10 найкращих серіалів 2022 року, які ви могли пропустити. А даремно

Дім дракона (House of the Dragon)

Можна скільки завгодно нарікати на провальні фінальні сезони Гри престолів, але заперечувати, що саме екранізація книг Джорджа Мартіна став культурним феноменом, який породив моду на серіали, не можна.

Спроби каналу HBO створити на основі Гри престолів цілий Всесвіт, як це зараз дуже модно, спочатку здавалися мені безглуздими. Коли стало відомо, що керівництво HBO поховало перший із серіалів-приквелів (на нього було витрачено, за різними оцінками від $20 до $30 млн), я тільки утвердився у своїй думці.

Але ось Дім дракона — ще один сиквел, дія якого розгортається за майже дві сотні років до народження Дейнеріс Таргарієн — таки випустили.

І мені серіал загалом здався досить вдалим. Незважаючи на те, що американські критики загалом прохолодно зустріли книгу Мартіна, за якою поставлено Дім дракона, історія дуже добротна і напружена.

Дві жінки борються за престол Таргарієнів одна вважає себе справжньою спадкоємицею свого батька-короля, інша (вдова короля) хоче посадити на престол свого сина.

Є практично все, що ми любили в Грі престолів — палацові інтриги, яскраві характери, дракони, батальні сцени і, звичайно, оголення. Хоча за двома останніми параметрами приквел до гри престолів, звичайно, не дотягує.

Мені не дуже сподобалося, як автори серіалу обійшлися зі стрибками в часі першого сезону (дію протягом 10 серій охоплює чи не два десятиліття), також мені не дуже сподобалася зміна провідних актрис. Героїні подорослішали, зрозуміло, що потрібні старші актриси. Але мені здається, в обох випадках до образу, як кажуть, не потрапили.

До серіалу можна причепитися ще за цілою низкою моментів, але загалом Дім дракона не розчарував. Якщо вам подобалася Гра престолів, то приквел неодмінно варто дивитися. Ну і, звичайно, чекаємо другого сезону, там має початися справжнє мочилово.

Супер прокачаний (Trigger Point)

Якщо ви любите сучасні британські кримінальні серіали, то це пропускати точно не можна.

До створення Супер прокачаного доклали руку ті ж люди, що створили вже шість сезонів блискучого (без перебільшень) поліцейського серіалу За службовим обов’язком. На головну роль навіть «імпортували» звідти чудову актрису Вікі Макклюр.

Головна героїня — жінка-сапер із поліції Лондона.

Історія починається з того, що вона з напарником намагається розмінувати бомбу, закладену якимсь білим терористом-радикалом у мусульманському кварталі. Бомба таки вибухає, напарник гине, і героїня опиняється у центрі розслідування серії терактів. Злочинець не має наміру зупинятися, він підкладає нові бомби у місцях, де зосереджені мігранти зі сходу. І головна героїня — єдиний учасник слідства, хто вважає, що підривник також працює у правоохоронних органах…

Серіал дуже міцний, сцени з розмінування часом буквально тримають на краєчку стільця. Сподобалося й те, що серіал із центральним жіночим персонажем зроблено досить реалістично. Немає відчуття, що жінка сюди приліплена штучно, як це часто буває у сучасних голлівудських виробах. Ні, героїня дуже жива та природна. І віриться, що вона діє на рівних з чоловіками, які її оточують, а то й перевершує їх, не тому що «порядок денний диктує показувати сильних жінок», а тому що вона дійсно є сильною жінкою.

У цьому заслуга і сценарію, і гарної актриси.

А ще серіал укотре порушує тему підйому ультраправих настроїв, що зароджуються, у Великій Британії.

Не знаю, чи буде другий сезон Супер прокачаного. Але перший дуже гарний.

Шантарам (Shantaram)

1980-ті. Головний герой втікає з австралійської в’язниці, добирається до Індії, де стає фальшивомонетником і контрабандистом, виявляється втягнутим у різноманітні інтриги, зустрічає справжнє кохання і знаходить сенс життя, чи щось на нього схоже.

Років п’ятнадцять тому книга Шантарам Грегорі Девіда Робертса була своєрідним маркером — якщо ти її читав, значить, ти свій, інтелектуал і взагалі усіляко просунута людина.

Я, звичайно, з іронією ставлюся до таких речей. Але кумедно спостерігати, як сьогодні більшість людей навколо з подивом дивляться на мене, коли я кажу про Шантарам, як про якусь само собою зрозумілу річ, яку всі читали.

Хай там як, серіал виробництва Apple TV+, для мене, як і для багатьох читачів книг, став подією.

