Час провести серйозну бесіду. Як спілкуватися з внутрішнім критиком
Домовтеся з цією субособистістю про правила поведінки
У мене закінчувався контракт із клієнтом, я готувала звіт і була абсолютно впевнена, що продовженню співпраці бути — дуже вже результативною та радше дружньою, ніж просто за контрактом, була наша кооперація.
Звіт відправила, контракт закінчився, клієнт зник… У моїй голові дедалі більше танцювали гопака тривожно-панічні думки: «Віко, це у твоїй хворій уяві клієнт був задоволений твоєю роботою, а насправді все по-іншому. Ти, як профі, нічого не варта, раз контракт не продовжили…» При цьому це були не чіткі усвідомлені думки. Просто отак потихеньку я жувала себе зсередини кілька днів, доки не взяла сама себе за шкірки. Нагадала собі, що я — профі в комунікаціях, і написала власникові компанії, який мене й запросив колись допомогти їх відділу маркетингу. На що отримала відповідь: «Віко, вибач за мовчання. Ми насправді дуже тобі вдячні, ти була дуже помічна та ефективна, але нас так пригнічує податкова, що я розмірковую, чи повністю йти геть з України, чи просто скорочуватись до мінімуму тільки на виробництво. Вибач ще раз, давай пообідаємо разом, щоб я подякував тобі особисто».
Тобто, якби я не запитала, чому співпрацю не продовжили, я так би й роз'їдала власне нутро, переконуючи себе, яке я ніщо… Після листа від клієнта я взяла себе на ручки й вирішила поговорити зі своїм внутрішнім критиком. Ділюся з вами результатами цього спілкування, раптом вам теж знадобиться.
Почнімо з витоків.
Внутрішній критик — це голос у нас в голові, який невтомно вишукує, що ми робимо не так, постійно лає за помилки, вказує на недоліки, лінощі, егоїзм. Вперше про цю субособистість заговорив Фройд, який стверджував, що цього, як він називав, «цензора» заселяють у нашу голову батьки та інші вагомі дорослі. Цензор, він же внутрішній критик, формує наші уявлення про те, якими ми маємо бути, і, звісно, ми часто не відповідаємо запиту тих дорослих. Тому окремо можна поговорити з дорослими, як доносити критичні зауваження до дітей.
Здорова самокритика корисна
У принципі, внутрішній критик — корисна річ. Адже саме він змушує нас дотримуватися певних стандартів у всіх аспектах нашого життя. Професор Мічиганського університету й автор книги Внутрішній голос Ітан Кросс навіть пропонує розглядати внутрішнього критика як нормальну частину психіки. Очевидно, завдання внутрішнього критика не тільки контролювати та зупиняти, а й аналізувати негативний досвід, давати йому оцінку і в такий спосіб захищати себе від його повторення у майбутньому. Тому здорова самокритика, як стверджує Кросс, корисна: вона допомагає зрозуміти причини помилок, зробити висновки, мотивує рухатися далі. Але. Іноді внутрішній критик, як і вагомі дорослі, буває агресивно-критичним. Якщо такого критика не обмежувати, ми не зможемо збудувати гідну самоусвідомленість, перестанемо вірити у свої сили, почнемо сумніватися у своїх здібностях, вважатимемо, що з нами щось чи все не так. Якщо голос критика починає звучати надто голосно, заглушаючи нашу впевненість і віру в себе, ми втрачаємо здатність до об'єктивного аналізу своїх вчинків, у нас падають самооцінка та продуктивність, а настрій і стосунки з іншими коливаються, мов хвилі в океані.
Якби наш занадто суворий внутрішній критик був справжньою людиною, ми б намагалися його уникати, авжеж? Він був би схожий на когось, хто постійно принижує нас і змушує почуватися кепсько. Ми б назвали його токсичним і трималися б від нього якомога далі. А якби цей токсик був нашою дуже близькою людиною, від якої нам нікуди дітися? Тоді нам потрібно було б провести з ним серйозну бесіду та визначити правила поведінки.
Отже, спілкування з внутрішнім критиком.
