Керування гнівом. Коли злитися — корисно, — лектор TED

25 червня 2019, 17:02

Керівник психологічної програми Вісконсинського університету в Грін-Бей професор Раян Мартін в лекції на TEDxFondduLac розповідає про те, що змушує людей злитися і як отримати з цього користь

Переклад Ірини Абрамідзе для TED

Уявіть, що ви отримали повідомлення від друга, і там написано: «Не можу повірити, що це сталося! Я зараз такий злий!». Ви чините, як годиться другу, і цікавитеся деталями. І вам розповідають історію, що сталася в спортзалі, на роботі або на побаченні минулого вечора. Ви слухаєте і намагаєтеся зрозуміти, чому ваш друг такий злий. Можливо, навіть оцінюючи потай, чи є у нього підстави злитися.

Відео дня

Може, ви навіть запропонуєте якісь рішення. У цей момент ви, по суті, робите те, чим я займаюся щодня, тому що я досліджую гнів, і, як дослідник гніву, я витрачаю більшу частину професійного життя… кого я обманюю — і мого приватного життя теж… на вивчення того, чому люди зляться. Я вивчаю типи думок, які виникають у них, коли вони зляться, і що вони роблять, коли зляться, наприклад, вплутуються в бійки або ламають речі, або «кричать» на людей в інтернеті за допомогою капслоку.

І, як ви можете здогадатися, коли люди чують, що я вивчаю гнів, вони хочуть поговорити зі мною про свій гнів, хочуть поділитися гнівними історіями. І не тому, що їм потрібен психотерапевт, хоча іноді і таке трапляється, а тому, що гнів універсальний. Це те, що відчуваємо ми всі, то, що нам близьке. Ми переживаємо це з перших місяців життя, коли ми не отримували те, чого хотіли, і протестували криком, щось на кшталт: «що значить — ти не піднімеш брязкальце, тату, воно мені потрібне!»

Ми проходимо з цим почуттям підліткові роки, моя мама може це підтвердити. Пробач, мамо. Ми відчуваємо його до самого кінця. Гнів пробуджується в нас у найгірші моменти життя. Це природна і очікувана частина горя. Але ми гніваємось і в кращі моменти життя, в таких особливих випадках, як весілля або відпустка, адже вони часто затьмарюються дрібними розчаруваннями — погана погода, затримки в дорозі, в той момент це може здаватися жахливим, але коли все приходить в норму, в результаті забувається.

Вам необхідне це почуття

Я багато розмовляв з людьми про гнів і під час цих розмов з’ясував, що багато людей розглядають гнів як проблему. Ви бачите, як він вторгається у ваше життя, як він руйнує стосунки, наскільки він може бути страшним. Я розумію все це, але дивлюся на гнів трохи інакше, і сьогодні я хочу сказати вам щось важливе про ваш гнів: гнів — це здорова реакція і потужна сила у вашому житті. Це добре, що ви його відчуваєте. Вам необхідне це почуття.

Але, щоб зрозуміти це, ми повинні це обгрунтувати і поговорити про те, чому ми сердимося. Цьому присвячена робота дослідника гніву, доктора Джеррі Деффенбахера, який писав про це ще в 1996 році в одній із глав книги про те, що робити з гнівом як проблемою. Для більшості з нас і для більшості з вас, я впевнений, все виглядає просто: я злюся, коли мене провокують. Це очевидно з мови, яку використовують люди. Вони кажуть: «Мене дратує, коли люди їдуть так повільно» або: «Я розлютився, тому що вона знову не прибрала молоко в холодильник». Або моє улюблене: «У мене немає проблем з гнівом, просто люди повинні перестати нариватися».

Щоб краще розібратися в цих типах провокацій, я опитав безліч людей, включно з моїми друзями, колегами і сім'єю. «Які конкретно речі тебе дратують? Що виводить тебе з себе?». До речі, зараз саме час відзначити одну з переваг роботи дослідника гніву. Я витратив 10 років, складаючи вичерпний список речей, які дратують моїх колег. Так, про всяк випадок.

Їх відповіді звучать захоплююче, вони говорили речі на кшталт: «коли програє моя спортивна команда», «люди, які занадто голосно жують». Це напрочуд поширене, до речі. Мій варіант: люди, які занадто повільно ходять. І, звичайно, «кільцеві розв’язки». Чесно кажучи, вони викликають найбільшу лють.

Іноді люди відповідали зовсім без жартів. Іноді вони говорили про расизм, сексизм і буллінг, про руйнування довкілля — про великі й загальні проблеми. Але іноді їх відповіді були дуже специфічними, може, навіть до дивакуватості. «Ця мокра лінія, яка залишається на сорочці, якщо випадково притулитися до стійки з умивальниками в громадському туалеті». Дуже огидно, правда?

Або: «Флешки. Є тільки два способи їх підключити, чому мені завжди потрібні три спроби?»

Не важливо, серйозний це приклад чи ні, поширений чи специфічний, ми можемо подивитися на них і вивести деякі загальні теми. Ми сердимося в неприємних ситуаціях, які здаються несправедливими, заважають нам досягти мети, яких можна було уникнути, які викликають почуття безсилля. Такий рецепт гніву. Але ще можна сказати, що гнів не єдина емоція, яку ми відчуваємо в цих ситуаціях. Гнів не виникає у вакуумі. Ми можемо відчувати себе одночасно злими і наляканими або сумними, або відчувати безліч інших емоцій.

Але ось що важливо: нас дратують не оці провокації. Принаймні, не самі собою, і ми знаємо це: будь справа в них, ми всі злилися б на одні і ті ж речі, але цього не відбувається. Мене і вас гнівлять різні речі, значить, відбувається щось інше. Але що саме «інше»? Ми знаємо, що ми думаємо і відчуваємо в момент провокації. Це називають станом «передзлості». Ви голодні, ви втомилися, ви турбуєтеся про щось, ви кудись спізнюєтеся? Коли ви переживаєте ці почуття, провокації відчуваються набагато гостріше. Але головну роль грають не провокації і не стани, що передують злості, а то, як ми інтерпретуємо провокації, яке значення ми їм надаємо в житті.

Коли з нами щось відбувається, ми спочатку вирішуємо, добре це чи погано. Справедливо чи ні, чи потрібно це засуджувати або карати? Це первинна оцінка, коли ви оцінюєте саму подію. Ми вирішуємо, що це означає в контексті нашого життя, і коли ми це зробили, ми вирішуємо, наскільки це погано. Це вторинна оцінка. Ми говоримо: «Це найгірше, що зі мною траплялося, або я можу з цим впоратися?»

Я хочу навести приклад. Уявіть, що ви їдете кудись. І перш, ніж продовжити, я повинен сказати, що якби я був злим генієм і хотів би створити ситуацію, яка вас розлютила, ця ситуація була б дуже схожа на водіння. Це правда. Ви кудись їдете, тому все, що відбувається — трафік, інші водії, дорожні роботи, — відчувається як перешкоди на шляху до мети. Всі ці писані і неписані правила дорожнього руху, вони регулярно порушуються у вас на очах, зазвичай без наслідків. І хто порушує ці правила? Інші люди, аноніми, яких ви ніколи не побачите знову і які дуже легко стають об'єктами вашої люті.

Отже, ви десь їдете і вже тому в будь-який момент готові розсердитися, а людина перед вами їде зі швидкістю значно нижче допустимої. Це вас засмучує, ви не можете зрозуміти, чому він їде так повільно. Це первинна оцінка. Ви дивіться на ситуацію і вирішуєте, що це погано і заслуговує осуду. Але ви також можете вирішити, що це не так уже й важливо. Ви не поспішаєте, тож це не має значення. Це вторинна оцінка — ви не розсердилися.

Але уявіть тепер, що ви їдете на співбесіду. Дії водія попереду залишилися незмінними, вірно? Первинна оцінка не змінюється: як і раніше погано і заслуговує осуду. Але ваша здатність з цим справлятися очевидно змінюється. Тому що ви раптово стикаєтеся з ризиком спізнитися на співбесіду. Несподівано робота вашої мрії вислизає від вас, робота, яка повинна була принести вам гори грошей.

Хтось інший отримає роботу вашої мрії, а ви підете по світу. Ви будете жебраком. Можна прямо зараз зупинитися, розвернутися і переїхати до батьків. Чому? «Через цю людину переді мною. Це не людина, це чудовисько. Це чудовисько тут тільки для того, щоб зруйнувати ваше життя».

Цей розумовий процес називається катастрофізація і змушує нас робити кепські речі. Це один з основних видів мислення, які, як нам відомо, пов’язані з хронічною гнівливістю. Але є й кілька інших. Помилки атрибуції. Розсерджені люди схильні знаходити винних там, де їх немає. Вони звинувачують не тільки людей, але навіть неживі предмети. Якщо ви думаєте, що це звучить безглуздо, згадайте, як ви в останній раз втрачали ключі від машини і говорили: «Хто приробив цим ключам ноги?» Очевидно ж, що вони кудись втекли.

Розсерджені люди схильні до узагальнень, вони використовують слова на кшталт «завжди», «ніколи», «кожен», «це завжди зі мною відбувається», «я ніколи не отримую те, чого хочу» або «сьогодні я кланявся кожному світлофору по дорозі сюди». Вимогливість — вони ставлять власні потреби вище чужих: «Мене не хвилює, чому цей тип їде так повільно, він повинен прискоритися або поступитися дорогою, щоб я потрапив на цю співбесіду». І останнє — навішування ярликів. Вони називають людей дурнями, ідіотами, чудовиськами і іншими словами, які мені не дозволили вимовляти тут, на TED Talks.

Довгий час психологи пов’язували це з когнітивними спотвореннями або ірраціональними переконаннями. І так, іноді це ірраціонально. Може, навіть в більшості випадків. Але іноді ці думки виключно раціональні. У світі є несправедливість. Є жорстокі й егоїстичні люди, це не просто нормально — злитися, коли з вами погано поводяться, це правильно — злитися, коли з вами погано поводяться.

Ось річ, яку вам варто запам’ятати з моєї сьогоднішньої розповіді: в вас живе гнів, тому що ця емоція давала вашим предкам, людським і ні, еволюційну перевагу. Як страх попереджає вас про небезпеку, гнів попереджає про несправедливість. Це один із способів, яким ваш мозок дає вам зрозуміти, що з вас досить. Більш того, він дає вам сили протистояти несправедливості. Подумайте про останній випадок, коли ви злилися. Ваш серцевий ритм зріс. Ваше дихання почастішало, ви почали пітніти. Це ваша симпатична нервова система, по-іншому відома як система «бий або біжи», включається, щоб дати вам енергію, необхідну для відповідної реакції. І це тільки те, що ви помітили. Одночасно ваша травна система сповільнила роботу, щоб зберегти енергію. Ось чому у вас пересохло в роті. Ваші кровоносні судини розширилися, щоб кров прилила до кінцівок. Ось чому ваше обличчя почервоніло. Весь цей складний комплекс фізіологічних реакцій існує сьогодні, тому що вони допомагали нашим предкам справлятися з жорстокими і невблаганними силами природи.

Проблема в тому, що ваші предки справлялися з гнівом за допомогою грубої бійки, а це більше не прийнятно і не має сенсу. Ви не можете розмахувати палицею щоразу, коли вас спровокують.

Але ось хороші новини. У вас є здатність, якої не було у ваших долюдських предків. І це здатність керувати емоціями. Навіть якщо вам хочеться дати комусь, ви можете стриматися і направити цей гнів на щось більш продуктивне. Часто, коли ми говоримо про гнів, ми говоримо про те, як уникнути цього почуття. Ми радимо людям розслабитися і заспокоїтися. Ми говоримо людям відпустити це. Мається на увазі, що гнів — це погано і відчувати його неправильно.

Але мені подобається думати про гнів як про мотиватор. Так само, як спрага мотивує вас випити води, голод мотивує вас перекусити, гнів може мотивувати вас відповісти на несправедливість. Нам не потрібно багато думати, щоб перерахувати те, на що слід злитися. Якщо повернутися до початку розмови, так, деякі з цих речей виглядають безглуздо і не варті того, щоб злитися. Але расизм, сексизм, буллінг, руйнування довкілля — ці речі реальні і жахливі, і єдиний спосіб з ними впоратися — спочатку розгніватися, а потім направити цей гнів на боротьбу. І ви не зобов’язані боротися агресивно, з ворожістю або застосовуючи насильство. Є незліченна безліч способів висловити ваш гнів. Можна протестувати, писати листи до редакції, займатися волонтерством та робити пожертвування, створювати твори мистецтва і літератури, писати вірші і музику, можна створити співтовариство, члени якого піклуються одне про одного і не дозволяють цим звірствам відбуватися.

Тож наступного разу, коли відчуєте гнів, замість того, щоб намагатися його втихомирити, прислухайтеся до того, що гнів говорить вам. І тоді, я сподіваюся, ви направите його на щось позитивне і продуктивне.

Повну версію можна знайти на TED

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X