Попри те, що проблем буде більше. Три причини для оптимізму у скрутні часи, — лектор TED
Кевін Келлі (Фото:ted.com)
Письменник і видавець Кевін Келлі у своєму виступі для TED розповідає, чому бути оптимістами — наш моральний обов’язок
Переклад Олени Малих для TED
Я спробую переконати вас у тому, що є причини, чому загалом ми маємо бути оптимістами. Сьогодні зробити це зовсім нелегко, оскільки ми стикаємося з величезними проблемами. Такі явища, як глобальна зміна клімату, проблема, на мою думку, майже нерозв’язна, або соціальна нерівність, яка здається невіддільною від нас і практично невикорінною. Однак масштаб цих проблем дає ще більше підстав для оптимізму. Оскільки ми знаємо, що в минулому все величне і важке, що було досягнуто, кожен прорив насправді вимагав дуже сильного почуття оптимізму, наскільки це можливо.
Візьмімо, наприклад, перші літаки. Досить важко обдумано та цілеспрямовано створювати щось значне. І немає гарантії, що щось станеться просто тому, що ми віримо, що це станеться, — але ми знаємо, що якщо ми не повіримо, що це може статися, воно не станеться само собою. І тому стає по-справжньому важливим, щоб ми уявляли бажаний світ, бажані рішення, а також вірили, що вони відбудуться з нашої волі. І саме ця віра в те, що неможливе може стати реальністю, й досі визначала наше майбутнє.
Отже, наша історія переважно визначалася оптимістами, і якщо ми хочемо формувати наше майбутнє, нам потрібно бути оптимістами. Світ, який ми формуємо, є недосконалим. Це не ідеал, проблем вистачає, і поганого в ньому вдосталь. Цей світ — не утопія. Я назвав би це протопією, світом, де все трохи краще. І почуття оптимізму — це точка зору, дотримуючись якої, ми очікуємо, що світ дасть більше хорошого, ніж поганого, щоб ми мали більше причин для надії, ніж для страху.
<...>
Якщо ми подивимося на дані раціонально, з наукової позиції, то побачимо, що факти говорять про те, що в середньому, з часом у глобальному масштабі, за останні 500 років ситуація поступово поліпшувалася.
І якщо це так, то чому ми цього не бачимо? Чому ж так багато песимістів? Думаю, є три причини.
Оптимізм робить нас реалістами
Одна з них — це те, що в більшості випадків прогрес полягає в тому, що не відбувається. У тому, що могло б статися, але не стається сьогодні. Дворічна дитина, яка не померла від віспи. Сім'я фермерів, чиї річні запаси не вкрали злочинці. Вони не потрапляють у заголовки.
Друга причина в тому, що погане відбувається швидше, ніж хороше. Хорошому потрібен час. <…> Якби наші сайти новин оновлювалися раз на 100 років, то заголовки були б інші.
І третя причина в тому, що суспільства здатні створювати лише те, що на кілька відсотків краще за те, що вони ж щороку руйнують. І якщо є суспільство, яке може створювати на кілька відсотків більше, ніж воно руйнує, то згодом ці кілька відсотків почнуть накопичуватись. Ось що таке цивілізація. Таким чином, один або кілька відсотків майже непомітні серед 49 відсотків сміття та руйнувань навколо. І ми цього не бачимо доти, доки ми не озирнемося в минуле.
Цілком можливо, що після 500 років прогрес може зупинитися, просто завтра. Але навряд чи таке станеться, і ймовірніше, що цей довгостроковий тренд продовжиться. Отже, відповідно до цієї довгої історії прогресу оптимізм робить нас реалістами. І це перша причина, чому ми маємо бути оптимістами.
Друга причина в тому, що цивілізація є механізмом для створення поліпшень, який ґрунтується на факті, що ми оптимістично довіряємо іншим. Є зовсім незнайомі люди, з якими ми можемо співпрацювати, і ця співпраця дає нам можливість зробити щось понад звичне, щось важливіше. Це потребує довіри, а довіра — це вид оптимізму.
Але окрім своєрідної співпраці з вісьмома мільярдами незнайомців на планеті, які роблять великі справи, ми також можемо довіряти майбутнім поколінням. Мільярдам ще ненароджених людей.
Зараз, сьогодні, ми дістаємо користь від роботи попередніх поколінь, які створили інфраструтуру — дороги, канали, хмарочоси, телефонні мережі, якою ми насолоджуємося зараз. Фактично ми можемо насолоджуватися більшими благами, ніж у минулому, коли вони починали. Тобто для нас вони діяли як добрі предки.
Ми також хочемо бути добрими предками, а бути добрими предками, які намагаються принести користь майбутнім поколінням, і є акт оптимізму. По-перше, тому що ми віримо, що будуть майбутні покоління, і, по-друге, тому що ми хочемо пожертвувати миттєвим зиском, щоб відкласти — вкладаючи більше в майбутнє — ці інвестиції <…>
Отже, коли ми довіряємо майбутньому, ми розуміємо, серед інших речей, що у майбутніх поколінь буде не тільки вищий рівень життя через прогрес, але вони краще розв’язуватимуть проблеми, оскільки вони більше знатимуть і володітимуть кращим інструментарієм. І цьому можна вірити. Ми можемо не сумніватися, що майбутні покоління зможуть розв’язувати завдання, які нам не під силу. І це означає, що ми маємо бути оптимістами не тому, що віримо, що проблеми менші, ніж нам здавалося, а тому, що віримо: ми здатні на більше. Тож це друга причина.
І третя причина пов’язана із проблемами, які маскуються під виглядом можливостей. Отже, оптимісти не уникають проблем. Оптимізм — це прийняття проблем, тому що проблеми ведуть до їх вирішення, а вирішення — до нових проблем. Тож я впевнений, що більшість сьогоднішніх проблем — це наслідки вирішення проблем минулого. І головна з них — це зміна клімату. Її вирішенням у минулому була штучна сила: Де нам її взяти? «Та ось вона». Але сьогодні це створює проблему. Це означає, що сьогодні всі наші рішення створять проблеми у майбутньому. І проблем буде більше, бо нові рішення створюють більше проблем. Так само, коли наука відповідає на питання, це питання створить два чи три нові — щось, про що ми навіть не знали. І отак, по-особливому, наука розширює наше невігластво швидше, ніж наші знання.
Тож обсяг проблем у нас безмежний. Але проблеми не заважають прогресу. Вони є його провідником. Немає проблем, немає й прогресу. Ось тому я й відкидаю утопію, бо в ній немає проблем. І тому все погане, що трапляється, веде в основному до нових рішень та кращих можливостей. Якщо так думати, то проблеми нескінченні. І немає межі для поліпшення.
Тому в оптимізмі ми маємо вибір. І це темперамент. Не важливо, яким він є у вас, ви все одно можете зробити вибір на користь оптимізму. А величезні проблеми вимагають величезного оптимізму. Бути оптимістами — наш моральний обов’язок, оскільки оптимістами ми можемо формувати майбутнє, стати кращими предками, розширити сферу наших можливостей, перевершити себе. І ми можемо бути реалістами у дотриманні цієї довгої історії та прийнятті проблем як можливостей. З оптимізмом ми можемо їх використати як силу у створенні бажаного майбутнього. Ось це і є шлях.
Повну версію можна знайти на TED
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ
Більше блогів тут
