Є свої переваги. Коли забувати — корисно

На наш мозок постійно обрушуються потоки інформації. Якщо запам’ятовувати кожну деталь, буде все складніше утримувати в пам’яті важливі відомості.

Один зі способів цього уникнути — спочатку не надавати великого значення. Згідно з лауреатом Нобелівської премії Еріком Канделом і безліччю подальших досліджень, спогади формуються, коли зміцнюються зв’язки (синапси) між клітинами мозку (нейронами).

Концентрація уваги на чому-небудь сприяє зміцненню цих зв’язків, тобто кращому запам’ятовуванню. Цей же механізм дає змогу забувати всі ті несуттєві дрібниці, з якими ми стикаємося щодня. І хоча з віком людям стає дедалі складніше зосереджуватися, а такі розлади пам’яті, як ті, що виникають при хворобі Альцгеймера, пов’язані з порушенням уваги, нам усім необхідно вміти забувати несуттєві деталі, щоб створювати спогади.

Опрацювання нової інформації

Іноді, витягуючи з пам’яті спогади, ми можемо їх змінювати з урахуванням нових даних. Наприклад, ви щодня їздите на роботу однією і тією самою дорогою. Найімовірніше, ви міцно запам’ятали маршрут, і зв’язки, що лежать в основі цього спогаду, зміцнюються з кожною поїздкою.

Але припустімо, що одного разу в понеділок одну з вулиць, якими ви зазвичай їздите, перекривають через ремонт і наступні три тижні вам доведеться їздити за новим маршрутом. Уявлення про дорогу на роботу, яке зберігається у вашій пам’яті, має бути досить гнучким, щоб у нього можна було включити цю нову інформацію. Один зі способів, які мозок для цього використовує, — послабити деякі з уже наявних зв’язків, одночасно зміцнюючи нові, додаткові, щоб запам’ятати новий маршрут.

Забування допомагає мозку ефективно виконувати свої функції

Очевидно, що нездатність оновлювати спогади може спричинити негативні наслідки. Досить згадати посттравматичний стресовий розлад, за якого людині постійно щось нагадує про пережиту травматичну подію через те, що вона не може оновити або стерти спогад про неї.

З погляду еволюції, забування старих спогадів після того, як надійшла нова інформація, безсумнівно цінна річ. Наші предки, мисливці-збирачі, могли безліч разів приходити по воду до безпечного джерела, а потім одного чудового дня виявити, що там розбили табір представники ворожого племені або розташувалася ведмедиця з дитинчатами. Їхній мозок повинен був мати можливість оновити інформацію, що зберігається в пам’яті, щоб позначити це місце як таке, що стало небезпечним. Відсутність такої можливості поставила б під загрозу виживання.

Реактивація спогадів

Іноді забування може бути пов’язане не з втратою спогадів, а з тим, що не вдається отримати до них доступ. Дослідження на гризунах показали, як можна витягти з пам’яті (або активувати) забуті спогади, активізувавши ті синаптичні зв’язки, про які йшлося вище.

Гризунів навчали асоціювати щось нейтральне (наприклад, звук дзвіночка) з чимось неприємним (наприклад, легким ударом струмом по лапі). Після кількох повторень у гризунів сформувався «лякальний спогад» і на звук дзвіночка вони реагували так, ніби очікували отримати удар струмом. Дослідники змогли відстежити нейронні зв’язки, які активувалися в ділянці мозку, відомій як амигдала, під час поєднання звуку й удару струмом.

Потім учені задалися питанням, чи можна, штучно активувавши ці нейрони, змусити гризунів поводитися так, ніби вони очікують отримати удар струмом, навіть якщо при цьому не буде ні звуку, ні удару. Для цього вони застосували метод оптогенетичної стимуляції та довели, що подібні спогади справді можна активувати (а потім деактивувати).

У випадку з людьми це відкриття може бути актуальним у контексті тимчасового забування, причиною якого може бути невтрата спогадів. Повернімося до попереднього прикладу, коли ви бачите на вулиці знайомого і не можете згадати, як його звати. Можливо, ви впевнені, що знаєте першу літеру і за мить згадаєте все ім'я повністю. Це так званий феномен «на кінчику язика».

Уперше його досліджували в 1960-х роках американські психологи Роджер Браун і Девід Макнілл. Вони дійшли висновку, що здатність людей визначати якісь особливості слова, що вислизає від них, — щось більше, ніж випадковість. Це свідчення того, що інформація не повністю забута.

Згідно з однією з теорій, це явище виникає через те, що в пам’яті слабшають зв’язки між словами та їхніми значеннями, через що стає складніше згадувати потрібну інформацію.

Однак існує й інше припущення: це явище може слугувати сигналом, що шукана інформація не забута, просто її поки що не вдається витягти з пам’яті.

Можливо, цим пояснюється те, що подібна проблема частіше виникає з віком, коли люди накопичують більшу кількість знань, а отже, їхньому мозку доводиться перебирати більше даних, щоб що-небудь згадати. І не виключено, що за допомогою феномена «на кінчику язика» мозок дає зрозуміти, що потрібна інформація не загублена назавжди, трохи наполегливості — і її вдасться згадати.

Отже, ми можемо забувати інформацію з цілої низки причин: через те, що не приділили достатньо уваги або через те, що відомості з часом втрачають свою актуальність. Ми можемо стирати щось із пам’яті, щоб оновити спогади. А іноді те, що нам не вдається пригадати, насправді не забуте безслідно — просто тимчасово недоступне. Усі ці різновиди забування допомагають нашому мозку ефективно виконувати свої функції та забезпечують виживання багатьох поколінь людства.

Це, звісно, не означає, що ми намагаємося применшити негативні наслідки надмірної забудькуватості (наприклад, при хворобі Альцгеймера). Попри це, у забування є свої еволюційні переваги. Ми лише сподіваємося, що ця стаття здалася вам достатньо цікавою, і її зміст не буде забуто миттєво.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут