хоч французьке громадянство, запропоновано де Голлем у 1965 році, не прийняв, відказавши, що залишається українцем.

Катерина Лебедєва. 22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві. — Х.-К., Видавець Олександр Савчук, Бібліотека українського мистецтва, 2020

Видавець Олександр Савчук, Бібліотека українського мистецтва
Фото: Видавець Олександр Савчук, Бібліотека українського мистецтва

У цій книжці авторка розповідає про страшний і містичний випадок, який стався у Києві у ніч на 22 березня 1922-го року, коли відомий художник, якому виповнилося 22 роки, був задушений у власному помешканні. Вбивці демонстративно розклали навколо трупа коштовності, які були в хаті, підтвердивши, таким чином, що це було не пограбування. Тож смерть юного художника Леся Лозовського, учня Георгія Нарбута і Михайла Бойчука, який навчався в Українській Академії мистецтв, стала символічною розправою, потрібною — кому? Авторка крок за кроком розслідує справу, розповідаючи про життя свого героя від 1917-го року, коли він вступив до Академії, аж до моменту загибелі на Вознесенському узвозі. Серед учасників цієї історії, протягом якої влада у Києві змінилася чотирнадцять разів — відомі постаті тих, з ким спілкувався головний герой: Анатоль Петрицький, Михайль Семенко, Лесь Курбас, Олександра Екстер, Іван Падалка. Насправді це динамічне, вражаюче чтиво з історичною достовірністю і глибоким психологізмом.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Степан Процюк. Відкинуті і воскреслі. — Брустурів: Дискурсус, 2020

Дискурсус
Фото: Дискурсус

Парадоксальність цієї книжки полягає в тому, що у ній подано нариси як про тих письменників, кого радянська система знищила, так і про безпосередніх оспівувачів цієї системи. При цьому навіть портрети класиків на зразок Нечуя-Левицького, Франка і Лесі Українки подані з незвичного ракурсу. Натомість постаті епохи Розстріляного Відродження (Михайль Семенко, Микола Куліш, Євген Плужник) контрастуючи із вцілілими сучасниками режиму (Павло Тичина, Микола Бажан, Остап Вишня) вписуються у загальну парадигму «пропащих сил» української радянської літератури. При цьому трагічні долі Григора Тютюника і Василя Симоненка логічно завершують пізнішу епоху репресій «національного» в офіційному письменстві. Загалом «нема нічого дивовижного в тім, що Україна, яка пережила гніт кількох імперій із різними цінностями, Голодомор і холодомор, народжувала так багато відступників, пристосуванців і байдужих, — вважає автор. — Упевнений, що на місці української історії з іншими народами було би не краще».

Андрей Краснящих. Писатели в Харькове. Слуцкий. — Х.: Права человека, 2020

Права человека
Фото: Права человека

У цьому дослідженні харківського періоду життя відомого класика соцреалізму автором також вперше зібрано поетичний доробок Бориса Слуцького, присвячений місту, в якому він жив з 1922-го по 1937-й і в 1946—1948-х роках. Сама збірка — і данина пам’яті поетові, і докір місцевій владі, яка ані «своїх» не приймає, ані «чужих» не пускає, якщо згадати офіційно розбитий барельєф Юрія Шевельова (у 2013 році у Харкові розбили і зняли меморіальну дошку історикові української мови і литератури Юрію Шевельову — НВ). Тож ані вулиці імені Слуцького, ані пам’ятника поету в місті, яке сформувало його стиль, який, у свою чергу, за словами Йосифа Бродського, змінив всю тональність російської післявоєнної поезії, у Харкові немає. Існує хіба що лише провулок Слуцького — у його рідному Слов’янську. І хоч його хрестоматійний вірш Коні в океані Євген Євтушенко називав «шедевром світової поезії», сам поет передбачав своє забуття у майбутньому: «С недоверием глядит / поколенье деток: / для него я троглодит, / для него я предок, // для него я прошлый век, / скукота зеленая, / для него — не человек, рыба я соленая, // рыба я мороженая, в сторону отложенная».

Показати ще новини
Радіо НВ
X