Вчора сходила на Колір граната Сергія Параджанова. Це шедевр, але справа не в цьому.
Не треба йти на фільм, бо це не фільм, а твір мистецтва, в якому кожен кадр — закінчений сюжет, окремий сенс, музичний діалог.
Там немає нічого зрозумілого, як і в самому житті. Ми його увесь час пробуємо втиснути в рамки раціонального, а воно виривається й роздувається, як монтажна піна. І Параджанов просто дає цьому проявитися.
В картині мене вразила дитяча допитливість. Параджанов, як етнограф, копирсається в історії, але замість її формалізації торкається її через уяву. Якими були мої предки? Як вони фарбували ту шерсть? А як лупали цей камʼяний фасад церкви, щоб залишити нам на ній орнамент? Чи їм піддувало на тому пагорбі? Це ж були якісь живі люди. А як переживали природні катастрофи? Як сушили книги після дощу? Він в усьому сумнівається. І завдяки цьому історія в його руках оживає. Але знову ж таки не як кіно, не як єдиний наратив з глибоким сенсом і висновком, а скоріше як ода життю і його дивним проявам, які історія часто відсікає, як столяр відсікає гілки та нерівності.
Те, що незрозуміло, розкривається істиною в наступному кадрі
А потім Параджанов створює кадр, в якому всього достатньо, який не рухається, а тільки дає проявитися сюжету, композиційно це вибудовує спонтанно, інтуїтивно.
В житті багато дивного. Ми про це забуваємо. І ось дитина кружиться з лавашем замість шалей на плечах, а тут чоловікам з відвертою сексуальністю інші чоловіки миють ноги, перед тим як поставити їх топтати виноград. Взагалі надзвичайно красиві герої, андрогінні, тонкі, довгі риси, які закохують просто в своє буття.
Те, що незрозуміло, дивно, чортзна-що, розкривається істиною в наступному кадрі.
Тут, авжеж, є і сюжет про життя поета, але як про кожного з нас, де і страждання, і очікування. І про вірменську традицію, але лише щоб показати, що не могло бути інакше. Все закономірно, все логічно, і стадо баранів на похороні, і картонні золоті крила янголів. Все було і все буде.
До цієї картини треба готуватися, як до походу в музей: читати, думати, одягатися! І бути готовим, що тебе поглине подорож у надзвичайні кольори та композиції, але лише для того, щоб потім перенести це в реальне життя і святкувати його сексуальну і вітальну енергію, відчути себе живим, здивуватися, коли все навколо ніби так зрозуміло.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут