Два данські фільми, які потрібно обов’язково подивитися. Голлівуд так не вміє

Теорія спочатку працює непогано, але згодом починають з’являтися «побічні ефекти». І комедія швидко перетворюється на трагедію.

Втім, як це часто буває в гарному європейському кіно, режисер не намагається перебрати міру. Фільм не скочується в похмуру чорнуху, а намагається стати висловлюванням на тему про те, що в кожному з нас є щось, що шукає вихід назовні. Чи можемо ми не дозволити своїм таємничим «я» зруйнувати наші життя і життя наших близьких, це інше питання. А ще, звичайно, це фільм про ту скорботу за втраченою молодістю, легкістю, відкритістю, про неминуче зів'янення всього. Про розчарування в собі. І про те, як можна жити з цим.

Актори в фільмі просто чудові, особливо, Мадс Міккельсен. Мовчазний і замкнутий шкільний учитель, який знаходить в алкоголі зовсім іншого себе, це дуже вражаючий образ. Фінальний танець Міккельсена є кінообразом, який ви ніколи не забудете. Він символізує те, що надія є завжди, головне, ніколи не піддаватися розпачу.

Ще по одній — глибоке і вдумливе кіно, яке залишає сильний післясмак і дає підстави задуматися багато про що. Особливо глядачам, що вже досягли віку, в якому перебувають герої фільму.

Для режисера Томаса Вінтерберга фільм явно був дуже особистим. Ідею картини підказала його дочка, вона ж повинна була зіграти одну з ролей, але трагічно загинула в автокатастрофі. Вінтерберг присвятив фільм їй, а багато сцен зняли в школі, де вона навчалася, роль масовки виконують її однокласники.

Окреме спасибі авторам за жарт про Черчилля і Гітлера, на прикладі якого вчитель демонструє дітям, що чесноти і ставлення до жінок не слід розглядати як однозначні прикмети порядної людини.

Лицарі справедливості

Тут теж є Мадс Міккельсен.

До того ж тут він створює настільки інший образ, що навіть складно повірити, що це — один і той же актор. Психопатичний спецпризначенець Маркус, який не може пережити смерть дружини і знайти спільну мову з дочкою-підлітком. Нічого спільного з рефлексуючим учителем із Ще по одній.

Дружина Маркуса гине в аварії поїзда, яку списують на нещасний випадок.

Але математик Отто, який дивом вижив у цій «аварії» (ще один чудовий датський актор Ніколай Лі Каас), вважає, що стався теракт. Він бачив підозрілого типа, який викинув ледь надкушений бутерброд у смітник і вийшов з вагона на останній зупинці перед аварією.

А ще він встав і поступився місцем жінці, яка потім загинула. Тобто випадково уникнув смерті.

Отто — експерт з теорії ймовірності. Він приходить у поліцію і намагається на цифрах довести слідчим, що ймовірність випадкової катастрофи вкрай мала. Він з’ясовує, що в потягу їхав свідок гучного процесу у справі банди байкерів-расистів. Його загибель могла бути метою теракту.

Поліцейські не вірять Отто. І тоді він зі своїми друзями-програмістами Леннартом і Емменталем знаходять Маркуса.

Того терміново відкликали зі служби на Близькому Сході через смерть дружини.

Маркус намагається знайти спільну мову з дочкою, для якої смерть матері стала трагедією. А повернення батька, який через свої постійні відрядження по суті став для неї чужою людиною, лише додає їй проблем.

Маркус спочатку не розуміє, чого від нього хочуть дивний Отто зі своїми дивакуватими друзями (у кожного з них є свої «жуки» в голові). Але думка про те, що загибель дружини була не випадковою, йому подобається.

Адже йому простіше використовувати свої бойові навички, щоб помститися гіпотетичним вбивцям дружини, ніж розібратися в собі і налагодити життя з дочкою…

Лицарі справедливості — це трагікомедія, яка часом переходить у фарс, але часом обертається на досить стильний бойовик. Ось такий парадокс.

Фільм має на перший погляд досить безглуздий сценарій, у якому багато абсурдних поворотів.

У Голлівуді такий фільм просто не міг би з’явитися. Або перетворився б на значно пласкішу, неглибоку історію.

А тут перед нами розгортається колосальна драма про групу людей, яких добряче потріпало життя (кожного по-своєму). І боротьба за гіпотетичну справедливість в якийсь момент стає єдиною продухвиною, нехай навіть ілюзорною.

Фільм також замахується на більше, розмірковуючи про те, наскільки хитке взагалі поняття справедливості, як легко помилитися в своїх судженнях, коли тобі здається, що ти на стороні добра. А ще тут є спроба поміркувати про те, як саме ланцюжок малозначущих подій може привести до великих подій, які змінюють наше життя.

Лицарі справедливості — не те, щоб шедевр, але мені фільм дуже сподобався.