Чи чують українці та українки одне одного?

8 листопада 2019, 11:06
Позиція
Про переваги рівності між жінками та чоловіками — у новій пісні Аліни Паш та Фріла (Фото:Аліна Паш і Фріл)

Про переваги рівності між жінками та чоловіками — у новій пісні Аліни Паш та Фріла (Фото:Аліна Паш і Фріл)

Розмова з Аліною Паш, Фрілом та ініціаторами проєкту «Почути одне одного» про гендерні стереотипи.

У світі відкритих кордонів і розвинених технологій змінюються й погляди на ролі чоловіків та жінок у суспільстві, хоча застарілі уявлення досі лишаються в нашому житті. Як їх позбутися та чому вони шкідливі? Українські музиканти Аліна Паш і Фріл відповіли на це запитання своїм новим треком «Не пили». Про гендерні стереотипи та свободу бути собою ми поспілкувалися з Оленою Єною, директоркою програми «Жінки-лідерки» Національного Демократичного Інституту (НДІ), який ініціював проєкт «Почути одне одного», і власне з авторами пісні. Що підштовхнуло до її створення, якою є ситуація з рівністю чоловіків і жінок в українському суспільстві та що з цим робити — читайте в інтерв'ю нижче.

Відео дня

Олена Єна

директорка програми "Жінки-лідерки" Національного Демократичного Інституту (НДІ)

Ми живемо у ХХІ столітті. Здавалося б, усі прогалини в буденних аспектах гендерної рівності заповнено, активістки та активісти домоглися однакових прав для всіх без винятку людей. Наскільки актуальним наразі лишається питання рівності чоловіків і жінок для світу та для України зокрема?

Олена Єна: Насправді, досі багато проявів нерівності є і в Україні, і у світі. Це речі, які стосуються всіх. Наприклад, існування економічних розривів, а саме — різниці в заробітній платі. Жінки в Україні за однакову роботу отримують у середньому на 23% меншу платню, ніж їхні колеги-чоловіки з ідентичним рівнем кваліфікації. Такі речі важко відстежувати, але вони ведуть до зниження якості життя, задоволення від нього, а також суттєво обмежують економічний потенціал багатьох країн. Це вже зовсім не буденний прояв дискримінації.

У політичній сфері теж є великий гендерний розрив: жінки вперше в історії незалежної України здобули аж 20,5% місць у парламенті, досі залишаючись у меншості. Водночас вони становлять більшу частину населення країни, отже мусили б мати принаймні паритетне з чоловіками політичне представництво. Політичні рішення врешті-решт стосуються життя кожної людини, і щоб представляти інтереси всього населення, їх повинні приймати рівною мірою чоловіки та жінки. Що ж до повсякдення, то й тут багато потребує вирівнювання.

Не секрет, що основне навантаження домашньою роботою, побутом лежить на жінках. В українських реаліях ця робота може займати стільки ж часу, скільки й основна професійна діяльність, але вона неоплачувана й залишається непоміченою. В підсумку жінки працюють нарівні з чоловіками на роботі, отримуючи меншу зарплатню, а вдома виконують додаткову неоплачувану роботу в набагато більших обсягах, ніж чоловіки. Тому говорити про заповнені прогалини, на жаль, зарано. Цікаво те, що українці прагнуть їх заповнити.

Наприклад, згідно з дослідженням НДІ, 71% українців вважають, що жінки та чоловіки рівною мірою мають бути залучені до сімейного життя, водночас 73% (відповіді чоловіків і жінок на це запитання майже не відрізнялися) вважають дуже важливим залучення чоловіків до виховання дітей. Інше наше дослідження показало, що 66% українців прагнуть більшої рівності чоловіків і жінок у політичному житті, цілком усвідомлюючи те, що наразі до політики залучені переважно чоловіки. Про що свідчить ця статистика? Суспільство дійсно прогресує, але водночас стикається з наявними бар'єрами, які заважають досягнути рівності. Зокрема, це гендерні стереотипи щодо ролей, які люди повинні виконувати в професійній, сімейній чи політичній сферах життя.

За даними дослідження, проведеного НДІ, 77% українців та українок вважають рівність важливою. Втім, надзвичайно велика кількість громадян, особливо жінок, продовжують стикатися з проявами побутового насильства й сексизму. Чи впливають на усвідомлення важливості гендерного паритету українські традиції, ментальність, реалії?

Олена Єна: Звісно, соціум, культурне, релігійне середовище впливають на формування уявлень, сприйняття та ставлення населення до певних проблем. Водночас, ми часто спостерігаємо маніпулювання цим впливом і намагання бажане видати за дійсне.

Україні, яка визначилася із вектором розвитку і в якій більшість населення все-таки прагне долучитися до європейської спільноти, варто орієнтуватися на ці тренди і плекати свободу особистості визначати свою роль у суспільстві та сім'ї, а не нав’язувати непритаманні нашому світоглядові патріархальні уявлення.

Ось наприклад, ми чуємо про так звані «українські традиційні сімейні цінності», яким нібито загрожує просування рівності жінок і чоловіків. Важко уявити, що насильство в сім'ї та сексизм — це ті традиції, які українці готові оберігати від руйнування й плекати. Подолання дискримінації сприяє викоріненню таких явищ, і про це свідчить досвід країн, які наближаються до рівності.

До речі, у світових рейтингах щастя такі країни традиційно посідають топмісця. Наприклад, у 2019 році найщасливішими країнами світу ООН визнала Фінляндію, Данію, Норвегію, Ісландію, Нідерланди, Швейцарію, Швецію. Одним із показників, за якими визначають світовий рейтинг щастя, є свобода людини обирати, що їй робити зі своїм життям. За даними Всесвітнього економічного форуму, який щороку публікує Глобальний звіт про гендерні розриви, саме ці країни посідають перші щаблі за показниками гендерної рівності.

Яка основна мета проєкту «Почути одне одного»? У який спосіб ви плануєте комунікувати з суспільством з приводу основної його теми — рівності статей?

Олена Єна: Мета нашого проєкту — актуалізувати проблему руйнівного впливу гендерних стереотипів, адже нав’язані ролі, що їх згідно з цими стереотипами мають виконувати люди (наприклад, жінка — передусім мати та берегиня, а чоловік — передусім годувальник та захисник), є джерелом стресу для обох статей. Глибоко вивчаючи проблему рівності жінок та чоловіків, ми проводимо дослідження громадської думки, які доводять, що українці — і жінки, і чоловіки — однаковою мірою страждають від стереотипних уявлень про їхні функції в суспільстві. Це породжує низку проблем із самооцінкою, реалізацією власного людського капіталу, і, як наслідок, робить жінок і чоловіків менш щасливими.

Ми запитали учасників нашого дослідження, з якими викликами стикаються жінки, про які, на їхню думку, не знають чоловіки, і навпаки. Отримали дуже цікаві результати — і ті, й інші вважають, що протилежна стать не переймається їхніми проблемами: наприклад, серед іншого жінки вважають, що чоловіки не знають про їхні навантаження домашніми обов’язками, а чоловіки думають, що жінки не знають про їхні турботи як годувальників сім'ї, проблеми на роботі тощо.

Водночас, більшість населення України прагне змінити ситуацію і мати можливість рівною мірою займатися сім'єю, кар'єрою, політикою — залежно від своїх пріоритетів. Виходить, ми всі живемо під впливом стереотипів, але хочемо їх позбутися. Наш проєкт — саме про те, як навчитися слухати себе та одне одного, а не стереотипи. Наприклад, ми часто чуємо про те, що політика не жіноча справа, а насправді виявляється, що суспільство прагне рівного представництва жінок і чоловіків у політичному житті.

Які відомі люди стали амбасадорами проєкту «Почути одне одного», та яким чином вони будуть залучені в кампанію надалі?

Олена Єна: Амбасадорами нашого проєкту стали українські виконавці Аліна Паш та Фріл, які створили пісню, що демонструє абсурдність і руйнівну роль гендерних стереотипів. До кампанії також долучилися відомі українські автори та авторки з короткими есеями й оповіданнями про рівність. Серед них: Ольга Купріян, Владислав Івченко, Настя Мельниченко, Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Назарій Заноз.

Питання до виконавців:

Аліно, Андрію, наскільки актуальною для України є тема рівності чоловіка та жінки, якщо порівнювати з іншими країнами? Пасемо задніх чи йдемо в ногу з рештою світу?

Фріл: Думаю, що ми — приблизно посередині. Ми ще не, приміром, «просунута» Скандинавія, але й не умовно відсталі країни, де для жінок існує купа обмежень, які нам здаються доволі дикими.

Аліна Паш: Саме тому й захотілось її виділити, саме тому такий проєкт і створили, бо це справді актуально. Яка б не була країна, рівність — це баланс і гармонія. Вони потрібні для мирного й щасливого теперішнього та майбутнього.

Чи стикалися ви у звичайному житті з проявами гендерного дисбалансу? Коли, на вашу думку, українці зможуть визнати, що мають суспільство вільне від упереджень і стереотипів?

Фріл: Стикаюся постійно. За моїми спостереженнями такі стереотипи міцно вчепилися в сучасне українське суспільство. На зміну одним упередженням приходять інші. Я от наводив вище приклад Скандинавії як «просунутого» регіону, і нехай там подібних проблем набагато менше, та є інші, все це взаємопов'язано.

Аліна Паш: Я щиро сподіваюся, що українці все-таки «зможуть визнати», і, крім того, зробити крок назустріч самим собі. Чи стикалася я з такими проявами? Звісно. Як і кожна дівчина, що усвідомлює себе насамперед як людину.

Як сталося, що ви долучилися до проєкту «Почути одне одного», та чим участь у ньому важлива?

Фріл: Історія створення цієї пісні — суцільна любов, взаєморозуміння та повага. Думаю, наша співпраця була неминучою, і я дуже радий, що ми попрацювали спільно саме в межах проєкту «Почути одне одного». Хочеться жити у здоровому суспільстві, вільному від стереотипів та упереджень, а цей проєкт — ще один маленький, але важливий крок до нього!

Аліна Паш: Мене виховали у родині з сильними та мудрими жінками, а батько зі свого боку навчив бути хороброю та відстоювати свої права. Тому я це все втілюю в музиці й подібних проєктах. Не дивно, що коли з’явилася нагода взяти участь «Почути одне одного», я одразу погодилась.

Поговорімо про записану в межах проєкту пісню «Не пили». Скільки часу знадобилося на її створення і як ви розподілили між собою креативні обов’язки? Хто вигадав текст, хто — музику?

Фріл: Хоч робота над проєктом тривала досить довго, саме з творчою частиною ми впоралися швидко. По суті, все вдавалося з першого разу. Ми зустрічалися на студії, і все одразу ставало на свої місця: біти, тексти, семпли й мелодії. Нам було максимально комфортно працювати разом ще й тому, що всі ми поділяємо цінності та меседжі, які несе проєкт. Пригадую, як після однієї з сесій ми вийшли зі студії й усі обійнялися, ставши колом — це був дуже сильний момент, який зріднив нас ще більше.

Аліна Паш: Зізнаюся відверто, в таких великих проєктах затверджують багато різних деталей, через що все рухається таки довше, ніж коли ти сам пишеш пісню на вільну тему. Але, мабуть, у цьому й полягає кльовий експірієнс.

Ми з Андрієм майже одразу зійшлися на тому, хто стане саундпродюсером. Стас Чорний уміє створювати «бенгерні», качові біти, отож саме він став нашим партнером у музиці. Андрій свою частину написав перший. Потім за його формою я додала свою, долучивши до креативного складу свого друга і соратника Влада Волочая. За кавою в культовому київському кафе «Каштан» ми разом мізкували, який усе-таки нам потрібен приспів. Ми шукали підходи з усіх сторін і цей процес насправді доволі цікавий.

Відеоробота на пісню «Не пили» — креативна та цікава, з тонкою іронією та нотками кмітливого повчання. Вона не справляє гнітючого враження, як деякі з соціальних роликів. Хто був автором ідеї відео? На яких локаціях знімали кліп?

Фріл: Автор ідеї — режисер кліпу Олексій Сай. Загалом у нас було 4 локації, всі розташовані на лівому березі Києва. Ми почали знімати о 6-ій ранку на Позняках і закінчили аж через 16 годин безперервних зйомок. День був напружений, але я б залюбки прожив його ще раз!

Аліна Паш: Так, хотілося легкості й елементів справжнього життя, як у тексті пісні. Знімали переважно у спальних районах. Найбільшого розголосу набула сцена з «Мівіною» та диваном. Люди з багатоповерхівок, у дворі яких ми знімали, спойлерили вже в процесі.

У таких роботах дуже важливу роль відіграє монтаж, тож ним зайнявся Дмитро Тихончук, із яким я працюю не вперше.

У нашій країні досі існують ілюзії та стереотипи щодо, скажімо, фемінізму, представництва жінок і чоловіків у різних сферах та навіть побутових аспектів гендерної рівності. Що б ви сказали людям, які досі вважають активізм чимось жахливим, а ролі «справжнього чоловіка» і «справжньої жінки» — навіки закарбованими?

Фріл: Мені здається, що якраз із побуту і варто починати, оскільки це стосується мало не кожної сім'ї. Хочу сказати, що вважаю головним завданням будь-якої людини, незалежно від її статі, бути щасливою. Не треба дозволяти усіляким ярликам і стереотипам заважати нам.

Аліна Паш: У нас люди налякані, на жаль. Мабуть, колись були страшніші часи… Я народилася вже у вільній Україні, тому хочу мислити вільно.

Фемінізм — це про суспільну справедливість. І вона нам неабияк потрібна.

Колись я також боялася слова «фемінізм». Ніхто не навчив розуміти його. Думала, що це якісь шалені жінки, які здіймають бучу. Але це знову-таки безглузді стереотипи. Адже феміністом може бути й чоловік, і це не робить його гіршим, а якраз навпаки.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X