Важлива тема. Як розповідати дітям про Голодомор

19 листопада 2021, 01:03

Кожна сім'я має історію, і в ній багато радісних, сумних, а іноді й страшних сторінок.

Як говорити з дітьми про Голодомор. Важлива, дуже важлива тема, на яку потрібно говорити з дітьми. І це дбайлива робота — розповісти дітям про складне, трагічне, поєднуючи їх нашим оповіданням не з болем, а із силою. Я допомагала кільком учителькам розробити урок на тему Голодомору. І відповідаю на запитання батьків дітей різного віку. Зараз докладно опишу те, що готувала для вчителів і пропоную батькам уде багато, але практично). І напишу про дитячі книги, нещодавно видані, вони можуть дуже допомогти у цій темі.

Відео дня

Дітям до 9−10 років незрозумілі складні метафори. Їх важливо пояснювати. Краще не використовувати мультфільми (особливо мультфільм Голодний дух, я знаю, що його рекомендують показувати в школі — будь ласка, не робіть цього, він для дорослих). Не можна показувати фото з померлими — краще розповіді, читання, роздуми, дискусії. Я нещодавно писала про те, що коли ми читаємо книгу самі або чуємо розповідь, образ, який ми уявляємо, — пластичний, його можна змінювати. І ми не створимо того, з чим нам неможливо впоратися. Образ, який ми вже побачили, сформований кимось (ілюстратором, художником, режисером) — фіксований, і його сприйняття може бути не під силу конкретній дитині чи дорослій людині. З ним потім доводиться працювати з психологом.

Коли ми хочемо запропонувати намалювати малюнок на якусь тему, або зробити виріб (наприкінці уроку або заняття часто пропонують таку активність), нам важливо пам’ятати, що так ми фіксуємо, закріплюємо образ. І правильніше малювати, створювати те, що було б пов’язане із силою, а не зі страхом. У разі теми Голодомору правильніше малювати колоски, поля пшениці, робити свічку, малювати свою силу чи силу Народу, Країни. Наприкінці матеріалу ще запропоную ідеї.

Тепер алгоритм. Я часто розповідаю, що будь-яка розмова на складну тему складається із трьох частин: стабілізація, конфронтація, інтеграція.

1. Стабілізація — ця частина допомагає зміцнитися в теперішньому, відчути силу, спертися на те, що допоможе впоратися зі складною інформацією. Не втрапити в ретравматизацію. У цій частині важливо, щоб сам дорослий був стійким, аби він мав можливість бачити всіх дітей (це важливо, щоб швидко реагувати й давати підтримку або коригувати тему) — краще, якщо діти сидять у колі.

Коли люди борються за життя, ними легше керувати

Ідея для початку розмови: «Які є реліквії у вашій родині?» Щось, що передавалося б у спадок, але це не лише коштовності. Вишиванка, Біблія, фотоальбом, сімейні історії чи жарти, рецепти страв, малюнки дітей, сімейні традиції (колядки, прикрашання ялинки, обіймашки перед сном), пісні, у когось магнітики на холодильнику з подорожей. Хтось із класу, чи всі по черзі можуть розповісти про це.

У деяких сім'ях є валізки — скрині, де зберігають квитки зі спектаклів, важливі дрібниці. Коли ми розглядаємо або навіть згадуємо про ці скарби — ми наповнюємося силою.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Кожен із нас, кожна сім'я має історію, і в ній є багато радісних, сумних, а іноді й страшних сторінок. І нам хочеться пам’ятати про хороше й веселе та забути про те, що було сумно чи страшно. І в країни є історії перемог і радості, а є й історії смутку та болю.

«Як вам здається, чому ми згадуємо про війни, чому ми говоримо про те, що важливо пам’ятати те, що було в нашій історії?» (Тоді наші шрами стануть нашою силою. Ця пам’ять не дасть повторюватися тому, що відбувалося. Пам’ять — повага до тих, хто був до нас. І як ваш шрам від падіння на велосипеді робить вас уважнішими, обережнішими, так і ми, пам’ятаючи про минуле, пам’ятаючи про шрами, стаємо уважнішими до теперішнього).

2. І тут починається наступна частина — конфронтація — безпосередній контакт із темою.

«Ви помічали, що деякі бабусі та дідусі зберігають зернятка пшениці? Збирають у пучку крихти після їжі? Просять, щоб ви були дуже дбайливі до будь-яких продуктів? Ви знаєте, чому?

Що ви знаєте про Голодомор?

Можливо, ви чули від ваших батьків чи бабусь і дідусів слова — Радянський Союз чи СРСР? Це держава, яка була утворена ще у минулому столітті, у 1922 році. Ваші бабусі та дідусі жили в СРСР, ваші батьки народилися в СРСР. І Україна входила до нього, як одна з частин — республік. Радянська влада — керівництво країни — прагнула повністю підпорядкувати собі республіки. Усі не просто мали бути рівними — усі мали бути керованими. А для цього треба було позбавити людей сили — їхньої ідентичності (ви знаєте це слово?), особливості, культури, історії. «Радянська влада насаджувала українському народу нові звичаї, нові обряди, водночас змушувала українців зрікатися свого минулого, забути своє походження». Так українців позбавляли мови, культури, історії. Вулиці та міста, які раніше були названі іменами народних героїв або названі на честь перемог і гордості українців, перейменовували на честь лідерів партії — тих, хто правив країною. Це важливо було, щоб стерти пам’ять про минуле, зробити так, щоб ми перестали пам’ятати про своє.

