Це ваша історія. Чому герой неодмінно мусить мати проблему
В стані спокою ніяких зрушень в позитивний бік не стається
Ви біжите, перечіпляєтеся… До Нового року три тижні. Втримуєте баланс, відкорковуєте друге дихання, відчуваєте, що на підході й третє. Дитячі активності, ваші задачі, а радше — борги. До Нового року два тижні. Костюми до свят. Забіг на витривалість, марафон заторів, ситуативна втрата чуття власного «я». День Святого Миколая. Думаєте, що цей галоп не закінчиться як явище. От просто ніяк, ніколи… Видихайте!
Це буде незвична стаття. Більш подібна до листа другові. Як ті давні, ті справжні, що колись в давнину люди розумні писали один одному.
Сердешно вітаю. Нині відчувається тягар. Великий тиск, кипіння. Можливо, вам, так само як і мені, доводиться гуртом переживати все? З якимось вкрапленнями несподіваності? Тоді я дозволю собі повірити, що моя теорія станеться вам у пригоді. Адже це лиш кінематографічний кут зору.
Послухайте історію.
Той самий тиждень книжок в школі моїх дітей, пам’ятаєте? Так трапилось, що в один визначний особисто для мене день, я мала провести зустрічі з першими класами. Ділитись досвідом письменництва та книговидання. Із дітьми шести років, серед яких мій син. Ідея прийшла блискавично.
Як створити власного літературного героя? А якщо не літературного, а просто драматургічного, універсального для усього… Навіть до сторітелінгу. Так актуально нині! А тепер найцікавіше — як цей рецепт зробити таким доступним, аби було очевидно навіть першокласнику?
Нікому не буде цікава історія про героя, з яким нічого не трапилось
На всі ці питання у мене з’явилась одна потужна відповідь. У героя мусить бути проблема. Так-так, як за класикою, коли в усіх «принцес Дісней» відсутня мама, або навколо цього розвинута драма. Ну правда ж, яка історія без надриву? Це ж і призводить до кульмінації, а зрештою — до розв’язки. Але всьому свій час.
Мені не просто так спала на думку ця ідея. Не так давно я почула в інтерв'ю свого приятеля фразу, яка мене аж струснула. «Здоровый человек — про него же роман не напишешь». Йшлося про питання персонажу в кадрі, будь-якої медіа-особистості. Так в розмові з гостею психологом фахівці висловили думку, що всі «в екрані» в якомусь ступені невротики. Адже аби дати, аби дістати з себе таку енергію, яка зацікавить глядача, потрібно мати подібну глибину. А вона без пошуків, часто болючих, не з’являється.
Але до чого тут майстер-клас із дітьми, подумаєте ви? Залюбки поясню. Ми для цієї зустрічі підготували спеціальні картки, де кожна дитина розробляла власного героя. Якось серед поспіху я накидала швидко техзавдання для друку. Аж коли уперше тримала в руках ті листівки, з подивом побачила останній пункт характеристик. Він звучав лаконічно й серйозно — «проблема».
— Проблема? — почали перепитувати діти, одразу почувши це завдання.
— Так, діти, проблема. Адже нікому не буде цікава історія про героя, з яким нічого не трапилось. Ну, уявімо собі, був собі хлопчик. Він любив спати. Він багато спав. Аж коли прокидався — з'їдав пиріжок і знов засинав. То як, цікаво?
Після першого сміху я продовжувала:
— Проте варто уявити собі, що хлопчик прокидався і з'їдав три тони пиріжків. А? Та ліпше — не прокинувшись, цей хлопчик упав із ліжка й прямісінько в портал, де вигаданий вимір, а пиріжки — це живі істоти…
Так ми сміялись із дітьми п’ять уроків поспіль. А я поволі згадала інтерв'ю приятеля. Як людина, що любить проводити паралелі й шукати в собі, не втрималась від спокуси. Люблю вважати людей персонажами. Коли вони того варті. Тим більш приємно зустрічати унікальних персонажів. А головних героїв? Риторично. Тож ясно, що ця умовна проблема присутня в кожному такому.
Таким чином мені стало веселіше дивитись на свій період — кризовий, можливо, для когось. Мені ж він цілковито почав видаватись періодом розвитку. Адже не лише нон-фікшн література вчить кожного, що то ніякі не проблеми, то точки зросту. Цього разу мені так і відчувається. Так і проживається.
Думаю, якщо ви — такий самий прибічник ідеї, що в стані спокою ніяких зрушень в позитивний бік не стається, вам також припаде до душі ця ідея з головним героєм.
І в різдвяний шал, у польоті «закриваючи» всі палаючі питання, набиваючи синці невдач, ідучи «влобову» із несподіваними факапами (іншого слова не існує), можна упіймати те миготливе відчуття точки зросту. Коли матимеш упевненість у власному курсі. Коли знатимеш, що це 100% ваша історія. І що всі зусилля потрібні для подальшої розв’язки чи кульмінації… От тільки в реальному житті цікавіше. Кульмінації йдуть одна за одною, адже фінальна завіса — це вже фатально.
То як? Вам стало веселіше проживати цей «підхід»? Відчувається, що в цьому є користь? Бачите свій зріст? І, зрештою, ви — герой з проблемою?
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
