Жанр трилера, який колись правив бал у Голлівуді, вже давно став нішевим. Але це не означає, що він помирає. Якраз навпаки, звільнившись від надмірної уваги масової аудиторії, жанр почав знаходити друге дихання.
До того ж європейські кінороби здебільшого працюють, не озираючись на Голлівуд, тож і далі тішать поціновувачів трилерів попри все. І в деяких аспектах автентичне європейське кіно щороку починає має дедалі солідніший вигляд, ніж рафіновані голлівудські вироби.
Але про все по черзі.
Ось п’ять чудових трилерів, які вийшли у 2023 році.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
ТОП-5 найкращих трилерів 2023 року
Поняття трилер, звісно, вельми розтяжне. Трилери бувають кримінальними, шпигунськими, психологічними, еротичними тощо. Головне — напружений сюжет, достовірність персонажів і, власне, thrills, від яких мурахи по шкірі.
Ось деякі такі фільми, які вразили мене в нинішньому році.
Також відомий
Франція
Французьке кримінальне кіно переживає новий ренесанс. Можна згадати нові роботи культового Олів'є Маршаля та низку інших нових фільмів останніх років.
Але найбільше галасу наробив останнім часом колишній каскадер Альбан Ленуар, якого дехто називає «французьким Джейсоном Стетхемом».
Його прославив фільм 2020 року — Шалена куля. І кожна його наступна робота привертає більше уваги, ніж попередня. Наприклад, фільм цього року, що має в оригіналі назву AKA (мережевий термін AKA — Also known as) і озвучений як Також відомий.
Фільм є рокішним зразком французького кримінального трилера нової хвилі. Тут є і елементи нуару (моторошний кримінальний андерграунд, суцільні наркодилери і продажні копи, замішані в брудних справах), і дуже динамічний сюжет (колишній спецпризначенець, впроваджений у злочинне угруповання), і сентиментальна лінія (брутальний герой відчуває симпатію до синочка кримінального боса і намагається врятувати його).
Але найголовніше — тут просто приголомшливі екшн-сцени. Французи в цьому відношенні останніми роками не просто перевершили Голлівуд, а буквально затикають його за пояс. Американські кінематографісти найчастіше знімають на зеленому екрані, додають багато комп’ютерної графіки, а від акторів здебільшого вимагається «гра обличчям». Звідси — незмінна казковість постановочних бійок, яку глядач підспудно відчуває. Ось Стетхема щойно вдарили сталевою трубою по обличчю, а ось він уже знову в строю і навіть не з проломленим черепом.
Французи нині знімають екшн інакше. Усі бойові сцени зняті з каскадерами на натурі. Коли здоровенний Ленуар хапає в оберемок жінку, яка на нього накинулася, і розламує її тілом дерев’яний стіл, мимоволі жахаєшся. Потім, звісно, приходить думка, що дівчина — професійний каскадер, стіл несправжній, а трюк постановний. Але це потім. А поки дивишся фільм, є відчуття реалізму.
Та й перестрілки французи знімають із різних камер, закріплених у несподіваних місцях, монтують у стик різні ракурси, звук пишеться в дусі старих фільмів Майкла Манна (найімовірніше, на майданчику використовують холості патрони).
Загалом, жорстко, хвацько та переконливо.
І вишенька на торті для любителів футболу. Роль кримінального боса у фільмі грає легендарний футболіст Ерік Кантона, зірка Manchester United у 1990-х.
Звук свободи
США
Про цей фільм я вже писав окремо, акцентуючи на тому, як Звук свободи розколов Америку. Нині фільм уже потрапив у прокат у низці інших країн, а його касові збори перетнули позначку $200 млн, що вельми непогано, враховуючи бюджет у $14 млн.
Це сталося всупереч найдикішій піар-кампанії з очорнення Звуку свободи через відомі релігійні переконання актора Джима Кевізела і його прототипу — агента Балларда.
