Війна багато чого сколихнула в нас, багато що змінила та продовжує змінювати. Хтось відчув в собі сили боротися та допомагати іншим, когось війна «накрила» і він досі не може опанувати себе, а когось «кидає» від одного стану до іншого.

У будь-який період свого життя кожна людина обирає для себе певні стратегії поведінки, які обумовлюють її реакцію на навколишній світ, допомагають їй жити, отримувати схвалення інших або уникати покарання, діставати визнання, досягати цілей. У кожного є свій арсенал, і часто, щоб змінити ці моделі поведінки, потрібні свідомі зусилля. Наприклад, перестати звинувачувати інших та почати брати відповідальність на себе.

Але війна часто зіштовхує нас з необхідністю опановувати нові ролі — швидко та різко, бо це питання виживання. І якщо дивитися з погляду контролю, можна виділити дві основні моделі.

«Я буду контролювати все, що зможу, і нести максимум відповідальності». Такі люди включились у війну по максимуму — вони рятують рідних і близьких, налагоджують процеси, турбуються про інших, беруть їх під свою опіку, займаються волонтерською діяльністю. Вони багато роблять і завжди чимось зайняті, організовують людей навколо себе та керують ними.

«Я нічого не можу зробити самостійно, врятуйте, мене будь ласка». Майже кожен відчув це на собі на початку війни — цей ступор був реакцією на шокову подію такого масштабу. Ті, хто вирішив дотримуватися цієї моделі, шукали собі «рятівників» та слухняно згідно з командами. Деякі жінки впали в залежність від чоловіків. Це також нормальна реакція виживання — прив’язатися до когось сильнішого, або навіть до будь-кого, аби не залишитись на самоті серед жахіття. Такі люди вступали у будь-які групи, об'єднання та повністю знімали з себе відповідальність.

У кожного є свій арсенал

Це, звичайно, полярні прояви, але кожна людина має схильність до однієї чи до іншої сторони. Наголошу — обидва сценарії є нормальною реакцією психіки, виправданою в тих умовах, що були. Але, одного разу обравши модель, можна залишитися в її полоні навіть там, де вона вже не допомагає й ба більше, руйнує.

Наприклад:

• Жінка починає «рятувати» свого чоловіка, приймаючи за нього всі рішення: «На війну ти не підеш, сиди вдома зі мною та дітьми, я сама нас забезпечу та зароблю грошей».
• Подруга каже: «Ми поїдемо разом за кордон, там буде добре всім, я все влаштую, знайду житло».
• Мати оберігає дитину від будь-якого виклику долі, починає розбиратися сама з усіма проблемами та кривдниками, хоча дитині вже 16.
• Жінка важко працює, забезпечує свою сімʼю та допомагає сусідам, попри втому та підірване здоровʼя.

Або з іншого боку:

• Жінка живе за кордоном у людей, що прихистили її на початку війни, і не думає шукати роботу та самостійно налагоджувати власне життя.
• Мати з дитиною живуть у тимчасовому житлі в незручних умовах, чекаючи «поки все це закінчиться»
• Багато хто відмовляється вчити мову нової країни або навіть не намагається адаптуватись.
• Жінка терпить погане поводження з собою та дітьми від чоловіка, бо війна в країні й вона сама пропаде та не виживе.

Починають звинувачувати владу, військових, будь-кого, що не попередили, не врятували, не потурбувались, не зробили — і таких прикладів безліч.

Часто люди стають заручниками своїх ролей. І це відбувається незалежно від війни, вона тільки зробили ці процеси більш явними.

Читайте також:

Джина Сіммонс Шнайдер

Нестерпні емоції? Як із ними впоратися

Так дитина, що виросла в сімʼї, де було насилля, звикає рятувати маму і потім рятує всіх все своє життя. Або жінка з родини, де всім керувала мама, буде так само поводитися зі своїми чоловіками.

Тож що робити, якщо ви стали заручником певної моделі поведінки?

Перше, що потрібно запам’ятати — ми не позбавляємось і не відмовляємось від чогось. Будь-яка навичка нам корисна та вже допомогла вижити та опинитись в безпеці. Потрібно просто якомога швидше додати до своєї ролі іншу, а краще й не одну. І застосовувати їх залежно від ситуації та контексту.

Якщо ви «сильна та незалежна» та несете багато відповідальності:

— відмовляти у допомозі, якщо ви виснажені, й не почувати себе винною за це;

— пробувати відпустити контроль і на якийсь час передати його комусь, хто про вас турбується;

— робити паузу та присвячувати час собі;

— звертатись за допомогою та приймати її;

— делегувати та розподіляти контроль та владу;

— визнати свою вразливість та безсилля в деяких речах;

— навчитись помічати, називати та ділитись своїми почуттями.

Якщо ви у повній залежності від когось чи від обставин:

— брати відповідальність на себе та приймати необхідні рішення самостійно;

Читайте також:

Роберт Таіббі

Чотири перешкоди. Що заважає вам реалізувати свій потенціал

— вчитися встановлювати кордони та говорити про свої потреби та бажання;

— починати діяти (хоч потроху), перестати чекати;

— робити щось маленьке кожного дня для досягнення своїх цілей;

— допомагати іншим;

— знайти собі діяльність, що буде вас наповнювати.

Саме освоюючи та доречно застосовуючи різні моделі поведінки ми стаємо зрілішими та стійкішими. Знаючи, що у вас багато різних варіантів та альтернатив, ви почуваєтеся впевненіше та сильніше.

Війна продовжує вимагати від нас нових способів адаптивності та гнучкості, бо це єдиний шанс зберегти себе та мати змогу допомогти іншим.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут