Адаптація до війни. Що з нами відбувається та чи нормально це

7 червня, 20:43
Анастасія Ніжнік: «Дистанціювання, в тому числі емоційне, є наче паузою, яка потрібна, щоб нервова система справилась з тим величезним обсягом болю, який приносить війна» (Фото:Vadymvdrobot/Depositphotos)

Анастасія Ніжнік: «Дистанціювання, в тому числі емоційне, є наче паузою, яка потрібна, щоб нервова система справилась з тим величезним обсягом болю, який приносить війна» (Фото:Vadymvdrobot/Depositphotos)

Ніхто з нас не може бути на піку емоцій безкінечно довго

Сирена тривоги стає фоном, звуки вибухів уже не викликають шоку, про укриття почали забувати, новини загалом «болять» менше. Це така адаптація до війни? Чи нормально це?

Відео дня

Ключове, що варто пам’ятати стосовно оцінки свого стану в часі війни — це те, що ненормальною є тільки війна. А от будь-які наші емоційні реакції та фізіологічні стани в цей час є нормальними. І, звісно, можуть у кожного різнитись.

Якщо ж говорити про адаптацію до війни, то вона дійсно помітна і до певної міри необхідна для збереження функціонування. Адаптаційні механізми працюють без нашої волі - вони «інстальовані» в нас, і це є природна закономірність. В когось цей процес іде швидше, в когось повільніше, і тому ми спостерігаємо різну поведінку серед людей навколо.

Ненормальною є тільки війна

Адаптація — це про налагодження свого життя за будь-яких обставин і навіть всупереч ненормальним обставинам. Це також про пошук можливостей для відпочинку і відновлення, які так важливі, щоб мати більше сил і витримки йти до перемоги. Тож зараз, за нагоди, ми влаштовуємо собі «вихідні», коли менше занурюємось у новини, приділяємо час друзям чи справам, які були важливі для нас до війни. Дехто може потроху повертатись до навчання і саморозвитку в тому, що не стосується війни. І це добре, бо всі ці активності ніби повертають нам життя, дозволяють на короткий час дистанціюватись від болісних подій, щоб у цей момент акумулювати більше сил діяти далі. Це дистанціювання, в тому числі емоційне, є наче паузою, яка потрібна, щоб нервова система справилась з тим величезним обсягом болю, який приносить війна, відфільтрувала та увібрала бурхливий потік паводку. Дехто міг помітити за собою так звану «товстошкірість» — коли новини про страждання не торкають так сильно, як раніше, якщо мова не йде про близьких, особисто знайомих людей. Це не говорить про те, що ви стали поганою чи «черствою» людиною, — тільки те, що ніхто з нас не може бути на піку емоцій безкінечно довго.

При цьому адаптація не означає звикання — коли тотально байдуже і ми більше не йдемо вперед. Війна не повинна ніколи ставати нормою нашого життя, буденністю, яку не помічаєш.

Що ж відбувається зараз? Ми маємо певну сталість цієї нової реальності, в якій є війна. Ми вже знаємо, як це — жити з сиреною тривоги, чути вибухи або щодня натрапляти на болісні новини. І ми навчаємось з цим жити. А оскільки певна сталість існує (власне, вже понад 100 днів), амплітуда наших емоцій та реакцій зменшується, ми вчимося давати собі з ними раду і стаємо більш стійкими до різних подразників. Це все — нормально.

Водночас ми маємо і негативні прояви цього процесу: наприклад, гуляти по вулиці, коли звучить сирена повітряної тривоги, не йти до укриття, «хай там як, а я лягаю спати». Це можна пояснити двома особливостями:

1) оскільки неможливо бути в напрузі весь час, наш організм вимагає послаблення. Потреба в цьому є такою сильною, що часом людина готова жертвувати безпекою.

2) має значення досвід, який ми отримали: наприклад вже місяць щодня звучить сирена тривоги, але ракетного удару не було (на щастя), тоді може виникати відчуття, що укриття вже не потрібно. Так, у період «затишшя», ми стаємо менш критичними до небезпеки. Це не є «правильно», але по-людськи зрозуміло.

І в цьому випадку важливо не картати себе, але й бути свідомим того, який вибір ми робимо і чи готові брати за нього відповідальність. Якщо, припустимо, мова про рішення йти/не йти до укриття, коли лунає сирена тривоги, тоді важливо зробити оцінку ситуації відповідно до особливостей регіону і умов, в яких ви перебуваєте. Наскільки високим є ризик, наскільки великою є «плата» за регулярний похід до укриття і перебування там?

Реальність ризиків і неминучість невідомості, цінність життя і цінність того, яким саме є життя, — війна змушує нас зважувати те, що, здається, неможливо зважити. Поряд з цим незмінними залишаються питання, ким ми є в цій війні і ким ми є у своєму житті загалом, а тому, як прожити сьогодні найкращим чином, як не згаяти намарно той день, який завдяки ЗСУ та мільйонам українців, що тримають оборону, у нас є.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X