Документалка про біженок. «За нами стояв чорний дим від вибухів — ми тоді ще не знали, що це Драмтеатр» — розповідь родини з Маріуполя

17 вересня, 10:44
Альона та Лариса Загреба поділилися своїми історіями з командою документального фільму Далі і стали його героїнями. (Фото:пресслужба)

Альона та Лариса Загреба поділилися своїми історіями з командою документального фільму Далі і стали його героїнями. (Фото:пресслужба)

Альона та Ларина Загреби з 2017 року проживали у Маріуполі. Це місто стало для них «другим» рідним після Донецька, звідки вони тікали від війни у 2014. Повномасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року змусило родину пережити більше двох тижнів під бомбардуваннями Маріуполя. Врешті Лариса та Альона змогли евакуюватися до Європи у Люксембург. А що далі?

«Ми жили, раділи, насолоджувалися. Мріяли кудись поїхати і щось побачити»

Альона Загреба, донька Лариси, навчалася в школі, зустрічалася з друзями, зрідка грала на укулеле і, як більшість однолітків, робила спроби відеоблогінгу. Лариса мала власну справу, яка приносила їй величезне задоволення. Вона розводила і вирощувала сортові фіалки. За весь час Лариса виростила понад 700 сортів. Кожен сорт фіалок для неї особливий.

Відео дня

Буває, що сорт виростила і весь продала, для себе нічого не залишається. І коли через деякий час знову цей же сорт починаєш вирощувати — чекаєш на нього ніби на дитину. Хоча добре знаєш, який він, і як буде цвісти, але це те, що наповнює радістю, це і є моє життя.

ділиться Лариса

Вони любили життя у Маріуполі, а для Альони — це місто стало першим, де вона свідомо пам’ятає себе і своє дитинство.

Це дуже комфортне місто, затишне, з душею. Великою перевагою є те, що ти можеш бачити море у різні пори року — воно завжди гарне.

ностальгує Лариса

За останні роки місто активно розвивалось, оновлювалось, створювалася нова інфраструктура і це, за словами Лариси, підтвердить кожен маріуполець.

Родина не готувалася до можливого вторгнення рф і не збирала завчасно речі, хоча ще добре пам’ятала події 2014 року. Як і більшість українців, вони сподівалися, що повномасштабного вторгнення не буде.

пресслужба
Фото: пресслужба

«Там смерть стояла за тобою кожну секунду»

З 24 лютого, коли більшість українців прокинулася від вибухів, у Маріуполі ситуація різко погіршувалася мало не щодня: зникла електроенергія, потім водопостачання, опалення, мобільний зв`язок та інтернет. Ночі у місті стали пронизливо тихими і моторошними. Ранки починалися о 4−5 годині разом із новими обстрілами. Лариса почала вести щоденник, аби фіксувати хроніку подій. Наслідуючи маму, Альона знімала відео на телефон того, що бачила з вікна їх квартири: охоплені полум’ям і понівечені будинки, як батьки приносили сніг з вулиці для отримання технічної води, термометр у кімнаті з позначкою 11 градусів за Цельсієм, спалені авто.

Лише коли у кімнаті Альони від вибухової хвилі розбилося вікно, родина зібрала деякі речі, документи, кошти. Тоді ж Лариса вирішила завчасно подарувати доньці подарунок на 8 березня зі словами «може я просто не доживу до 8 березня». Ще за кілька днів біля їх під`їзду розірвався снаряд — це завдало серйозних руйнувань їх дому, практично всі вікна разом з рамами вилетіли до кімнат, підлога та всі речі були вкриті дрібними скельцями та уламками.

Березень видався доволі холодним, тож коли цілих вікон у квартирі не лишилося, родина переїхала до іншого житла, де було можливо опалювати приміщення завдяки пічці. Однак через черговий авіаналіт родині вдалося затриматися там лише на кілька днів. Далі родина Загреб знайшла притулок у друзів.

У цей час з Маріуполя все більше стало виїжджати автомобілів — люди загортали їх у білі простирадла, писали «Діти», аби якось уберегтися від обстрілів. Друзі, в яких зупинилися Лариса з донькою і чоловіком, запропонували їм виїжджати з міста, поки є така можливість.

Але хто міг взяти на себе відповідальність, щоб їхати? Ми знали, що автомобілі розстрілювали дорогою, що чимало повертаються назад, а чимало лишалися на дорозі з пораненнями.

згадує Лариса

Врешті 16 березня родина Лариси виїхала з Маріуполя.

Дуже тяжко було дивитися на людей, які залишалися. Тому що ти їдеш, а в них немає такої можливості, хтось не наважився. Ці очі нас проводжали і це було надзвичайно складно. За нами стояв чорний дим від вибухів — ми тоді ще не знали, що це Драмтеатр.

пригадує Лариса

Виїхавши з Маріуполя, коли знову з`явився зв`язок, Лариса почала читати різні зведення з міських телеграм-чатів.

Було багато повідомлень з фото людей, датою смерті та умов за яких вона настала — ми розуміли, що нещодавно самі стояли поруч з ними.

ділиться Лариса

Вони також втратили кількох друзів і добрих знайомих. Одна жінка загинула від детонації сняряду, коли пішла набрати води в криниці біля їх будинку.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

За ці два тижні, поки ми були там, можна було померти у кожну мить. Смерть стояла за тобою кожну секунду. Кожен сподівався померти відразу. Ніхто не надавав медичну допомогу, тому якщо тебе поранило — тобі лишалося просто зійти кров`ю.

Лариса
пресслужба
Фото: пресслужба

Жити далі

Друзі Лариси запропонували їм притулок у Люксембурзі, де на них чекала родина. Так Альона та Лариса переїхали до нової країни. Вони поступово адаптуються, знайомляться з іншими людьми, вивчають європейський менталітет.

Прийняти переселенців від війни — це дуже тяжка праця. Але нам усюди трапляються лише добрі та чуйні люди, які ставляться до нас із розумінням.

Лариса

Щовечора Лариса переглядає фото на мобільному з довоєнного часу — це те, що нагадує про дім і що зігріває спогадами.

Альона зізнається, що до вторгнення здавалося, що вона не хоче жити в Україні. Проте зараз, спілкуючись з подругами, яких воєнні дії так само змусили евакуюватися до Європи, погоджується, що вдома було найкраще і понад усе хоче повернутися. Що далі? Альона бачить своє майбутнє тільки в Україні, хоче займатися відеовиробництвом і розвивати українську культуру.

Альона та Лариса Загреба поділилися своїми історіями з командою документального фільму ДАЛІ і стали його героїнями.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X