1. Підключаємо арттерапію. Візьміть олівці, пластилін, глину чи просто ручку і намалюйте або зліпіть вашого внутрішнього критика. Це не обов’язково має бути людина. В мене, наприклад, це яскраво-синя квітка, схожа на дзвіночок, яка нахилена наді мною. Тобто вона може захищати мене від дощу та вітру, а може й накрити собою та поглинути. Це жива квітка, з нею можна розмовляти, і її звати Кріс. Ви своєму образу внутрішнього критика також дайте ім'я — персоналізація дуже допомагає поглибити діалог.
2. Заплющте очі та візьміть в руки образ вашого внутрішнього критика. Що ви відчуваєте? Емоційне сприйняття другої сторони комунікації завжди важливо, а коли мовиться про спілкування із собою — надто важливо. Проаналізуйте свої відчуття, чому ви відчуваєте саме те, що відчуваєте?
3. Далі можна просто поговорити з образом критика, але краще прописати цю бесіду у вигляді техніки двох колонок, яку радить Девід Бернс у книзі Терапія настрою.
Наприклад, мій внутрішній критик весь час розповідає мені, що в мене, в мої 54, нема майбутнього; що я недостатньо вкладаюсь в наближення перемоги; що все, кінець усьому. Ну і ось.
Подолання відчуття невизначеності та розгубленості
Перша колонка — внутрішній критик (автоматичні думки): Хлопці гинуть, а ти тут намагаєшся жити життя.
Друга колонка — я (раціональні відповіді): Я допомагаю хлопцям фінансово — переказую донати на ЗСУ десятину чи навіть більше всіх моїх доходів, як віряни на церкву, саме тому, що вірю в ЗСУ.
Внутрішній критик: Переселенці орендують кімнати та хостели, змушені повністю змінити своє життя, а ти сидиш у себе вдома, не соромно?
Я: Це був наш вибір залишитися в Києві на початку великої війни, і нам тут довелося пережити дуже страшний і важкий досвід. Ми допомагаємо переселенцям різними способами.
Внутрішній критик: Ти вже стара, твоє життя закінчилося, більше нічого хорошого на тебе не чекає.
Я: У мене зараз дуже хороше життя, корисне мені й іншим, попри зовнішні обставини. Я кохана і кохаю. Я веду цікаві проєкти. Я спілкуюся з чудовими людьми.
Внутрішній критик: Ти живеш у постійному безперервному стресі, і твоєму здоров’ю скоро кінець.
Я: Я займаюся собою і, звісно, психосоматику ніхто не скасовував, але те, як я виростила себе духовно та фізично за останні роки, точно вплине на те, як і скільки я ще проживу.
Це я так, трішки, для прикладу, аби був зрозумілий принцип. Насправді в мене ця таблиця на чотирьох аркушах А4. Від руки.
4. Якщо внутрішній критик ну дуже агресивний, можна створити собі групу підтримки. Рік Генсон, психолог і нейрофізіолог, радить включити в неї тих, хто втілює для нас підтримку і мудрість. Я ж подумала, що в цій групі може бути хто завгодно: хоч близькі друзі, кохана людина чи колеги, а хоч і Фея чи Кирило Кожум’яка — хто зможе протистояти такій силі? У цій групі, авжеж, має бути ваша внутрішня мама з безумовною любов’ю та беззаперечною підтримкою. Головне, відчувати, що ці люди справді на вашому боці. Коли внутрішній критик атакує, уявляйте, що учасники групи підтримки стоять за вами й легко та невимушено відповідають на всі претензії, захищаючи від нападок.
Тепер про правила поведінки для внутрішнього критика. Як із будь-якою токсичною особою, з ним треба спробувати домовитись: якщо він хоче залишатися з вами, то має поводитися пристойно й не «душити». Щойно ж вреднюка починає перетинати межі — використовуйте засоби приборкати його наодинці, без допомоги психотерапії: медитація, будь-яка, — найкраще. арттерапія: творити! Співати, малювати, ліпити, писати. А також читати, слухати книги, дивитися кіно, розмовляти з цікавими живими людьми — все, що відволікає від внутрішніх діалогів. Знаю з досвіду, що внутрішній критик не любить, коли його викидають з життя, і вчиться поводити себе добре. Користуйтесь! І буде нам внутрішній спокій і дружба з внутрішнім критиком.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
