Нетипове кіно. П’ять фільмів, які мене вразили

21 червня 2019, 22:03

Кожна з цих стрічок варта того, щоб її побачити

1. Фаворитка (2018)

(реж. Йоргос Лантімос)

Костюмована комедійна драма про життя при дворі британської королеви Анни на початку XVIII століття — нетипове історичне кіно. Тут не дотримані у точності події того часу, але достатньо місця для дотепних і часом вульгарних, але вишуканих діалогів актрис.

Відео дня
IMDb
Фото: IMDb

Незважаючи на історичний антураж, це живе та динамічне кіно, в якому ясно простежується стилістика Лантімоса. Раніше автор нашумілого Лобстера, похмурого Вбивства священного оленя і дивного, але вражаючого Ікла, працював тільки з власним матеріалом. А в Фаворитці взявся за чужий сценарій, та ще й заснований на історії іншої країни. Сатира, з якою грецький режисер Йоргос Лантімос порівнює XVIII століття із сучасністю, принесла Фаворитці Срібного лева на 75-му Венеціанському кінофестивалі.

2. Іда (2013)

(реж. Павел Павліковський)

Лауреат Оскара як найкращий іноземний фільм Іда — це делікатне кіно, яке складно віднести до якоїсь конкретної хвилі або течії. Стрічка відрізняється від класичного східноєвропейського кіно, в ній багато від Годара і Бергмана, при цьому розказана в ній історія конкретна і зрозуміла. Коли я подивилася фільм на фестивалі в Гдині, на фінальних титрах я все ще не могла отямитися, перебуваючи під гіпнотичним впливом роботи Павла Павліковського.

IMDb
Фото: IMDb

У чорно-білому фільмі розповідається про 16-річну послушницю, яка їде до Кракова 60-х до своєї тітки. Там вона дізнається про своє єврейське походження і про вбивство батьків. Героїня робить все, щоб з’ясувати трагічну долю своєї родини. Через цю історію Павліковський римує історію Голокосту й історію невдалого чернецтва. Іда діалектична і позбавлена ствердності: тут кожен вбиває і одночасно рятує.

3. Квадрат (2017)

(реж. Рубен Естлунд)

Квадрат Рубена Естлунда завоював у Каннах Золоту пальмову гілку. Це стало повною несподіванкою, але несподіванкою радісною. Це чи не перша за півстоліття комедія, яка перемогла на кіноогляді. Причому Каннський кінофестиваль славиться своїм консерватизмом, а тут в конкурс потрапила картина молодого режисера, та ще й в останній момент. Але це того варте, про що свідчили і величезні черги на показ Квадрата в рамках ОМКФ в 2017 році.

IMDb
Фото: IMDb

Герой фільму — куратор стокгольмського музею сучасного мистецтва. Він готує арт-проект, присвячений рівності та взаємовиручці. А потім у нього крадуть телефон, і ця подія запускає низку абсурдних і смішних ситуацій, які в результаті викривають світ мистецтва і буржуазії. Шведський режисер любить іронізувати над людськими слабкостями. Як і в своєму попередньому фільмі Форс-мажор, у Квадраті він вивчає поведінку людини і висміює стереотипи.

4. Сіль землі (2014 року)

(реж. Вім Вендерс, Жуліану Рібейру Салгадо)

Документальний фільм Віма Вендерса і Жуліану Рібейру Салгадо розповідає про бразильського фотографа Себастьяна Салгадо, його кар'єру. На екрані раз у раз демонструються найкращі роботи всесвітньо відомого фотографа. Тому, навіть вимкнувши звук, отримуєш неймовірне естетичне враження. Чималу роль у цьому зіграло те, що Вендерс і сам останні 30 років професійний фотограф, тому у фільмі відчувається, з яким трепетом він підійшов до історії Салгадо.

IMDb
Фото: IMDb

Бразильський фотограф, до речі, унікальний. Навіть коли він знімає на замовлення редакції, це все одно мистецтво в чистому вигляді. Нафтові пожежі в Кувейті, моржі на березі Північного Льодовитого океану, робочі в СРСР, золоті копальні — знімки, зроблені Салгадо, аж ніяк не репортерські. І їх варто побачити на великому екрані.

5. Таксі (2015)

(реж. Джафар Панахі)

Одному з найвідоміших представників «Нової хвилі» іранського кіно Джафару Панахі заборонено знімати протягом 20 років, але він все одно примудряється це робити. Один з фільмів, які режисер зняв вже після свого осуду в 2010 році за антиурядову діяльність, — драма Таксі. Виконавцем головної ролі виступив власне сам Панахі. Він зіграв таксиста, який їздить по Тегерану і знімає на камеру своїх пасажирів. Він веде з ними розмови, що дозволяють глядачеві отримати уявлення про сучасне життя в Ірані.

IMDb
Фото: IMDb

Таксі — це такий фільм-демарш, умовна провокація. Джафар Панахі змінює сферу діяльності, стає таксистом, адже суд заборонив йому займатися кіно. Проте, події фіксують камери і відеореєстратор, що перетворює все, що відбувається на фільм.

Текст опубліковано в № 22 журналу Новое время від 20 червня 2019 року. Републікацію повної версії заборонено

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X