«Кінематограф відбиває ментальність». Українське кіно на європейських фестивалях — чому це важливо?

17 вересня, 16:16
Кінематограф репрезентує країну на міжнародному рівні (Фото:FILM.UA)

Кінематограф репрезентує країну на міжнародному рівні (Фото:FILM.UA)

Українське кіно вже стало конкурентоспроможним у Європі. Останніми роками на найвідоміших кінофестивалях присутня як мінімум одна, а часто й кілька українських стрічок. Чому це важливо для України, які іміджеві бонуси приносять фестивалі фільму та країні в цілому, та чи має наша кіноіндустрія фестивальний потенціал? Поговоримо про це на прикладі драмеді Я працюю на цвинтарі, яке виходить у прокат.

Андрій Корнієнко

український кінопродюсер

Кіно як частина культурної політики

Кінематограф репрезентує країну на міжнародному рівні. Адже він відбиває ментальність, культурні традиції, суспільно-політичні процеси, характер людей, візуалізує локації, архітектуру, природу тощо. І, по суті, фестивальна дистрибуція є частиною зовнішньої культурної політики держави.

Відео дня

На фестивалі фільм побачить велика кількість глядачів та представників кіноіндустрії з різних країн. Вони оцінять роботу режисерів, операторів, сценаристів, познайомляться з вами особисто. І тут може виникнути взаємне зацікавлення у спільній роботі, копродукції. На знакових індустріальних майданчиках можуть стартувати різноманітні процеси — від початку роботи над чимось новим до міжнародної дистрибуції вашого фільму. Так встановлюються нові контакти — і кіноіндустрія окремої країни вбудовується в глобальну. Укріплюються міжнародні зв’язки, і для країни відкривається більше можливостей на культурному полі.

Кінофестивалі не однакові

Кожна країна має свої знакові кінофестивалі. Є фестивалі класу А — найвищого, події світового значення. Це, наприклад, Каннський або Венеційський кінофестивалі. А загалом у світі є понад 2000 різноманітних фестивалів. Якась частина з них — це одноразові або просто фейк-фестивалі, за якими нічого не стоїть — ні історії, ні журі, хтось просто за участь збирає гроші онлайн та роздає нагороди, а по суті це фестивалі-пустушки, або покази можуть відбуватися в сусідньому барі для 20 відвідувачів.

Перший показ нашої стрічки Я працюю на цвинтарі ми влаштували на 50-му ювілейному кінофестивалі Молодість у Києві — одному з найстаріших українських фестивалів зі світовим іменем. Далі ми намагалися подати фільм на ті фестивалі, де є програма або секція режисерських дебютів, адже для Олексія Тараненка це дебют у повнометражному кіно. Ми отримали запрошення на участь у Варшавському кінофестивалі — одного з топ-15 у класі А. І згодом було кілька фестивальних показів у Європі, Північній Америці та Австралії.

Фільми не створюють спеціально «під фестивалі»

Коли ми працюємо над фільмом, ми не ставимо на меті зробити якесь особливе фестивальне кіно. Ми прагнемо зробити якісну стрічку. А фестивальною вона стає тоді, коли зачіпає важливі соціальні теми, що турбують суспільство, та є неординарною, цікавою. Так сталося з Я працюю на цвинтарі.

Будь-який кінопродюсер завжди у пошуку гарного літературного і драматургічного матеріалу. Цікаво бути в потоці культурних подій, нових ідей, відстежувати рефлексії суспільства та вподобання його кластерів. Отже, я намагаюся бути в курсі новинок українських письменників і драматургів, читаю сценарії, які мені надсилають. Книжка Павла Белянського надихнула мене, Олексію Тараненку вона також сподобалась. Ми запросили Павла стати сценаристом, і він погодився. Так ми почали працювати над фільмом.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Коли ми зрозуміли, що може вийти нетривіальне кіно, постало питання про формат. Ми втрьох прийшли до консенсусу — знімаємо жанровий фільм для широкого кола глядачів, а якщо його братимуть на фестивалі, то не будемо відмовлятися. Так і вийшло.

Кадр фільму Я працюю на цвинтарі (Фото: FILM.UA)
Кадр фільму Я працюю на цвинтарі / Фото: FILM.UA

Фестивальна історія Я працюю на цвинтарі

Крім Молодості та Варшавського міжнародного кінофестивалю, наш фільм був у конкурсних програмах British Independent Film Festival, Ferrara International Film Festival, AFIN International Film Festival, Stockholm Independent Film Festival та International Film Festival Prague. Я працюю на цвинтарі переміг у номінації Найкращий повнометражний фільм Munich Film Award, виконавець головної ролі у фільмі Віталій Салій став найкращим актором за версією фестивалю Національної спілки кінокритиків Кіноколо, на Montelupo Fiorentino International Independent Film Festival фільм отримав приз за найкращу операторську роботу, а постер був визнаний найкращим на Red Movie Awards.

На кожному показі Я працюю на цвинтарі, де я був присутній, глядачі дуже тепло сприймали нашу стрічку. Підходили після показу, ставили питання, дякували за емоції. Цікаво, що наш фільм — у жанрі драмеді, і в Празі він був у номінації Найкраща комедія, а в Стокгольмі — Найкраща драма. Отже, він чесно відображає життя, де є місце для будь-яких емоцій.

Фестивальні перспективи українського кіно

Якість українських фільмів за останні 5 років значно зросла. Як і присутність їх на більшості кінофестивалів. Нові імена в режисурі і драматургії, нові успішні фільми не лише проходять відбір на фестивалі, а й перемагають на них. Плем’я Мирослава Слабошпицького, Атлантида Валентина Васяновича, Клондайк Марини Ер Горбач… Та й тільки за цей неповний рік можна пригадати кілька нагород і художніх, і документальних стрічок — від Санденсу та Венеції до невеликих регіональних європейських кінофестивалів. Усе це — цікаві фільми світового рівня, знакові для нашої індустрії.

Ще є кінострічки, які поки не дійшли до релізу або ж знаходяться у «сплячому режимі» через повномасштабне вторгнення росії. За моїми відчуттями, близько десяти з них точно претендуватимуть у найближчому майбутньому на фестивальні нагороди.

Нашій кіноіндустрії є до чого прагнути. У багатьох країнах Європи є більш регулярна підтримка від державних та місцевих кінофондів, більш тісні копродукційні зв’язки між продюсерами різних країн, більше залів і кінотеатрів, більше глядачів їх регулярно відвідують. Проте наша тенденція зростання буде зберігатися, і я певний, що невдовзі ми почуємо чимало добрих новин про фільми української нової хвилі. До якої, сподіваюся, належить і наш Я працюю на цвинтарі.

https://www.youtube.com/watch?v=RtEuTnm3Doc
Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X