Пам’ятаю, починав дивитися з великими побоюваннями, боявся розчарування. Але все обійшлося. Серіал знятий добротно, з великою любов’ю до літературного першоджерела (автора книги, до речі, залучали до роботи над сценарієм). Зроблено якусь неймовірну роботу з відтворення епохи 1980-х, Індія виглядає просто неймовірно реалістично.

Кастинг прекрасний, аж до найколоритніших осіб в епізодах. Головну роль грає Чарлі Ханнем, який ніколи не здавався мені видатним актором. Часом він просто дратував — як у римейку культового Мотилька, де він намагався приміряти на себе роль легендарного Стіва Макквіна.

Але коли дивишся Шантарам, виникає відчуття, що Ханнем був просто народжений для цієї ролі.

Це особливо кумедне відчуття з урахуванням того, що коли Голлівудом блукали перші проекти екранізації Шантарама, головну роль мав грати Джонні Депп.

Чудовий серіал дуже затягує. І знято цілком самодостатньо — серіал можна дивитися тим, хто не читав книгу.

Король Талси (Tulsa King)

76-річний Сільвестр Сталлоне потужно смалить у першому за всю свою довгу кар'єру серіалі.

Він грає похилого мафіозі, який відсидів довгий термін за вбивство, але водночас не видав своїх спільників. Коли він виходить на волю, він розраховує на подяку «сім'ї». Але поки його не було, владу захопили молоді гангстери, для яких легендарний старий — ніхто. Тому вони відправляють його в далеку глушину — до міста Талса, штат Оклахома — щоб він створив там кримінальну мережу.

Старий, що прожив все життя в Нью-Йорку, раптово опиняється в американській глибинці, де все інакше. Та й мафії тут зроду не було, а ФБР уже дихає в потилицю. Тим паче, що дідусь примудрився в перший же вечір підчепити в барі пані, яка є агентом під прикриттям.

Серіал продовжили на другий сезон після перших двох серій. Народу вочевидь припав до душі дідусь Сталлоне в ролі столичного гангстера, який вчить розуму провінційних бовдурів.

Гумор у серіалі і справді непоганий, є і драматичні нотки (герой намагається налагодити стосунки з дорослою дочкою, яка відмовилася від батька-гангстера). Та й Сталлоне дуже харизматичний. В одному з інтерв'ю він згадував, як приходив на кастинг хрещеного батька в молодості, але його не взяли, мовляв, «лицем не вдався». І ось через 50 років йому все-таки випав шанс зіграти стильного мафіозі.

Хай там як, Сталлоне — молодець. Мужик фактично знову реанімував свою кволу кар'єру. Ось це бійцівський дух, я розумію.

Повільні коні (Slow Horses)

Цей кумедний комедійний шпигунський серіал став для мене відкриттям. Нічого особливого я не чекав, просто намагаюся не пропускати нічого з чудовим актором Гері Олдменом.

А тут виявилося, що серіал і сам собою справжній самородок.

У центрі історії — якийсь відділ англійської контррозвідки, яких називають кульгавими або повільними кіньми. Ним керує списаний агент-невдаха передпенсійного віку (Олдмен просто прекрасний), а до нього в підпорядкування засилають агентів, які напортачили на роботі, і більше не вважаються гідними нормальних завдань.

Але коли запланована основним управлінням розвідки операція з інфільтрації агента в товариство радикальних білих расистів йде не за планом, раптово виявляється, що тільки кульгаві конячки можуть запобігти теракту. Як теракт у серіалі, до речі, фігурує не банальна бомба в супермаркеті чи щось у цьому дусі, а ритуальне вбивство викраденого правими радикалами арабського студента, єдина вина якого — він виступає в нічних клубах як стендап-комік з жартами про всіх на світі.

Гарний, душевний серіал, який не намагається бути надто серйозним, але й не скочується в абсурд.

Периферійні пристрої (The Peripheral)

Фантастичних серіалів начебто чимало знімають. Але добрих зовсім мало.

Периферійні пристрої — приємний виняток. Це екранізація роману Вільяма Гібсона, одного з моїх улюблених фантастів. Екранізують його дуже рідко (масовий глядач найкраще знає, мабуть, тільки Джонні-Мнемоніка з Кіану Рівзом).

Серіал починається з того, що брат і сестра, які захоплюються геймерством, тестують новий пристрій віртуальної реальності для таємничого замовника. Але виявляється, що насправді це не віртуальна реальність. А нова технологія керування чужим тілом за допомогою квантового тунелю. І насправді герої взаємодіють із людьми з майбутнього…

Книга Гібсона мені все одно сподобалася більше, але серіал непоганий. Якщо хочеться старого доброго кіберпанку, то ось він — насолоджуйтесь.

