Чи лікує час. Як пережити втрату близької людини
Ми можемо чути голос, кроки, відчувати присутність померлої людини — це нормально
Смерть — не дуже зручна тема в нашому суспільстві. Про неї неохоче говорять і намагаються навіть не думати. Так чи інакше, до втрати близької чи рідної людини важко та й майже неможливо підготуватися. Але це не змінює природного ходу речей: рано чи пізно з горем втрати стикається кожен.
Трагічним фактом життя є те, що більшості з нас доведеться пережити втрату близької людини. Щорічно по всьому світу помирає приблизно від 50 до 55 мільйонів людей, і за підрахунками, кожна смерть залишає в середньому п’ятьох людей у скорботі.
Ускладнена реакція втрати — це психічний розлад, при якому після смерті близької людини виникає стійке та всеохопне відчуття скорботи й горювання. Воно характеризується тугою за померлою людиною або постійною зайнятістю справами, що мають до неї стосунок. Людина не може займатися професійною діяльністю, відчуває емоційне оніміння, а також те, що втратила частину власного «Я», і це триває протягом більше, ніж півроку після втрати.
Пережита втрата зазвичай викликає цілий ряд психосоціальних реакцій, зокрема, припинення соціальної активності, глибокий смуток, нерозуміння власної ролі в житті та бажання побути на самоті. Під час гострої фази скорботи такі реакції часто є всепоглинальними, надзвичайно болючими та вкрай згубними. Може здаватися, ніби любов до померлої людини раптом втрачає об'єкт сприйняття, залишаючи того, хто в скорботі, наодинці з порожнечею.
На щастя, з часом більшість людей, як правило, знаходить достатньо ресурсів, щоби пристосуватися до свого нового життя без людини, яку вони втратили. Вони не обов’язково «переборюють» свою втрату, радше, вчаться з нею справлятися.
Раніше симптоми тривалого розладу через скорботу часто трактували як ознаки депресії та лікували антидепресантами, але ці типи препаратів мали мінімальний ефект у покращенні симптомів скорботи. Є надія, що визнання тривалого розладу через скорботу окремим явищем забезпечить відповідний розподіл ефективних психосоціальних методів лікування.
Якщо людина, яка переживає горе, не отримує належної підтримки, надалі це може створювати згубні наслідки, як-от підвищений ризик погіршення стану здоров’я, зниження якості життя та загального функціонування.
Про кроки реабілітації після смерті близької людини, як жити з втратою та у який спосіб пристосуватися до нової реальності, розповіла психологиня виїзної служби паліативної допомоги Олена Коваленко.
Як ми сприймаємо смерть близької людини?
— як горе
— як втрату
— як шок
— як гнів на обставини, на себе, на лікаря, на померлого
— як відчай
— як заперечення
— як сум
— як провину тощо.
І це все нормально. «Наші переживання індивідуальні та залежать від нашої близькості з померлою людиною», — пояснює Олена.
Чи можемо ми відчувати «ненормальні» переживання, такі як:
— чути голос
— відчувати запах парфумів
— розмовляти
— «чути» кроки
— відчувати присутність померлої людини
— бачити сни про неї
— ставити на стіл додаткові столові прибори
— зберігати речі та кімнату в недоторканості
— не відчувати ніяких почуттів?
Так, можемо. І це є абсолютно природним для кожної людини переживанням стану шоку та заціпеніння. Але саме в такий момент бажано, аби хтось був поруч. Необов’язково розмовляв — просто відслідковував, щоб не пропустити гострі реактивні стани. «Саме в такі моменти ми почуваємося маленькими, беззахисними та дуже часто потребуємо тактильних контактів», — каже Олена.
Коли настає найважчий час?
Є така думка, що найважчий час йде одразу після втрати. Це не зовсім так, тому що в момент втрати близької людини психіка вмикає біологічні захисні механізми. «Нам може здаватися, що це нереально, а ми спостерігаємо за подіями з боку, бачимо щось на зразок кіно або гри. Ми можемо навіть нічого не відчувати, і такий стан триває від кількох годин до декількох днів», — зауважує психологиня.
Найбільш емоційно складний час настає на етапі відчаю, коли ми повною мірою усвідомлюємо неповоротність втрати. У цей час ми прагнемо зрозуміти, що сталося і можемо:
— знову і знову прокручувати в пам’яті обставини смерті
— ставити собі велику кількість різних питань «чому?»
