«Солідарність дає сили боротися». Чим активісти, які допомогали ЛГБТ+ людям, займаються під час війни — інтерв'ю з правозахисницею

18 серпня, 14:17
Олена Шевченко на Марші Рівності 2021 у Києві (Фото:Helen Angelova для Amnesty International Ukraine)

Олена Шевченко на Марші Рівності 2021 у Києві (Фото:Helen Angelova для Amnesty International Ukraine)

Автор: Алла Кошляк

Громадську організацію Інсайт заснували ще у 2008 році. Активісти займалися правозахисною та просвітницькою діяльністю, надавали допомогу та підтримку ЛГБТ+ людям, а також підтримували та розвивали регіональні ЛГБТ+ ініціативи.

З початком повномасштабного російського вторгнення в організації зосередились на психологічній і юридичній допомозі ЛГБТ+ людям під час війни, адресній гуманітарній допомозі для жінок з дітьми та забезпеченні жінок військовослужбовиць на передовій.

Відео дня

Як громадській організації після 24 лютого вдалося створити ефективну систему волонтерської діяльності, в інтерв'ю Радіо НВ розповіла Олена Шевченко — громадська активістка, правозахисниця, голова громадської організації Insight LGBTQ NGO.

https://www.youtube.com/watch?v=pSuSofzPzFU

— Чим займався Інсайт до повномасштабного вторгнення? І як змінилася ваша діяльність після 24 лютого? З якими викликами довелося зіткнутися після того як Росія розв’язала повномасштабну війну проти України?

— До повномасштабної війни ми займалися переважно захистом прав ЛГБТ та їх спільнот. Ми робили різні семінари, тренінги, навчали людей, як бути толерантними. Ми просували зміни в законодавство, надавали психологічні послуги також членам ЛГБТ-сімей, а також їх родинам.

Ми робили дуже багато у регіонах. У нас було 11 регіонів включно з Краматорськом, наприклад, де у нас були ком’юніті-центри для того, аби люди могли там збиратися і отримувати послуги, ходити на консультації і також просто побути в колі своїх однодумців.

Громадська організація Інсайт були і є ініціаторками громадської ініціативи Марш жінок. Якщо чесно казати про те, що змінилося після повномасштабного вторгнення, то це, звичайно, майже повне наше переорієнтування на так звану гуманітарну допомогу, тобто практичну допомогу для членів ЛГБТ-спільноти. І окремий зараз у нас напрямок — це жінки з дітьми, які залишилися в дуже скрутному становищі через війну, які і наразі перебувають в Україні, в тих містах, де немає змоги отримати жодної допомоги.

Тому з 24 лютого ми почали надавати адресну гуманітарну допомогу, розсилаючи необхідне, включно з гігієнічними наборами, з їжею, з медикаментами.

— Чи був у вас із командою якийсь план на випадок, коли і якщо почнеться велика війна, як ви будете перебудовувати свою діяльність, свою роботу? Чи були якісь алгоритми, як діяти? Чи все довелося робити на ходу?

— Ні, не було таких планів. І це, до речі, те питання, яке досить часто я чую і досі, і чула від початку повномасштабної війни від міжнародних організацій: а чи є вас безпековий план, що ви покроково будете робити? Я вам так скажу. Проблема полягає в тому, що всі ці великі організації (міжнародні правозахисні) мають досить багато ресурсів на те, аби мати такі плани — план В, план С і так далі. А маленькі організації…

 — Але оперативно діяти вони не вміють при цьому!

 — Взагалі. А у маленьких організацій просто часу немає на те, аби сидіти і півроку розробляти якісь плани, які потім не зможемо використовувати.

Тому я б вам сказала, що наш досвід є унікальний. Ми з нуля створили систему гуманітарної допомоги, яка базується саме на потребах людей, які зараз постраждали від війни. Це не ті підходи, які використовують великі гуманітарні організації, які я вважаю недієвими. Ми не привозимо на площу гуманітарну допомогу, яку, ми вважаємо, треба роздавати людям. Ми збираємо запити і формуємо посилки на основі тих запитів, які нам надсилають. І це, мені здається, є унікальним підходом.

— Як вдалося вам побудувати логістику, щоб вся допомога знайшла свого адресата? Що в цьому було найскладнішим? І можливо, в вас є якісь лайфхаки, як ці складнощі долати. Всі ми пам’ятаємо, які були проблеми, наприклад, із пальним. Був час, коли взагалі більшість звичних послуг просто паралізувало, бо всі якось оговтувалися від того першого шоку. Зараз є такі населені пункти на території України, куди з різних причин важко чи неможливо дістатися, бо це або зона активних бойових дій, або території, які в тимчасовій окупації перебувають. Чи є якийсь спосіб, як допомагати людям там? Як адресно доставити те, що їм необхідно, на найбільш складних напрямках?

— По-перше, ми не оговтувалися. Ми — та організація, яка почала працювати вже на перший день. 24 лютого ми вже почали думати, як допомагати. На другий день у нас запрацювала гаряча лінія психологічної допомоги, яка і досі працює 24/7. Через неї пройшло тисячі вже жінок, дітей, сімей.

Вже на першому тижні ми почали організувати шелтер, де люди можуть отримати тимчасовий прихисток — як жінки з дітьми, так і ЛГБТ-спільнота. І вже на другому тижні ми почали надсилати гуманітарну допомогу.

Серйозно, ці всі міжнародні інструменти взагалі не працюють. А працюють твої «теплі» контакти — контакти з людьми з-за кордону, з найближчих країн, які були з нами вже в якомусь партнерстві. Це невеличкі групи людей, які привозили те, що було треба на кордон, де ми забирали. Ми знаходили будь-які варіанти.

Я, наприклад, всі свої гроші витратила в перші місяці, щоб оплатити якимось водіям [роботу], аби забрати це з кордону і далі розсилати. Вже потім ми, звичайно, зробили систему розсилки Новою поштою, Укрпоштою, але також просимо волонтерів і волонтерок, аби вони возили туди, куди, наприклад, дістатися неможливо.

Кілька разів ми передавали в зону окупації. І зараз передаємо. Ми передаємо медицину, наприклад, на фронт, жінкам військовим. Тобто в нас достатньо широкий наразі профіль.

Єдина проблема в тому, що ми досі не отримуємо безкоштовну гуманітарну допомогу від великих місій, тому що їм просто не цікаво працювати з місцевими організаціями. Вони просто хочуть комусь віддати — великим [організаціям], і ті вже мають розподілити. Думаю, ми всі знаємо, що потім дуже важко знайти, куди це все поділося.

— Про донати хочу запитати. Як у вас це працює нині? Як збираються кошти? Багато волонтерів кажуть про те, що складніше зараз, після п’яти місяців війни, збирати кошти, тому що в людей їхні ресурси виснажуються. Чи є у вас якесь розуміння, що з цим робити?

— Звичайно, ми також помічаємо, що можливості (особливо в середині країни, але і зовні) донацій падають. І це, звичайно, легко пояснити. Всі вже зрозуміли, і ми також знаємо, що криза буде глибока і довга. Тому маємо готуватися до того, що все більше буде тих людей, хто буде просити в нас допомоги.

І ми це спостерігаємо по заявкам. Тому що зараз ми обробили вже і допомогли більше, ніж 20 тисячам сімей. Це тільки жінки з дітьми, без ЛГБТ, лише гуманітарна допомога, без шелтерів, без ваучерів, які ми видавали на безкоштовне житло за кордоном.

І кожного дня за 15 хвилин ми отримуємо 400−500 запитів. І буде більше, це зрозуміло. Але люди все ще донатять, якщо чесно. У нас було кілька успішних внутрішній кампаній зі збору коштів. Перша — ми збирали на психологічну допомогу жінкам, друга — на дорослі памперси. П’ять, десять гривень мають значення. Якщо люди бачать, що ваша робота видима, що реально допомогли людям, якщо вони чують від когось, то вони знаходять ці п’ять, десять гривень. Ця солідарність заражає. Вона надає сили боротися далі і допомагати. Ваші п’ять гривень насправді досить багато коштують.

Ця публікація створена НВ за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X