Обмін думками та експерименти. Чому гібридність — це новий гарячий тренд в організації музейного простору

25 січня 2022, 20:06

В ексклюзивній колонці для НВ українська медіаторка, дослідниця з культурології Олеся Геращенко розповідає, чому гібридність — це новий гарячий тренд в організації музейного простору, та пояснює важливість того, аби Україна використовувала досвід найкращих музеїв світу.

Олеся Геращенко

медіаторка, дослідниця з культурології

Відвідати Лувр в Абу-Дабі — рідкісне задоволення. Зовні людину захоплює краса будівлі, зсередини — різноманітність та знаковість експозиції. На мене особливе враження справила зрозумілість, ясність кураторських рішень щодо того, як компонувати художні артефакти так, щоб у відвідувача виникало відчуття одночасності перебування скрізь у світі у конкретний історичний момент. Це перший універсальний музей Арабського світу, який використовує досвід та знання шістнадцяти найславетніших національних музеїв Франції, щоб створити фундаментально інший тип установи — поліфонічний музей, ієрархічні конструкції якого гнучкіші та інклюзивніші за загальновживані.

Відео дня

Певна дуальність відбивається як у самій назві Лувру в Абу-Дабі, підкреслюючи його сутнісну гібридність, так і в унікальному кураторському підході до експонування та дослідження минулого: всупереч думці музейних «старовірів», поєднувати у діалозі об'єкти різних культур. У результаті виникає особливе розуміння історії розвитку світової культури та особистого місця у цій глобальній історії самих відвідувачів.

Ця ідея знаходить своє відбиття одразу на вході до музею, адже відвідувачів зустрічає монументальна робота з марбельського вапняку Джені Голцер, яка знаходиться у безпосередньому діалозі з будівлею.

Надано Олесею Геращенко
Фото: Надано Олесею Геращенко

На ній викарбовано три стародавні тексти: перший шумерський поетичний текст міфу про створення людства у лоні месопотамської культури, витримка із Мукаддими Ібн Халдуна, який вважається батьком сучасної історіографії, та фрагменти «Дослідів» Мішеля Монтеня з його примітками на маргінесах, що дозволяє дослідити еволюцію думки філософа. І продовжується наскрізно в експозиції, де, наприклад, поруч можна побачити золоте християнське триперстя та Будду у позі лотоса, який склав пальці у мудру аналогічно триперстю.

Таким чином складається враження, що ідею музею як сховища знань, установи, якій довірено зберігати спадщину людства, тут застосували на крок далі, пред’явивши відвідувачам міждисциплінарний екскурс в історію мистецтва, організований відповідно до художніх, соціальних, культурологічних тем, які порушувались протягом історії людства. Цей навмисний та розпізнаваний кураторський підхід є прямою відповіддю на виклики глобалізації. Так відкриваються формальні збіжності та коди, підсвічуються спільні цінності, форми та символи, ведеться оповідь про ключові історичні зсуви та досліджуються засадничі цивілізаційні феномени. Водночас, запрошуючи аудиторію декодувати значення мистецтва та культурних практик у світі постійного транскультурного діалогу, куратори створюють простір для обміну думками та експерименту.

Надано Олесею Геращенко
Фото: Надано Олесею Геращенко

Сьогодні часто піддають критиці національні музеї, ґрунтуючись на тому, що вони по суті є колоніальними або імперськими інституціями з колекціями, зібраними у результаті світового дисбалансу сил. Художні об'єкти безперечно несуть відбиток історії своєї країни. Так експонати Британського музею або Лувру свідчать не лише про імперії Великої Британії та Франції, а й Ассирії, Єгипту, Китаю, Римської імперії та імперії Моголів. Правда про імперії полягає в тому, що вони продовжують впливати на приграничні та «спірні» території та переплетені історичні наративи.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Едвард Саїд у своїй книзі «Культура та імперіалізм» нагадує, що «культури не унітарні, не монолітні і не автономні, і вони абсорбують більше „іноземних“ елементів, інаковості та розбіжностей, ніж люди собі усвідомлюють. Хто в Індії чи Алжирі зможе відокремити британський або французький культурний компонент минулого від сьогодення? Водночас, хто у Великій Британії та Франції зможе намалювати чітке коло довкола Парижу та Лондону, яке б відокремило вплив Індії та Алжиру на ці дві імперські столиці». Культури — це структури, побудовані авторитетом лідерів за участі соціуму. При цьому національна культура, яка не готова визнати, що як і всі національні культури, є гібридом, сумішшю елементів, що поєднались за непередбачуваних умов, відкриває дорогу ксенофобії та культурній параної.

