Вовкулаки, гола натурниця і Махно в Галичині. П’ять книг, де розповідають дивні історії

10 жовтня 2020, 16:15

Дивує у цих книжках навіть не те, як невідомі факти з легкістю вписуються у загальну історію, а те, що всі вони можуть стати популярним чтивом.

Інтимний щоденник і медична таємниця, літературні кулуари і будні емігранта. Саме про це в «осінніх» книжках цього огляду, здивування від якого вам гарантоване не менше, ніж насолода від тексту.

Відео дня

НВ
Фото: НВ

Приємного читання!


Ґевін Френсіс. Метаморфози. Нотатки лікаря про медицину та зміни людського тіла. — Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020

Клуб Сімейного Дозвілля
Фото: Клуб Сімейного Дозвілля

Описуючи випадки зі свого життя лікаря, розповідаючи іноді фантастичні історії з власної медичної практики, міркуючи над причинами дивовижних хвороб, автор цієї актуальної книжки щоразу звертається до стародавніх міфів. Чому постійно змінюється людське тіло? Яке пояснення має мода на татуювання, бодібілдинг, анорексію? Звідки беруться вовкулаки в реальному житті? Навіщо їсти своє тіло, блукати сновидою по даху, вирощувати ріг на лобі? Як наука пов’язана зі міфологією, і чому античність пояснювала будь-які зміни в тілі людини карою богів, а сьогодні дівчина, яка вагітніє без огляду на контрацепцію, і людина зі зростом Гулівера викликає лише цікавість вчених.

Ольга Ольхова. Русла зап’ясть. — К.: Саміт-книга, 2020

Саміт-книга
Фото: Саміт-книга

Ця збірка поезій — справжня інтрига у сьогоднішній літературі, де форма не завжди співпадає із вмістом, а за випадкову подібність героїв до реальних персонажів треба вибачатися. Натомість у цьому випадку це надзвичайно «тілесна», інтимна, відверта книжка, з просування вглиб якої довіра до авторського світу наростає, будучи темпорована у самому тексті родимками, які, відокремлюючи розділи, так само кількісно більшають. «Родимки — пояснює авторка в одному з інтерв'ю, — це з одного боку метафора родової пам’яті, історії („проступають на тілі мІста його і мої родимки“), а з іншого той же тілесний натяк на оголеність, адже родимки зазвичай можна побачити лише на відкритих частинах тіла».

Отже, вишукано наразі все — від текстів, поетичної графіки, формату арт-буку, оформлення чорно-білими фото, і навіть оголена натурниця — авторка? лірична героїня? — не ілюструє, а доповнює тексти. Так звана музик сфер у поетки — майже на кожному кроці у її рідному місті, де зійшлося минуле з майбутнім, а сьогодення лунає справжньою симфонією. «Високе „ля“ з гілЛЯки, що над лавою, / глибоке „до“ вже підняте з землі, — / ця яблуня з містичною поставою, / як диригент в софітовій імлі». До порівняння просяться і графічна вишуканість збірки Алкоголі Аполінера і символіка Лебедя Малларме, і Сад нетанучих скульптур Ліни Костенко, і Балади буднів Івана Драча. А все тому, що звичну геополітику тут замінено на геопоетику, коли кожен з наших країв гомонить не кількісно, а якісно, і наразі голос авторки — це й чудова візитівка луцького топосу, і модерне звучання традиції.

Андрій Любка. Малий український роман. — Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020

Меридіан Черновіц
Фото: Меридіан Черновіц

Згадана випадковість схожості героїв на реальних персонажів, про яку була мова вище, у новому романі цього автора грає якраз на користь книжці. Адже це сучасне чтиво, відповідне нашому сьогоденню, де преміям не радіють, а вираховують, кому не дали, а на презентаціях книжок такого кшталту, гарячково гортають сторінки у пошуку себе любого серед сонму інших героїв літпроцесу. Тож дивує у романі навіть не сюжет, за яким нам цілком доступно — кумедно й дотепно! — розповідають, як нині живеться молодим письмакам, які щоразу збираються написати «малий український роман» (оскільки Велику літературу пишуть без них), а вправність жонглювання образами, задіяними у цій історії.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

І нехай головний герой, який прокидається зранку з бодуна і вирішує, що для натхнення йому треба одружитися, от лишень не знати, на якій з коханок, але решта його колег нагадують зашифрованих під псевдонімами персонажів відомого роману Катаєва. Його книжці Алмазний мій вінець навіть присвячували цілі наукові праці, щоб розгадати літературний кросворд імен і прізвищ, а у нашому випадку надто й гадати не треба — все, як-то кажуть, на лиці. Корифеї і початківці, метри і новачки на літературній ниві - усіх можна згадати-вигадати у цьому романі.

Петро Гаврилишин. Роман Чорненький. Станиславів: віднайдені історії. — Брустурів: Дискурсус, 2020

Брустурів: Дискурсус
Фото: Брустурів: Дискурсус

Ця незвичайна книжка про Івано-Франківськ просто сповнена дивних історій, загадковий подій і невідомих фактів. А стається це щоразу після того, як розкривають чергові архіви, і головне — закривають очі на «ненауковість» усної історії, яку лише нещодавно визнали за офіційне джерело. Утім, у цьому дослідженні, присвяченому колишній столиці ЗУНР, усе пристойно, і оповідь збудована не на матеріалах кшталту «баба бабі сказала» а на цілком поважних джерелах. Дивує і вражає у цих історіях, що охоплюють період від ХVІІІ до ХХ століття все — і як Станіславів переміг Коломию, і свято дивізії Галичина, і хіба що історій Єшкілєва про монстра на старому цвинтарі, який ганявся за його мамою, і якого радянські вояки з вогнеметів палили, не вистачає.

Утім, Нестора Махна цілком вистачає? Як його сюди занесло зі степового краю? «Збереглося прохання за підписом Махна до староства в Станиславові від 23 квітня 1922 р., — пояснюють автори. — Перебуваючи в королівстві Румунськім я інтернований не був і навпаки мені дозволялось мати при собі шість чоловік. Маю за честь прохати від себе, групи моїх старшин і козаків дозволити мені з людьми оселитись в м. Львові або в однім із міст Польщі на становищі мирних громадян робітників». Відомо, у принципі, чим усе воно завершилося.

Игорь Шестков. Сад наслаждений. — К.: Каяла, 2020

Каяла
Фото: Каяла

Книга оповідань берлінського письменника-емігранта дивна тим, що свій фірмовий метод — перетворення «радянських» спогадів на «німецький» сюрреалізм — він доводить до абсурдного вигляду, і все разом це має вигляд, ніби Довлатов зійшовся з Кафкою і вони написали Мертві душі. Насправді це грімка суміш з комунального побуту пізнього совка — дитинство в Криму, онанізм в отроцтві, юність в інституті, бо Афганістан кличе — і берлінських буднів ошалілого художника-емігранта — музеї, злидні, еротичні фантазії. Так само дивно спостерігати, як усе це трансформується не в соціальний трилер, а в фантасмагоричну прозу, яку найкраще ілюструвати картинами Босха вкупі з музикою Einstürzende Neubauten.

«Я стоял на перроне берлинского с-бана (городской электрички), — звітує автор. — На станции Грайфсвалдерштрассе. Подошел поезд кольцевой линии, и я осторожно вошел в вагон, поминутно оглядываясь… боялся, что и тут встречусь с чем-нибудь ужасным». Якого у його емігрантському житті вистачає, з чого й пишеться ця макабрична проза.

Показати ще новини
Радіо НВ
X