Колись, до радянських часів, мешканці села — селяни — мали свої власні господарства, але все своє було невигідно та страшно для Радянської влади — вона намагалася все зробити «загальним» (уявіть, що у вас є ваші власні речі, а хтось приходить і каже — тепер вони спільні). І селян — людей, які працюють на землі, заганяли в колгоспи — у колективні господарства, їхню власність відбирали, і вони мали відпрацьовувати «трудодні» — робочий час, за які платили так мало, що було складно прогодувати свою сім'ю. Звісно, це викликало опір. Тому селян почали насильно заганяти до колгоспів. І щоб зламати їх — щоб залякати, щоб зробити залежними — в Україні — на землі, яка така щедра й багата, — створили штучний голод. Коли люди борються за життя, ними легко управляти.

Влада оголосила план із заготівлі хліба, який неможливо було виконати. Спочатку повністю забирали всі запаси зерна (а ви знаєте, що роблять із зерна?), а потім відбирали всі продукти харчування і навіть речі — це були штрафи за «невиконання плану здачі хліба». А щоб люди не могли врятуватися від голоду, їм було заборонено виїжджати до інших міст і республік. 22,4 мільйона людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору. А плани заготівлі хліба все підвищували — вимагали дедалі більше.

7 серпня 1932 року радянська влада прийняла постанову, яку народ назвав «закон про п’ять колосків». Якщо селянин, щоб хоч трохи нагодувати сім'ю, брав із поля неприбране, його дуже жорстоко карали. Усі колгоспне майно прирівнювалося до державного. «Цим законом держава карала голодних селян за збирання у полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або знищенням». А потім іще й запровадили штрафи — у селян могли відбирати не лише зерно, а й узагалі всі продукти та все, що їм належало. Усе, що можна було б обміняти на їжу.

І такого не було в жодній із республік Радянського Союзу. Це робили лише в Україні.

Люди вмирали з голоду на своїй щедрій землі. Але влада мала приховати свій злочин. І тому про це було заборонено говорити. Усе було зроблено для того, аби про це не знали у світі, усі смерті було записано — від хвороби чи від нещасного випадку.

Радянський режим убив мільйони українців. Це жахливий злочин. Це називається геноцид. І нам важливо про це пам’ятати, щоб ніколи не дозволити собі забути, хто ми.

Ми не можемо змінити минуле. Але ми можемо зробити все, щоб цінувати життя, щоб не здаватися, щоб лишатися собою. І зберігати те, що нам дороге. Нашу цілісність, нашу силу, нашу культуру. Наші реліквії.

І на згадку про ці страшні події ми запалюємо свічку пам’яті.

На згадку про тих, хто загинув, і на знак того, що ми не здамося. Що наша сила проростатиме за всіх часів — ми ставимо свічку на вікно. Це свічка пам’яті та Життя".

Коли ми заглиблюємося в тему, нам важливо спостерігати за реакцією дітей. Ставити питання, говорити повільніше, стежити за зміною пози, можливо. Дітям важливо нагадувати про те, що ми зараз у 2021 році. Ми тепер. І ми зараз у безпеці.

3. Інтеграція. Завершення теми.

Завжди важливо розуміти, з чим іде дитина з уроку. Що саме вона взяла з того, що ми їй запропонували. Акцент має бути на житті. На силі.

Можна намалювати реліквію своєї сім'ї чи роду, свічку, можна намалювати колоски, можна зробити свічник (обклеїти скляну баночку зовні серветками або кольоровим папером), можна зробити свічку (ми робимо свічку з листів вощини і гноту, або обмотуючи тонку свічечку вощиною). І запропонувати разом із батьками поставити ввечері свічку на вікні.

І пам’ятати, як важливо берегти Життя, як важливо не здаватися, як важливо зберігати вірність тому, хто ми. І як важливо пам’ятати.

У підготовці до цієї теми було б чудово використовувати книги. Я хочу розповісти про дві: Скриня — авторка Катерина Єгорушкіна (для дітей 4,5 — 7+ років) та Від Хрулів до Зюзюк — авторка Настя Мельниченко ( 9—14 років)

Ці книги розповідають про Голодомор дітям у дуже коректній формі. Книга Скриня — для малюків, у ній красива метафора скрині, у якій може зберігатися як посаг, так і в найпотаємніших частинах те, що пов’язане з пам’яттю. У скрині наших бабусь можна знайти зернятка й колоски. І за допомогою цієї книжки можна розпочати делікатну розмову про те, що було в історії нашого народу, коли величезною цінністю були ці зерна.

Книжка Від Хрулів до Зюзюк — теж прекрасна, вона буде в методичці «Живі письменники батькам». Книга, яка мене дуже здивувала своєю силою. Це дитячий детектив, у якому головні герої-діти знаходять щоденники жінки-вченої та намагаються розшифровувати її послання. Починають подорож Україною. І потрапляють у місця, де мешканці їм розповідають про Голодомор, заслання, репресії, депортацію кримських татар. Я не розумію, як можна було такі складні сенси вкласти в дитячу книгу. ЇЇ читати дуже цікаво, вона не залишає відчуття трагедії та тяжкості. І я дуже проситиму, щоб вона була включена до шкільної програми.

Ці книги можна читати вдома разом із батьками, Скриню можна читати в дитячому садку та в молодших класах школи, Хрулі було б чудово задати дітям як позакласне читання, а потім обговорювати. Або читати разом під час уроків.

Нехай на всі складні теми в нашому житті ми зможемо говорити прямо, спираючись на життя й нашу силу.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо NV
X