Нова відеоработа гурту ONUKA на трек GUMA традиційно містить соціальний меседж. Він нагадує про байдужість суспільства щодо людей з обмеженними можливостями.
Цитата з треку «Не чую, не бачу, не говорю» — описує реалії часу, у який ми живемо, — часу, сповненого байдужості, неуважності й апатії. Ці питання підіймають автори відео.
«Якщо брати слова треку: „Покидаю мережу, перетинаю межу“, то це своєрідна алюзія на віртуальну мережу чи будь-яку систему, — розповідає про пісню і кліп Ната Жижченко, лідерка ONUKA. — Люди з обмеженими можливостями не вписані в соціальні механізми, вони ніяк не захищені, їхні права не беруть до уваги. Водночас багато хто з нас є заручником якихось установок і закономірностей, що їх варто позбуватися».
На підтримку цієї думки у композиції звучить звук, що підказує незрячим, де знаходиться вхід на станцію метро Славутич.
Автором ідеї і режисером кліпу став Євген Філатов. Для його створення він скористався класичними антиутопічними сюжетами.
«GUMA — це історія про боротьбу індивідуума з системою і про опір людства процесам автоматизації, — говорить Євген Філатов. — У контекст відео можна сміливо включити і проблеми сучасного суспільства: залежність від віртуального простору, вплив соціальних мереж, культуру скасування, надмірне споживання й виробництво».
Антиутопічна тематика підтримана також естетичною складовою відео — локаціями та одягом. Локаціями для кліпу стали бібліотека НТУУ КПІ, бібліотека Вернадського та готель Салют — яскраві приклади конструктивізму та модернізму в архітектурі.
«Це не ода радянській епосі, — пояснила вибір локацій Ната Жижченко. — Це про красу архітектурної думки».
Проте крім візуальної естетики, вони також відображають «той самий дух контролю, ієрархії і системності».
«Потрапляючи в середину цих місць, ти можеш перенестися у часі», — додав Євген Філатов.
Костюми для кліпу вже традиційно створила художник з костюмів Леся Патока. І в них закладений ще один важливий соціальний меседж — важливість апсайклінгу.
Усі речі для створення костюмів були зібрані на секонд-хендах, барахолках та у костюмерних цехах. Óбрази підв'язувалися під локації за кольоровою палітрою інтер'єрів, щоб вони резонували або, навпаки, грали на контрасті.
«Саме тому кадр заворожує. Відео GUMA в результаті стало поза часом, адже, переглядаючи його, важко зрозуміти, в яку епоху воно було зняте. Це висока планка, коли ти можеш зняти роботу, яка не демонструє сучасні тренди, а цитує вічне. Адже тенденції минають, а мистецтво залишається назавжди», — розповіла про роботу Леся Патока.