Блискуча десятка. Найкращі фільми 2022 року від кінооглядача NV

31 грудня 2022, 11:25
Кадр із фільму Клондайк (Фото:@Артхаус Трафік)

Кадр із фільму Клондайк (Фото:@Артхаус Трафік)

Кінооглядач NV Валерій Мирний підбиває кінопідсумки та називає десять найкращих фільмів 2022 року. До нього увійшло два фільми про війну в Україні — призери міжнародних кінофестивалів.

Валерій Мирний

Кінооглядач NV

Маріуполіс 2. Мантас Кведаравічюс.

Після повномасштабного вторгнення росіян у лютому литовець Мантас Кведаравічюс вдруге відправився до Маріуполю із камерою у руках. Інтенсивність російських обстрілів обмежила пересування режисера, але навіть замкнений у будівлі баптистської церкви він зміг дати уявлення про масштаб трагедії, яку пережили мешканці міста.

Відео дня

Фільм Кведаравічюса — це свідоцтво смерті та виживання. Як друга частина дилогії (перший Маріуполіс вийшов у 2016 році) він закриває тему компромісів із РФ: які можуть бути компроміси із тим, що настільки далеке від чогось живого, гуманістичного, вільного. Загибель режисера від рук росіян додає його картині іншого виміру. Смерть Мантаса Кведаравічюса ламає четверту стіну і всеосяжною темрявою з тієї флешки, з полотна кіноекрану виливається на глядача у тилу: мертві у кадрі, мертві поза кадром, мертві колись тримали камеру.


Топ Ґан: Меверік. Джозеф Косінскі.

Емоційний розум воліє назвати головним блокбастером року другого Аватара, та, щоб дожати це звання, фільму Кемерона було б непогано вийти трішки раніше. Так би мовити, настоятись у свідомості і розправити плечі у прокаті.

А отже битву сиквелів виграє другий Топ Ґан. Том Круз — офіційно головна кінозірка планети. (Ніхто ж не вважає справжніми зірками Кріса Хемсворта та Тома Холланда?) Останній бастіон персоналізованих касових зборів, який здобув свій найуспішніший фільм, розмінявши сьомий десяток. Трудоголік зі смаком.

Відставивши Круза у сторонку, треба зазначити, що Меверік — надзвичайно розважальний фільм, чиє коріння, чия морфологія уходить в ту епоху, коли трава була зеленіша, сонце теплішим, а літаки літали у кадрі так, що вібрували не тільки крісла у кінотеатрі, а й глядацькі серця.


Спостерігач. Хлоя Окуно.

Джулія та Френсіс переїжджають до Бухаресту. У другого там нова робота, на яку він вирішив покласти все. Перша ж, незважаючи на незручності, вирішила: «Чому б не піти на поступки». Про цю свою м’якість вона швидко пошкодує, коли почне помічати у вікні навпроти свого вікна силует чоловіка, який нібито навмисно майже кожного вечора на неї витріщається. А вечори у Джулії в осінньому Бухаресті самотні. Відчуття самотності поглине жінку ще більше, коли з’ясується, що її тривогу ніхто не сприймає серйозно.

Режисерський дебют Хлої Окуно — досконалий маленький горор, в якому все зроблене так як треба. І це стосується саме візуальної, технічної, акторської частини фільму. Того, як із сюжетом поводять себе ті, хто його екранізує. Адже історію, що розповідається в Спостерігачі, ми неодноразово бачили, чули, можливо відчували самі. Але саме завдяки подачі вона заповзає глядачу під шкіру. Примушує періодично поглядати у темний куток кімнати. Сприймати досвід незнайомої жінки як свій.

Майка Монро (Джулія) ж розділяє почесне звання Королева крику 2022 разом із Дженною Ортега. ід Венздей нікуди не дітись).

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю


Аполлон 10 ½: Дитинство космічної ери. Річард Лінклейтер.

1969 рік. Американці зібрались на Місяць. За процесом спостерігає вся нація і зокрема маленький хлопчик на ім'я Стенлі. Головна подія цілого покоління закарбовується в його пам’яті і через багато років найтіснішим чином переплітається із власною біографією: дорослий Стенлі, повертаючись у своє дитинство, пригадує, як сам проходив підготовку до польоту, і як сам сідав у ракету. Все звичайно в атмосфері тотальної таємничості. Все це звичайно виглядає як фантазія дорослого. Чи ні.

Кінематограф дослідника емоційного дорослішання американців (і не тільки) Річарда Лінклейтера завжди був поруч із нами. Іноді помітно (геніальні Юність та трилогія Перед…), іноді не дуже (наприклад, чудовий Берні). Менше з тим, у красивому, філософському анімаційному фільмі Аполлон 10 ½ зійшлося все, за що ми любимо режисера, і все, за що його можуть полюбити неофіти: хвилююче відчуття невинності дитинства, меланхолійний тягар власної спадщини зрілості, бажання дива, мрії, яке розділяють всі.

Якщо пригадувати надзвичайно важливу подію із минулого свого і своєї країни, то тільки так.


Щось у бруді. Джастін Бенсон, Аарон Мурхед.

Популярний і дійсно ефектний фільм Все завжди і водночас — то про міжвимірні подорожі для маленьких. Новий сай-фай від Джастіна Бенсона та Аарона Мурхеда Щось у бруді — для дорослих. А отже тут немає кінематографічних стрибків у іншу реальність, пальців-сосисок та концепції гігантського бейгла. А є спроба двох 30-річних невдах зрозуміти щось неосяжне: гравітаційну та електромагнітну аномалію у своїй квартирі, таємниці Лос-Анджелеса, магію кінематографа.

Бенсон та Мурхед (грандіозне Паранормальне) наполегливо, талановито, малобюджетно розширюють всесвіт своєї фільмографії та ще жодного разу вони не робили це настільки дотично до свого особистого. Щось у бруді — це зворушлива спроба двох наділених незвичним баченням творців зрозуміти, навіщо вони взагалі знімають кіно. Відповідь через нескінченну кількість викурених цигарок і невдалих спроб відправитись у інший вимір, здається, буде знайдено.


Варвар. Зак Креггер.

Необачна дівчина на ім'я Тесс приїздить у Детройт на співбесіду та знімає будинок у сумнозвісному передмісті столиці Мічігану — Брайтморі. У будинку вона несподівано зустрічає хлопця на ім'я Кіт: на Airbnb сталася якась накладка. Сповнене зрозумілої недовіри знайомство переходить у сповнену тривоги ніч, а потім відбувається те, що взагалі ніхто не очікував.

Варвар — це два горори за ціною одного. І в обох випадках режисер та сценарист Зак Креггер зміг зберегти вау-ефект, відчуття тривоги, кінематографічний апломб. При цьому є тут і деякий смисловий хаос: зрозуміла психологічна гра у першій половині змінюється чимось кривавим, відразливим і концептуальним у другій, але то частина шляху. Шарм Варвара полягає саме в тому, що він все змішує, сплутує, «псує» і тримає покерфейс до самого кінця. Guilty pleasure року.


Тар. Тодд Філд.

Один із найкращих фільмів року пройшов несправедливо тихо у прокаті та майже повз радарів на відповідних ресурсах у Мережі. За жанром він існує на межі психологічної драми, а також горору (який рік, такі й фільми). Режисер та сценарист Тодд Філд — шанований американський автор, який вибудовує свою фільмографію за принципом дефіциту: остання його картина Як малі діти вийшла у 2006-му. Та головне тут — Кейт Бланшетт у заголовній ролі Лідії Тар — однієї з найкращих в історії композиторок та диригенток, дуже сильної особистості, а ще маніпуляторши та смертельно небезпечної аб’юзерки.

Філд не те щоб прописав цьому вигаданому персонажу оригінальні риси, але тут фокус саме у феноменальній грі Бланшетт (скоріш за все третій Оскар у неї в кишені) та у тому як тандем режисер-акторка співпрацює задля максимального розкриття головної героїні і в тому, яке середовище створює режисер навколо неї.

Фільм Тар — це збільшувальне скло, направлене на одну людину. Ми бачимо її злет і падіння, ницість і красу. Захоплення переходить у гидливість. У всіх цих станах Бланшетт грає не скелю навіть — гору, Еверест. Її зброя — це талант, який вона використовує, щоб підсилити свою владу над людьми. Здається саме про цей взаємопідживлюючий зв’язок щось нам і хоче сказати режисер у своєму дослідженні найпотужнішого кіноперсонажу року. Але знову ж таки: Кейт Бланшетт!


Банши Інішерина. Мартін Макдона.

На тихому малолюдному острові, що на тій стороні Ірландії, куди мало хто доїжджає, стається несподіване: чоловік на ім'я Колм Доерті вирішує припинити дружбу із чоловіком на ім'я Падраїк Суллябхан. Основною причиною Колм називає тотальну нудність Падраїка. Той звичайно залишається розгубленим та дещо ображеним. Іноді їхній драмі вторить драма «материкова»: там ще триває Громадянська війна 1922−1923 років.

Про сюжет нового фільму Мартіна Макдони (Залягти на дно в Брюґґе, Три білборди за межами Еббінга, Міссурі) перед переглядом треба знати щонайменше. З іншого боку про нього багато і не скажеш: всі драматичні перипетії ховаються поміж недосконалостей ландшафту острова Інішерин, спантеличених брів Коліна Фаррелла (хай це також буде Оскар) та випитих пінт темного.

У цьому мінімалізмі народжується найкраща історія 2022 року. Вона про крихкість людських стосунків, про безглуздо пролиту кров і про долю, на яку ми все ж таки здатні впливати. Макдона продовжує сягати глибин розуміння життя, використовуючи жанр «чорний гуманізм з усмішкою на обличчі».


Білявка. Ендрю Домінік.

Довгоочікувана кінобіографія Мерілін Монро у виконанні австралійця Ендрю Домініка (геніальні документалки про Ніка Кейва) спочатку розділила аудиторію на Венеціанському кінофестивалі, а після виходу на Netflix, здається, майже нікому не сподобалася. Справа тут у неправильному позиціюванні чи у чомусь іншому, не так вже й важливо.

Білявка Домініка — це нішевий продукт. Волога галюцинація за мотивами невеселого життя головного секс-символу США, жорстке дослідження мізогінії та сексизму в Голлівуді минулого століття, сповнений співчуття погляд на талановиту акторку, яка в повній мірі так і не злетіла. Домінік розбирає на частини життя Норми Джин, щоб показати, який жах може вийти, якщо змішати дитячу травму та відсутність кордонів між особистим та публічним. Люди тебе з'їдять.

Разом із Аною де Армас вони створили не класичного типу біографічну картину про Мерілін Монро, а лінчевського пошиву горор про людину і суспільство. Одиначку у натовпі чудовиськ. Плюс — в Білявці найкраща операторська робота року.


Клондайк. Марина Ер Горбач.

Літо 2014-го. Село Грабове, що на Донеччині. Іра, її чоловік Толік та молодший брат Юрік уособлюють поведінковий хаос східних українців того періоду: жінка терпіти не може тупих колаборантів і моральну слабкість свого чоловіка, але вона вагітна і хоче жити там, де живе, Толік хоч і рукастий, але занадто залежить від своїх огидних проросійських друзів, що мріють зажити «як дворяни», Юрік же прагне взяти до рук зброю і вигнати ту нечисть зі своєї землі.

Падіння Boeing 777 в околицях їхнього села життя сім'ї легшим не робить.

Фільм Клондайк Марини Ер Горбач — то, як зараз кажуть, база. Точка відліку, якщо подивитися на цю історію з боку хронологічного. Метафоричний спосіб розставити фігури на шаховій дошці, якщо подивитися на персонажів. А ще незайва спроба віддати належне тим, хто не став Толіком і положив життя на боротьбу із окупантами.

Показати ще новини
Радіо NV
X