«Не можна зсередини себе допалювати». Маша Єфросиніна відверто розповіла, що допомагає їй триматися

14 березня, 01:11
Маша Єфросиніна (Фото:Instagram.com/mashaefrosinina)

Маша Єфросиніна (Фото:Instagram.com/mashaefrosinina)

Ведуча та почесний посол ООН у галузі народонаселення в Україні вперше звернулася до українок зі словами підтримки.

Своє відеозвернення знаменитість опублікувала у Instagram. Вона зазначила, що довго не могла підібрати відповідні слова для звернення до жінок, які щодня переживають біль і втрати.

Відео дня

«Це звернення мені зовсім не дається всі ці дні. Напевно, це найважче звернення. Тому що гнівитись набагато легше. Гнівно висловлювати, лютувати, набагато легше, ніж дивитися кожній з вас у вічі і говорити якісь важливі слова, потрібні кожній з вас. Це найважче. Тому що ми живемо під час уже 17-ї доби, коли нам не видали слів, нам не сказали, як правильно звертатися один до одного в такій ситуації.

Я не знаю, як реагувати, коли дзвоню будь-кому з моїх подруг, у відповідь — плач, моторошна історія. Я не вмію підбирати слова, коли будь-яка моя знайома в перекличці, у чаті відповідає, що в неї загинув сусід, друг, друг чоловіка. Я точно не знаю, як реагувати, коли у багатьох з вас зруйнувалися вдома. Я не знаю. Не знаю. Я завжди знала, що казати. Зараз не знаю.

Я 18-й день поясню своєму синові, що таке війна. Ось щодня він питає мене, що таке війна? Чому? Чому росіяни на нас напали? Поясни, я не розумію. Чому вони нас убивають? І вчора, коли випадково в новинах він почув — а він любить включати новини сам, коли я не бачу, коли я відволікаюся на телефон — він любить включити новини — а я страшенно забороняю. І він побачив, як російський танк проїхався машиною, в якій сиділи люди з дитиною і розчавив їх у котлету. Я вибігла з ванної на неймовірний плач мого сина. Він так плакав, що я вперше бачу такі гіркі дорослі сльози 7-річного хлопчика.

Новини з кожним днем стають ще страшнішими. Вити хочеться, дивлячись на ситуацію з Маріуполем. Плакати і кричати хочеться, бачачи, як ці ублюдки безжальні, від боягузтво свого, що отримують по морді від нашої армії, переключилися тільки на мирне населення. Вбивають і знищують, як тварини, людей, які нічого їм не зробили. Щодня у нас з вами відбувається з цими новинами та з цими емоціями.

Сліз уже, здається, нема, висохли. Першого тижня сльози, сльози, сльози лилися нескінченно. Я зараз їх уже нема. Як ти почуваєшся? Не відчуваю, хочеться відповісти.

На запитання " Як ти?", «Ну що ви?», «Де ви?», «Ви в безпеці?» — ти не знаєш, як відповідати. Просто не знаєш. Тож ось уже й минуло стільки днів".

Далі Єфросиніна поділилася, що допомагає їй знайти силу і самовладання:

«За менш ніж три тижні побачила таку кількість, величезну кількість жінок — тисячі. Із сотнями обнялася. До сотень не посміла підходити, бо їм це не потрібне було, кожна сама у своєму горі. Я побачила вас у такий великий кількості, що сьогодні я хочу сказати: усі, з ким я зустрілася за цей час, усі, хто мені написав, усі переповнені 100-відсотковою вірою в те, що наші чоловіки та жінки нас захистять.

Кожна з нас, проходячи через свій біль, тривогу, страх, агресію, паніку, відчай, паралізуючий, оточуючий страх, тримається настільки сильно, що ця енергія розподіляється неймовірно на всю нашу країну, на весь наш фронт.

Мені пощастило побачити багато усмішок. У кілька притулків я приїхала для переселенців. Здебільшого це, звісно, жінки з дітьми. І я приїхала, така — зараз як скажу щось надихаюче, як заряджу, як я вмію. А в самої соплі течуть зі сльозами. Сиджу ридаю. А дівчата — в однієї під грудьми малюк лежить, в другої спить, тільки нагодований… А вони мене обіймають та заспокоюють. Самі приїхали з Дніпра, з немовлятами, ледве вибралися. А мене заспокоюють. Кажуть: все буде добре, ось побачите, ось побачите. І таких жінок сотні.

Усі обійми стали зовсім іншими. Всі торкання, притискання один до одного стали настільки сильними, такими, що запам’ятовуються, що я точно розумію, що починаючи від обіймів і нашої віри один в одного, закінчуючи тим, як ми виховуватимемо наших дітей, і вже виховуємо, ми назавжди станемо іншими. Незважаючи на те, що ми постаріли за ці дні, посумнішали. У кожного, у кожної заплакані очі. Недоглянутий вигляд, відрослі коріння, нігті, що злізли. Роздратована шкіра від сліз. Ми назавжди станемо кращими, кращою нацією. Назавжди станемо найкращими берегинями для наших чоловiкiв. Я це знаю точно. Я це відчуваю. Я надихаюсь цим, я захоплююсь цим, я заряджаюсь цим. Я дуже, дуже хочу побажати кожній із вас заряджатися зі мною".

На завершення звернення ведуча попросила українок ні в чому не звинувачувати себе та бути сильним тилом:

«Українки настільки звикли себе віддавати без залишку, настільки звикли зробити все, що в їхніх силах до останнього, що я часто почала стикатися з тим, що ви себе звинувачуєте. Звинувачуєте, якщо ви не пішли волонтерити, а займаєтеся вдома з дітьми. Звинувачуєте, якщо ви поїхали кудись. Звинувачуєте, якщо плачете перед дітьми. У всьому, у всьому звинувачуєте. Почуття провини під час війни — воно, з одного боку, природне — про це не написав лише лінивий психолог, — а з іншого боку, таке неприємне для самовідчуття.

Я хочу вам сказати, що залиште ви цю пусту справу. Не можна. Не можна звинувачувати себе. У ці дні кожна з нас має право на свій прояв, на будь-який. Ось яке хочете. Плачте, кричіть, лютуйте, мовчіть, дихайте.

Кожна має право жити зі своїм болем, як вона хоче.

Кожна з вас робить те, що вона може робити, що їй під силу, що її тримає у відчутті власної жвавості та вміння функціонувати. І так і має бути. Ви повинні зараз тільки собі, зберігати свою силу, самовладання, стійкість та тверезість розуму. Сьогодні серед нас немає винних. Вина — це дуже руйнівна сила, а нам не можна. Нам у жодному разі не можна. Нам можна бути слабкими, бо у слабкості наша сила. Але нам у жодному разі не можна зсередини себе ще допалювати.

На нас дивляться діти. Нам дуже багато сил треба їм давати. Наші чоловіки, які не хочуть, щоб ми розкисали, дивляться на нас і беруть у нас також свою силу.

Нам не можна. Нам не можна, у жодному разі. Знаєте, чому?

Тому що сильний фронт можливий лише тоді, коли має сильний тил. А ми маємо бути найсильнішим тилом. За будь-яких наших проявів емоцій.

Тримаю за руку кожну з вас.

Тримаємося.

Переможемо.

Слава Україні!".

У коментарях зірку подякували за підтримку: «Спасибі, Маша… дуже важко, але ні на секунду не сумніваюся у нашій перемозі», «Завжди Вас любила і поважала, а зараз дякую вам за все», «Марія, ви супер. Ваша підтримка дуже допомагає», «Машенько, дякую за ваші справжні емоції, то така рідкість».

Нагадаємо, раніше Маша Єфросиніна розповіла, чому не залишає Україну.

Показати ще новини
Радіо НВ
X