Жінки на війні. «В Бучі були не буряти, а російська армія» — як доброволиця Анастасія Розлуцька відправилася з Міністерства на фронт

4 червня, 09:09
Анастасія Розлуцька (Фото:НВ)

Анастасія Розлуцька (Фото:НВ)

НВ спільно з Жіночим Ветеранським Рухом розповідають історії українок, які пліч-о-пліч з чоловіками боронять нашу країну у війні проти росії і своїм прикладом доводять, що немає такого, що не під силу українським жінкам. Як героїні поміняли офіси, успішну кар'єру, наукову діяльність і власний бізнес на форму і службу Україні — у спецпроєкті Жінки на війні.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Анастасія Розлуцька

Парамедик-доброволиця. Кандидат політичних наук, засновниця курсів з вивчення укр. мови і платформи "Є-Мова", менеджерка проекту "Є-data" в Міністерстві фінансів. Мама 4-річної доні.

У мене є чотирирічна донька Юстина. 23 лютого я заправила повен бак машини. Я цього ніколи не робила в Києві. Потім о 22:00 купила квитки на Хюндай, щоб 24 лютого зранку батько Юстини завіз її до бабусі в село. І зранку коли прокинулась, глянула новини, зрозуміла, що відбувається, але все одно не вірила. Ми сіли в машину, поїхали на вокзал і на дорозі творився такий хаос, машини їхали не зупиняючись на червоне світло.

Відео дня

Ми приїхали на вокзал, я їх посадила на потяг і коли потяг рушив, просто сповзла по стіні. Тому, що не розуміла, чи побачу ще свою дитину, чи ні.

Про те, що моє місце на фронті, я вирішила набагато раніше, ніж 24 лютого. Ще до повномасштабної війни інтуїція підказувала, що треба йти готуватися. У 2021 я навіть їздила на полігон один раз і пройшла курси парамедика в Госпітальєрах. Коли 24 лютого почалася війна, я розуміла, що нікуди з Києва не поїду. Спершу я пішла в ТРО записуватись. Черги були шалені. Вдалось записалась десь через тиждень, але мені сказали, що передзвонять. Так мені ніхто і не подзвонив. Потім я писала в Госпітальєри. Там мені сказали, що теж дуже велика черга, що немає місця. І тиждень з початку війни я займалася тим, що розвозила людей на вокзал, вивозила з Києва тих, хто хотів виїхати, але не знав, як.

Моя історія напевно не унікальна, але вона моя. Тому Юстина вже більше трьох місяців знаходиться в бабусі. Я майже не бачу свою дитину. Тому що потім я таки потрапила до Госпітальєрів, мене взяли в бригаду, я декілька днів була ще на навчанні на базі і потім нас відправили на Південь. Це була перша ротація, яка тривала близько трьох тижнів. Ми були на Миколаївщині і Херсонщині — працювали як медична евакуаційна група, вивозили поранених, відвозили їх до мобільного військового шпиталю.

Бути мамою маленької дитини або дорослої дуже складно під час війни. Тому що моя мама переживає і за мене, і за мого брата, який також пішов воювати, а я сама, як мама, переживаю за свою маленьку доньку, яка десь дуже далеко і захворіла. Саме через недугу доньки я повернулась раніше.

Чоловік пішов воювати, брат воює, з мого оточення напевно усі пішли. І тато, і мама не можуть бути одночасно в гарячих точках. Це війна і ми не можемо знати, повернемось чи ні. Нам би усім хотілося повернутися живими. Тому що заради України потрібно жити. Україну треба будувати. І війна — це така штука, яка стирає межу між життям і смертю. Для себе в якийсь момент я зрозуміла: поки батько дитини на Харківщині, я маю бути принаймні на Київщині. Ми маємо нести відповідальність перед дитиною.

Після двох з половиною місяців війни я перейшла у волонтерство. Зараз пакую аптечки. Роблю те, що вмію, і передаю їх в ті бригади, які в мене замовляють. Також працюю з переселенцями і з військовими — розвожу гуманітарну допомогу, яку отримуємо з-за кордону. Та найближчим часом знову збираюся на Схід.

Анастасія Розлуцька (Фото: особистий архів героїні)
Анастасія Розлуцька / Фото: особистий архів героїні

Щоб бути максимально ефективною, має бути холодна голова. Моє завдання — це рятувати життя. Тому я намагаюся бути максимально малоемоційною. Єдине, що мене вразило — коли страх перетворюється на адреналін. Страх дуже по-різному діє на людину. Хтось падає на землю, хтось починає тікати з тієї території, а хтось навпаки кидається в бій. В мене страх перетворювався в дію. Тобто, хто як не я, хто як не ми. В мене дуже була класна команда Госпітальєрів, з якими я працювала. Вони всі, як один. І це нас об'єднувало. Тому що в добровольчий рух усі приходять за покликом серця. Ти готовий на все заради того, щоб врятувати життя своєму побратиму, українському військовому. Ми і тваринам, собакам, котам надавали першу допомогу.

Ми маємо чітко озвучувати, з ким воюємо. Це російський солдат, російська армія і росія. Це не орки якісь безликі, це не буряти, не чеченці, і не інші національності, які входять в російську федерацію.

Це треба чітко артикулювати і не розмивати ось ці сенси і поняття. Це їм дуже вигідно, що тут були проти нас буряти в Бучі. Та не були це буряти в Бучі — це були росіяни і російська армія, яка чинила безчинства.

Я знаю, що буде перемога. Тому що зло не може так довго існувати, завдавати болю протягом століть і здійснювати це ще раз, і ще раз, і ще раз. Воно десь має бути зупинене і покаране. Я знаю, що воно має статися на моєму віку. Я дуже хочу, щоб люди пам’ятали і про інформаційний фронт. Не піддавайтеся на інформаційні атаки. Вони випробовують різні маневри. Тут навіть Кіссінджера кинули нам як наживку. Тому, коли з’являються подібні інформаційні повідомлення, від так званих лідерів думок, важливо завжди аналізувати, чому саме зараз з’явилося це повідомлення. Пам’ятайте про «зберегти обличчя росії» — якщо вони шукають перемир’я, значить, в них не все окей, тому вони запускають ось ці негативні повідомлення. Тому потрібно дуже чітко фільтрувати, що, де і як з’являється. І не забувати, що нашими мізками хочуть також заволодіти, щоб збити з пантелику, змусити нас стали слабшими в тилу.

Але попри все те, що відбувається і зовні і інформаційно, і те що відбувається на фронті, як би не було важко нашим хлопцям — вони тримають оборону. Мені здається, що це зараз найсильніша армія в світі. Найсильніші, найсміливіші хлопці.

Просто вони знають, що саме вони захищають. Вони захищають свою Землю, свою родину, свою хату, своє подвір'я. Люди у тилу — пийте вино, пийте каву, але якщо ви в змозі поширювати правильні інформаційні повідомлення, поширюйте їх, щоб світ нам допомагав. Допомагайте армії донатами, а ще не забувайте сплачувати податки і відновлювати економіку, бо це надто важливо, якщо війна стає затяжною.

Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X