Я і сам, м’яко кажучи, з іронією ставлюся до людей, які в 21 столітті когось переконують у необхідності любити Ісуса. Але в цьому випадку, це неважливо, тому що Баллард в реальності рятує дітей, а Кевізел дуже переконливо його зіграв.
Фільм загалом вельми чіпляє, навіть якщо не знати про те, що він заснований на реальних подіях. У центрі — історія про агента міграційної служби США Балларда, який звільняється зі служби і починає займатися пошуком викрадених у Центральній Америці дітей, яких використовують у підпільній мережі, що обслуговує педофілів.
Звук свободи знято в манері фільмів 1980-х, немає ніякого сучасного кліпмейкерства, просто сторітелінг без мороки. У мене за такими фільмами потужна ностальгія, приховувати не буду.
Мені байдуже, хто там у якого Ісуса вірив з учасників знімальної групи. Мені начхати, які консерватори з південних штатів США його просували, а яким лібералам з Каліфорнії це не подобалося. Гаразд, давайте не будемо дивитися фільм про борців із сексуальною експлуатацією дітей тільки тому, що нам не подобаються погляди актора на церкву.
Якщо оцінювати Звук свободи як просто фільм, то можу констатувати, що він мене зачепив. І мені шкода, що Голлівуд дійшов до точки, коли таке кіно — хай і не ідеальне, але людяне — намагаються втопити, а всяку пафосну нісенітницю тягнуть на перший план.
Ілюзія втечі
Данія
Скандинави традиційно посідають лідерські позиції в жанрі трилера і детектива.
Цього року мені сподобався фільм Ілюзія втечі (в оригіналі він називається Superposition).
Столична пара з дитиною в пошуках ідеального місця для життя і творчості наважується на експеримент. Вони тікають із Копенгагена в безлюдний ліс і ведуть хроніку нового життя у спільному подкасті. Однак ідилія руйнується, коли вони раптово зустрічаються з незнайомцями, до крайності схожими на них самих.
Попри деяку поверховість і не надто оригінальні повороти сюжету трилер вийшов вельми ефектним.
Є спокуса назвати фільм хорор-трилером, але насправді фільм радше є спробою психоаналізу і грає на глибинних підсвідомих почуттях.
Поціновувачам жанру сподобається. Не шедевр, але подивитися варто.
Мізантроп
США-Канада
Непрямий римейк культового Мовчання ягнят. Так скажуть ті, хто любить старий фільм із Джоді Фостер і Ентоні Гопкінсом за романом Томаса Гарріса.
Для решти Мізантроп (оригінальна назва To Catch a Killer) — доволі напружений трилер із не особливо оригінальним, але міцним сюжетом.
Замість психопата, який потай мріє про зміну статі, тут — маніяк, який стріляє по натовпу, що зібрався подивитися на феєрверки. Але основна фабула — та сама.
Досвідчений агент ФБР, який очолює слідчу групу, не може знайти зачіпки у справі про маніяка, який не збирається зупинятися. І він долучає до справи молоду жінку-детектива, у якої є свої «скелети в шафі».
Не дуже оригінальне кіно, але отримати задоволення від перегляду це не завадить.
Приємно побачити чергову гідну роль дуже недооціненого, на мій погляд, австралійського актора Бена Мендельсона.
Всередині
Німеччина-Бельгія-Греція
Досвідчений квартирний злодій проникає в шикарну дизайнерську квартиру на Мангеттені, поки господарі у від'їзді. Його цікавлять цінні картини.
Але на виході починаються проблеми. Спільник передає злодієві код відкриття дверей, але в системі «розумного будинку» відбувається збій. Тепер злодій замкнений у пастці, і йому доведеться проявити чудеса винахідливості, щоб вижити.
Фільм поставлений за доволі вдалим і продуманим сценарієм, проте 90% емоцій під час перегляду генерує приголомшливий актор Віллем Дефо. Він — один із тих акторів, хто міг би чудово зіграти і телефонний довідник. Режисер переважно просто не заважає Дефо розгортати перед глядачем театр одного актора. І це працює. Фільм не відпускає аж до фіналу.