Венздей (Wednesday)

Дівчинка на ім'я Венздей, дочка Гомеса та Мортіші з сімейки Аддамс (тієї самої — з легендарних фільмів), навчається в академії Nevermore. Вона мусить опанувати екстрасенсорні здібності, які допоможуть зупинити місцевого серійного вбивцю, а потім розкрити таємницю її батьків.

Тім Бертон завжди вмів робити гарну картинку і створювати чарівну атмосферу. Кастинг теж чудовий — Дженні Ортега стала мегазіркою в перші дні після виходу серіалу, а Крістіну Річчі (вона, до речі, грала Венздей у молодості) і Кетрін Зету-Джонс представляти, думаю, не треба.

Не можу сказати, що серіал захопив мене. Я і фанатом сімейки Аддамсів ніколи не був, чесно кажучи. Але для певної аудиторії це справжній подарунок. І страшенно красиво знято, звісно.

Архів 81 (Archive 81)

Пам’ятається, я захопився серіалом ще в січні і всім його настійно радив. Але, судячи з мого кола спілкування, тоді його подивилися небагато людей, а потім більшість уже дивилася про Чорнобаївку.

Загалом, навіть через 11 місяців Архів 81 здається мені гідним потрапляння в будь-який «топ» серіалів року.

У центрі сюжету хлопчина, який заробляє на життя оцифровкою та реставрацією старих відеозаписів.

Якось його просять попрацювати з фрагментом старої відеокасети, знайденої в аматорській камері.

Він відновлює фрагмент запису та бачить на ньому дівчину, яка каже, що для своєї дипломної роботи займатиметься однією будівлею у Нью-Йорку.

Назва будівлі викликає у головного героя страшні спогади із глибин дитинства. До того ж він бачить на старому записі собаку, якого він мав у дитинстві.

Згодом замовник цієї роботи хоче найняти героя відновити й інші плівки, зняті тією самою дівчиною з 1980-х. Вони дивом вціліли під час таємничої пожежі, після якої зникли аж 13 людей, але їхні тіла ніколи так і не знайшли.

Герой погоджується на роботу і вирушає до відокремленого маєтку, де і починає роботу над плівками. І першого ж дня бачить на одній із них щось, що лякає його майже до смерті.

Все це знято в дусі класичних трилерів і жахів 1980-х. Повільна розповідь, наростання напруження, моторошні «скримери». Ну і фінал сезону, звісно, забійний. Дуже чекаємо на продовження.

Змій з Ессексу (The Essex Serpent)

Якось зовсім мало у нас людей подивилися цей чудовий британський серіал, випущений Apple TV+.

Дія відбувається у вікторіанській Англії. Кора, яка щойно овдовіла, переїжджає з сином з Лондона в невелике село в Ессексі. Кора захоплена природознавством, навіть попри те, що у суспільстві на такі жіночі інтереси дивляться дуже косо.

Навіть закоханий у Кору молодий і перспективний хірург з іронією дивиться на її спроби вивчати біологію та палеонтологію.

Кора цікавиться скандалом, що розгортається в Ессексі, де побожні місцеві селяни списують зникнення на болотах дівчинки підлітка на легендарного місцевого Змія.

Кора знайомиться з місцевим священиком, який дотримується прогресивніших поглядів, ніж більшість його братів у вірі, і шукає раціонального пояснення того, що відбувається. До того ж, він нудиться в сумному шлюбі з надто правильною жінкою старообрядницького штибу. І приїжджа столична леді стає об'єктом його інтересу.

Непоганий трилер із тягучою атмосферою і просто блискучими акторськими роботами. Том Гіддлстон тут зовсім не схожий на свого знакового марвелівського персонажа Локі. Ну а справжньою зіркою є Клер Дейнс (у нас її найкраще знають за серіалом Батьківщина). Актриса дуже переконлива у всіх своїх ролях, і ця — не виняток. До речі, я дивився серіал в оригіналі, і, як і всі, був приголомшений тим, як американка Дейнс говорить з бездоганним класичним британським акцентом. Від інших акторів (а каст повністю складається з місцевих) її просто не відрізнити.

Список смертників (The Terminal List)

Кріс Пратт грає головну роль у досить похмурому, але динамічному серіалі про спецназівця, який стикається із змовою у вищих колах американського командування.

Його загін потрапляє у засідку. Він — єдиний, хто вижив. Після повернення додому, він починає підозрювати, що його підставили, а йому та його сім'ї загрожує небезпека.

Вже в першій серії на глядача вивалюється безліч жорстких сюжетних поворотів. Слабонервним такі серіали зазвичай не подобаються. А загалом, Список смертників — серіал дуже міцний, а Пратт, який зазвичай витягує свої ролі завдяки харизмі з гумором а-ля молодий Гаррісон Форд, постає в досить незвичайній для себе похмурій ролі.