Не заважайте їм рятувати світ. П’ять книг, де люблять пригоди

25 серпня 2019, 07:49

Світ, який рятують герої цих книжок, насправді давно розвалився на міжкультурні кавалки, тож зібрати можна хіба що свою власну, «внутрішню» батьківщину.

НВ
Фото: НВ

І не дивно, що пригоди, які стаються дорогою, це зазвичай пошуки проблем, тож карколомність, гостросюжетність і динамічність вкупі з альтернативою у цих книжках гарантовані.

Відео дня

Остап Українець. Канцелярія хрестових походів. — Х.: Фабула, 2019

Фабула
Фото: Фабула

Світ у цьому романі, присвяченому історії міста Станіславова XVII сторіччя в часі очікуваного нападу Османської імперії на Європу, рятують і будують по різному. Та й сама історія по різні боки Дністра з Лопанню різна. В одних свитках це Смерть, яку все одно здибав ідальго, тікаючи від неї у похід, у других, як-от в «Канцелярії…» — це Життя, за яке пили подорожні, врятувавши від погибелі одного з них, котрого й цадик не схотів приймати. Тож один з її героїв вимагав ксьондза, щоби той освятив ремонт його воза, другий «знайшов собі притулок у жінки, котра радо впустила його до себе за плату, до якої вельми вдатні всі молоді спудеї», третій взагалі з’явився невідь звідки. Пора була така, що «не так багато часу минуло з перейшлої війни і перейшлих набігів, а тераз, кгди маєме оброну найслабшу, то паче мала би татарва напасти, як укріплення будуть піврозібрані», як кажуть у романі, в якому саме будують фортецю у Станіславові. Не знати, чи саме це мав на увазі автор, але ідея твору така, що зібрані у ньому герої з персонажами з тією самою метою, що й при будівництві Вавилонської вежі, та й кількості мов, якими вони гуторять, від того часу не стало менше.

Галина Пе­тросаняк. Не заважай мені рятувати світ. — Брустурів: Дискурсус, 2019

Брустурів : Дискурсус
Фото: Брустурів : Дискурсус

Мова у цих оповіданнях на гострі суспільні теми про відгомін минулих і зовсім свіжих історичних травм у житті різних людей, про реакцію на зміну гендерних взаємовідносин, про пошуки Бога в хаосі свободи. Причому відбувається це в героїв збірки повсюдно — від глухого села до гамівного міста, де за кухлем пива якийсь дивак з оповідання, що дало назву збірки, забув таємничий рукопис. Хоча, які можуть бути таємниці? «Молитва й матірні слова в нашій свідомості не дисонують, — дізнаємося ми про чергові „пророцтва“ філософа — вони запросто чергуються протя­гом одного дня, та що там, протягом години. Каша в голові - це нормально. Ми харчуємося нею, нам навіть смачно» Тож рятують герої насамперед свій власний — внутрішній, втрачений чи знайдений світ, історії про який складаються як з особистого досвіду, так і з родинної пам’яті поколінь. «Власне, ця місцевість була не зовсім незнайомою, — повідомляють вже у першій з оповідок. — В останні роки перед смертю дід так часто й детально опису­вав свій утрачений рай — Плин і його околиці, — що Матіас мимоволі впорядкував цей простір у своїй уяві. Зараз моло­дик дивувався, наскільки картина, яку бачив перед собою, відповідає тій уявній».

Василь Махно. Околиці та пограниччя. — К.: Yakaboo Publishing, 2019

Yakaboo Publishing
Фото: Yakaboo Publishing

Починається ця збірка есеїв з того, як «Нью-Йорк відбивався від весняних вітрів, а Тоні відбивав­ся від мене», адже її автор — тернопільський поет, який вже два десятиліття мешкає в Америці, тож згаданий герой мешкає на 39 вулиці у Мангеттені і «мав би мати стосунок до Фердинанда Респалдізи, полковника кава­лерії, останнього пана села Базар». Тобто мова про те, в які б краї не заносило автора, і хоч би якими екзотичними були назви його оповідок — «Францоз із Чорткова», «Зелені собачі дні» або «Шлунок верблюдиці» — це завжди порятунок саме «українського» світу в усіх його «заморських» різновидах. Тож цілком в дусі сучасних інтеграцій, реновацій та іншої зовнішньої політики, він залишається українським, чи пак європейським поетом, творчість якого з'єднує, як-то кажуть, країни та континенти. «За стільки разів, що я перелітав Атлантичний океан, — розповідає автор, — мені завжди хотілося відчути у легенях лоскотання європейського по­вітря разом із сиґаретним димом на летовищах або переміша­ним запахом, який втримують вигорілі під сонцем смуги трав або ж розкислі глина із чорноземом, якщо випаде дощ. І якщо в Україні травневе тепло вже нагрівало землю, то в Єв­ропі безперервно падали дощі».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Артем Чех. Район «Д». — Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019

Меридіан Черновіц
Фото: Меридіан Черновіц

Ще на початку 90-х автор сих рядків писав про децентралізацію і «клаптиковий» характер «незалежної» культури, тож саме так і сталося. Років за двадцять це зрозумілі навіть найрозумніші з наших авторів, які починали писати вглиб, про себе, а завершили вшир, про час і місце. Хтось одразу відреагував, як Жадан чи Вольвач, розповівши, як воно було в 90-х, хтось зробив з того цукерку, як Андрухович та Ірванець у своїх фантасмагоріях. Тепер ось навіть Чех, який писав про «пластмасові» міста, потім присвятив себе сільському життю, а нині згадав рідні «натуральні» Черкаси. Саме міфологічному простору одного з районів цього міста присвячений цей роман. А хіба не міфологія? Адже історії про місцевих богів і героїв, що формують дітей району, не гірше за епос про античних героїв. Локальна історія про звички і ритуали місцевих субкультур, яку має кожен з представників «незалежних» регіонів, наразі розквітає своїм чорнушним, молодим і через це привабливим цвітом.

Алекс Малышенко. #киеввкиеве. — Х.: Фолио, 2019

Фолио
Фото: Фолио

З історії відомо, що саме Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь були «першими київськими стартаперами», як нині їх називає автор цієї збірки оповідань. Воно й не дивно, адже він пропонує нестандартну подорож в часі, яка передбачає саме альтернативну історію заснування української столиці. Якщо точніше, то в часі та просторі для його читача все залишається на місці, і пригоди тривають у сучасному Києві, але мандрує вічним містом… його легендарний засновник, апостол Андрій, який встановив на дніпрових кручах хреста, заповівши утворити на тому місці щось велике. Саме він повертається до нас в образі подорожнього, і за його мандрами буде цікаво спостерігати. «— На Подол? — водитель.— На Подол, — Андрей. Машина тронулась.— Вам не будет мешать моя музыка? — водитель.— Смотря какая, — Андрей.— Чарли Паркер. Чертовски вдохновляет, — водитель.— Включайте, — Андрей. Водитель включил музыку на очень приемлемой для Андрея громкости. „Неплохо“, — подумал Андрей».

Показати ще новини
Радіо NV
X