Жінки на війні. «Кажуть, що я фашистка, бо підтримую Азов» — історія Катерини Тьошиної, яка служить в ЗСУ з 18 років
Жінки на війні - Катерина Тьошина (Фото:Катерина Тьошина, особтистий архів)
НВ спільно з Жіночим Ветеранським Рухом розповідають історії українок, які пліч-о-пліч з чоловіками боронять нашу країну у війні проти росії і своїм прикладом доводять, що немає такого, що не під силу українським жінкам. Як героїні поміняли офіси, успішну кар'єру, наукову діяльність і власний бізнес на форму і службу Україні — у спецпроєкті Жінки на війні.
Війна Росії проти України — головні події 3 червня
Катерина Тьошина, позивний «Мавік»
Катерина пішла на війну, коли їй було всього 18 років. З 2014 року і до сьогодні — служить Збройним силам України і українському народові — це її покликання.
Про мотивацію піти на фронт
Я навчалась тоді в «меді» — закінчила Дніпропетровське медичне училище і проходила практику в лікарні ім.Мечникова. Якраз це був 2013—2014 рік, коли я залишилася там як доброволець-медик і допомагала медсестрам та лікарям. Тоді почали привозити поранених [з Донбасу] і я побачила такі наслідки неправильної медичної допомоги, яких можна було уникнути. Ці помилки під час евакуації часто коштували життя чи здоров’я. Потім мені почали часто привозили бійців з Правого сектора, Азову і інших підрозділів. Я почала з ними спілкуватися, дізнавалася, яка ситуація, як взагалі все відбувається. Ми знайшли спільну мову.
Це дуже сильно вдарило по мені. Я дуже довго відходила від цього, бо мені було дуже шкода хлопця. Безмежно шкода. І після цього я десь пів року ходила, вивчала різні програми, спілкувалась з лікарями, просила, щоб вони мене навчали, пояснювали все. Згодом я пішла в Госпітальєри. До 2017 року я працювала в Широкіно з 54 розвідбатом і з морячками з 36 бригади. Так і потрапила до 54 батальйону, бо їм вкрай були потрібні толкові медики. І я досі з ними.
Мій позивний — Мавік. Взагалі, це назва дрону. DJI — марка дрону, а Маvik — назва. Ним я якраз зараз і керую. Раніше друзі з Госпітальєрів, мої побратими-посестри, назвивали мене "Мєчка", бо я працювала в лікарні ім.Мечникова і вони завжди казали мені — "Катюха-Мєчка".
Катя розповідає, що досі не полишила медичної допомоги, але паралельно навчилась справно керувати дроном і працювати і як аеророзвідниця, і як коригувальниця.
Про аеророзвідку
Мене дуже цікавило дивитись на все з висоти пташиного польоту. Я дивилася, як хлопці [льотчики] літають. Мені це було дуже цікаво, бо це новий світ. Світ технологій. Раніше ж у війні не було дронів.
Зараз війна в основному на дронах. Зараз, якщо в тебе немає дрону — це небезпечно. Адже ти можеш облітати позиції, побачити те, що ти не можеш побачити візуально своїми очима. Аеророзвідка — це те, чому я сама навчалася. Я дивилася в ютубі як це робити і сама розбиралася у всьому. Знаходжуся не офіційно на цій посаді — просто вилітаю, бо можу це робити.
Зараз Катя перебуває в протидиверсійній групі. Простими словами пояснює це так: приміром, коли російські десантники вирішать висадитись десь, то вона з групою, яка буде їх знешкоджувати, йде в контрнаступ. Як медик Катя може допомагати з медичною евакуацією. Але, крім медичного рюкзака, завжди з собою бере свій дрон.
Про дні напередодні війни
Я була на пункті постійної дислокації свого підрозділу. В ніч з 20 на 21 лютого, коли визнали "Л/ДНР", я спілкувалась зі своїми близькими друзями з Азову і зі своїм батьком, і ми прекрасно розуміли, що буде зараз двіж. Але я не очікувала прям таких масштабів.
Про те, що найбільше вразило під час повномасштабної війни
Мене вразила єдність людей. Зараз, паралельно з тим що я військовослужбовиця, займаюсь і волонтерською діяльністю. Я вкладаю як і свої кошти, так і кошти друзів, які допомагають. Кошти небайдужих людей. Допомагаю Азову. Вони мої підопічні. В мене їх три: один підрозділ ССО, Азов і мій рідний 54 батальон, в якому я служу наразі.
Про азовців
Я захоплююсь цими хлопцями. Кожен з них мій герой. Кожного з них люблю. Я багато з них знаю особисто, ми дуже дружимо. Вони мої котики. Я завжди за них трималась. Вони дуже розумні, вони підготовлені, вони найбільш великий підрозділ, який максимально боєздатно-підготовлений. Вони не фашисти, як їх називають. Я терпіти не можу, коли їх так називають, бо мене також через те, що з ними дружу, називають фашисткою. Кажуть: «Ти фашистка, ти підтримуєш Азов». Та стільки, скільки зробив Азов, наразі жоден підрозділ не зробив!
Три роки тому мене [фашисткою] почала називати моя сестра, яка наразі перебуває в російській федерації. Вона приїхала в Україну, я подзвонила на відеозв'язок, щоб з нею поспілкуватися. А вона сказала так: «Я із фашистами не общаюсь». Ну я дівчина дуже така імпульсивна і я сказала, як то зараз кажуть, — за російським кораблем…
85% часу на війні Катя знаходиться на Сході. Вона, як і всі військові, вірить у перемогу.
