Протягом більш як століття психологи, зокрема Зігмунд Фройд та Карл Роджерс, фокусували увагу людей на минулому. І тому Мері, коли в неї не складається особисте життя, звинувачує у цьому своїх колишніх. Кріс, коли бореться із залежністю, поринає у дитячі спогади про те, як уперше відчув себе приниженим. А Сірша, коли не хоче стати розсудливою, пояснює свій безтурботний характер тим, що вона наймолодша дитина в сім'ї.

Та що коли ці психологи не мали рацію? Що коли найкращою версією себе заважає стати не минуле, а наше бачення майбутнього?