Різнобарвний потік свідомості. Рецензія на фільм Рокетмен

4 червня 2019, 20:43

Це історія перетворення піаніста з маленького містечка на суперзірку і культову фігуру світової поп-музики

Декстер Флетчер, який рік тому продюсував Богемну рапсодію, тепер уже сам сів у режисерське крісло, щоб під пильними поглядами майже десятка продюсерів, серед яких Метью Вон, Клаудія Шиффер і сам сер Елтон, розповісти широкому загалу глядачів історію життя легендарного музиканта.

Відео дня

Рокетмен — це історія перетворення сором’язливого хлопця Реджинальда Дуайта, надзвичайно талановитого піаніста з маленького містечка, на суперзірку і культову фігуру світової поп-музики Елтона Джона.

Спорудивши стандартизований каркас байопіку «дно — підйом — вершина — наркотики — дно — переосмислення — новий підйом», режисер у парі зі сценаристом Лі Холом (Бойовий кінь, Біллі Елліот) роблять крок убік із второваної доріжки. І замість звичайного перерахування творчих віх сера Елтона, покривають все його життя щільним шаром музичних фантазій. Для вродженого Реджинальда Дуайта музика — це не просто робота. Це глибоко інтимний світ, куди він запрошує слухача від імені іншої людини, якого весь світ знає як Елтона Джона. Протягом усього фільму, кожна пісня — це пік емоційного стану головного героя, коли він, переповнений внутрішніми стражданнями, більше не в змозі тримати їх під контролем.

Терон Еджертон дуже вдало входить у багатоликий образ легенди. Вперше з’явившись перед глядачем у комічному костюмі з блискіток, пір'я і рогатої шапки, його персонаж проводить аудиторію усіма визначними чекпоінтами свого життя, щоб через дві години хронометражу донести оточуючим весь трагізм, яким насправді доверху наповнений його сценічний образ. На відміну від Рамі Малека, що зіграв Фредді Мерк’юрі в Богемній рапсодії, британський актор не має колосальної схожості зі своїм прототипом. Він, радше, схожий на далекого родича. І тут це грає Еджертону в плюс, оскільки його зовнішність не привертає до себе зайвої уваги, дозволяючи глядачам цілком зосередитися на грі і передаванні емоцій. А оцінити там дійсно є що. Реабілітація за безглуздого Робін Гуда відбулася.

Якби Рокетмен вийшов в один час з Богемною рапсодією, питання щодо Оскара за найкращу чоловічу роль цілком могло вирішитися не на користь косплейщика Мерк’юрі.

Солідні дивіденди на загальний рахунок картини додає операторська робота і постановка сценічних виступів. Зусиллями оператора Джорджа Річмонда (Kingsman, Лара Крофт) музичні сцени виглядають єдиним цілим з усією фабулою і стають підсилювачами емоцій. Звичайний live-концерт перетворюється на сюрреалізм на межі з фантасмагорією, ризикуючи втопити глядача в різнобарвному потоці свідомості співака на піку його кокаїнових тріпів.

Але за всіх очевидних плюсів Рокетмена, не підніметься рука відзначити його вищим балом. Як вже йшлося раніше, звітна стрічка підхопила бацилу сучасної голлівудської недуги — слабкого сценарію, який топчеться на галявині клішованого байопіка.

По-справжньому якісна проробка протагоніста ставить собі за мету викликати співпереживання наркоману. Так, безумовно геніальному. Але він добровільно скотився на саме дно. І навіть багаж страхів і комплексів, яким спорядило його важке дитинство, не може слугувати гідним виправданням скотинячого ставлення зврки, що вже відбулася, до найближчого оточення.

І найголовніше, про що потрібно пам’ятати. Рокетмен — це справжнісінький мюзикл. Як Ла-ла-ленд. Тільки ще музичніший. І хоча до якості звукового наповнення претензій немає, сам стиль подання історії — оригінальні пісні з локалізованими субтитрами — на любителя. А в деяких епізодах навіть на гурмана.

Загалом і зокрема, Рокетмен непогане кіно з гарною акторською і операторською роботою, але з контроверсійною подачею.

7 з 10

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X