— злитися на померлого за те, що він покинув нас та став причиною наших страждань
— відчувати тривогу, страх власної смерті, страх втрати інших рідних та близьких.
Усі ці емоції є нормальними для людини, яка переживає горе і є нашою реакцією на власну безпорадність у цій ситуації.
Плакати чи стримувати себе?
Нічого в цьому світі не існує просто так. Емоційні сльози — це реакція організму на занадто важкі для психіки моменти життя: горе, образу, відчай, жалість, а також радість, ніжність і навіть прояв кохання.
«Забороняти собі плакати не можна: блокування наших емоцій призводить до виникнення м’язової напруги в тілі, а це провокує порушення роботи всього нашого організму», — каже Олена. Якщо хочеш плакати, а сліз немає, це говорить про м’язову напругу, яку потрібно знімати через різні вправи та техніки.
Як зрозуміти, що сльози принесли полегшення?
— після того, як ми дали волю сльозам, ми можемо відчувати себе спустошеними, але при цьому є полегшення в тілі
— якщо ж сльози стали сенсом нашого життя, то це вже руйнує нас самих і наше оточення та потребує допомоги фахівця.
Коли нам хтось говорить «не плач», то це турбота не про нас — людину, яка горює — а про самого себе, тому що оточення в цей час не знає, як нам допомогти. Ми можемо допомогти і собі, і їм, чесно озвучивши свою потребу «хочу плакати, а ти просто будь поруч і все». Це знімає напругу, і людина чітко розуміє, чим вона може допомогти.
Як можна допомогти собі самому?
— дозволити собі відчувати свої власні емоції
— ми можемо відчувати різноманітні емоції від відчаю до радості
— всі емоції, які ми переживаємо, мають право на існування
— всі наші емоції потрібні саме нам, щоб подолати горе та повернутися до життя
— вчимося розуміти, що горе — це процес
— ми маємо усвідомити, що колись, одного чудового дня, хоч би на одну секунду нам випадково стане краще, потім на дві секунди і з кожним днем кількість цих секунд буде збільшуватися, а наш стан — покращуватися
— ніколи не забуваємо про потреби свого власного тіла, тому що наша психіка і тіло — це одне ціле. Коли страждає одне, то й інше втрачає свої ресурси
— якщо хочеться побути на самоті — відверто говоримо про це
— якщо хочеться поговорити з кимось про втрату, також відверто про це повідомляємо, бо це в першу чергу потрібно нам самим
— працюємо з тілом та психікою через різні техніки (робота з диханням; робота з образами; масаж; тепла ванна з морською сіллю перед сном тощо)
— приєднуємося до групи психологічної підтримки людей, які пережили втрату або працюємо окремо з психологом чи психотерапевтом
— у моменти прояву страху перемикаємо свої думки за допомогою вправ.
Вправа «Повернення тут і зараз»
Як тільки піднявся страх, дивимося навколо себе і усвідомлюємо, що фактичної загрози нашому життю немає.
Знаходимо п’ять кольорів, які нас оточують. Це може бути що завгодно — стеля, підлога, машини, дерева, чашка. Нам потрібно чітко знайти колір та назвати його вголос.
Наступним кроком виділяємо п’ять звуків і їхнє джерело. Це може бути будь-що — звук машини, годинника, води в трубі, спів пташки, шарудіння ковдри. Слухаємо уважно, розпізнаємо та називаємо вголос.
Потім прислухаємося до відчуття власного тіла (руки — які вони: теплі або холодні; шия, спина, живіт, ноги тощо). Відчуваємо частини свого тіла уважно, повільно.
Відчуваємо ледь відчутні запахи, роблячи це повільно та уважно.
Чого не потрібно робити?
— шукати в смерті близького свою провину, тому що дуже часто ми неадекватно сприймаємо ситуацію і перебільшуємо ступінь своєї причетності до смерті
— оплакувати без зупинки втрату близької людини
— закриватися в собі
— сприймати смерть близької людини як покарання
— шукати порятунок в алкоголі та наркотичних засобах
— шукати спілкування з духом померлої людини
— забути про власне життя.
Читайте більше у тексті спецпроекту про ментальне здоров’я PsycheЯ
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