Патрік Гірі у своїй книзі «Міф про нації: середньовічні витоки Європи» зазначає, що сучасна історія народилася у 19 столітті. Замислена та розвинута як ідеологічний інструмент європейського націоналізму, історія європейських націй була надзвичайно впливова. Але у прагненні насадити національні наративи та міфи, сучасна історія перетворила наше розуміння минулого у «купу токсичного сміття, отруєного етнічним націоналізмом». І завдання сучасних істориків, продовжує він, полягає у розчищенні цього сміття.

Срібна дароносиця, яка належала до німецької церковної скарбниці (Фото: artic.edu)
Срібна дароносиця, яка належала до німецької церковної скарбниці / Фото: artic.edu

Підхід до організації музейної експозиції з погляду глобальної історії пропонує непоборний контраргумент націоналістичним історичним проєктам. Так, в експозиції Чиказького інституту мистецтв є срібна дароносиця, яка належала до німецької церковної скарбниці та вважалась культурною спадщиною німецького народу. Вона має форму храму та увінчана делікатним розп’яттям. У середині дароносиці знаходиться прозора кристальна ємкість, у якій зберігається зуб, який за переказами належав Іоанну Хрестителю. Так от ця ємкість була зроблена у Фатімідському халіфаті, а коли в 11 столітті палац каліфа аль-Мустансіра було пограбовано, вона опинилася у Константинополі, а після падіння Візантійської імперії — у Європі, як надбання четвертого хрестового походу (1204 р.). Цей артефакт оповідає нам історію Середземномор’я — історію торгівлі, обміну, гібридності форми та іконографії, конфліктуючих вірувань та політичних чинників. Все це засвідчує факт, що в естетичному об'єкті музейної колекції «імпринтовані» історичні передумови його створення.

Для України проблема історії та історії війн зокрема підсилюється наявністю різної «героїки» та різних векторів пам’яті. Це ставить під сумнів доречність певної тотальної, глобальної культурної схеми, яка б впорядковувала та пояснювала знання, досвід, події, «малі історії», вміщуючи їх у одну велику «правильну» модель. Виразна дихотомія Схід-Захід щодо культурного-історичного ландшафту не дає адекватного розуміння процесу формування образів минулого, водночас відкриваючи широке поле для політичних спекуляцій.

Яке рішення може запропонувати сучасна українська культура, зокрема музейна? Сформувати таку рамку для розуміння нашого історії (аж до найсучаснішої), яка б включала множинність кутів і перспектив. Реалізувати сказане можливо, з одного боку, вдумливо зіставляючи у виставковому просторі різні, деколи «гібридні», експонати матеріальної культури так, щоб вони «взаємодіяли», а краще споріднювались між собою. А з іншого, треба забезпечити доступ відвідувачів до такої фактичної інформації про музейні об'єкти, яка б не заважала виникненню у них вільних асоціацій, дозволяла б внутрішньому світу відвідувача вступити з цими об'єктами у діалог.

Робота української художниці Жанни Кадирової Пам’ятник новому пам’ятнику (2009) (Фото: Жанна Кадирова, Support Your Art)
Робота української художниці Жанни Кадирової Пам’ятник новому пам’ятнику (2009) / Фото: Жанна Кадирова, Support Your Art

У нас є приклади нових артоб'єктів, що вміщують данину епосі, відкриваючи можливість до безлічі потрактувань. Серед них робота української художниці Жанни Кадирової «Пам'ятник новому пам’ятнику» (2009). Скульптура встановлена у сквері невеличкого міста Шаргород на Вінниччині та являє собою образ «типового» пам’ятника, накритого білим «простирадлом» з кахельної мозаїки. Художній об'єкт породжує у глядачів цілий калейдоскоп асоціацій, викликає дискусію, спонукає до діалогу. Найсучасніший асоціативний ряд у зв’язку з об'єктом може вільно включати пам’ятник безіменним героям України, ретроспекцію «Ленінопадів» та алюзії на українські мозаїки радянської доби. Таким чином, мистецький простір, що його створила Жанна, залучає всіх цікавих, нікого не відокремлюючи та не виключаючи.

З падінням радянської імперії українські музеї втратили своє значення як інструмент пропаганди й отримали можливість реорганізувати свій простір відповідно до найкращих сучасних музейних практик. За тридцять років ми, наче екстерном, проходимо розвиток державності, роблячи ті самі помилки, що й інші європейські держави сторіччя тому, використовуючи культуру як ідеологічний інструмент українського націоналізму. Така штучна «гомогенізація» країни відкриває шлях до конфлікту ідентичностей та уможливлює піднесення популістських тенденцій у політиці. Дійсно, приймати різність, а ще краще очікувати різність, як зазначає Клод Леві-Строс, вимагає постійних зусиль.

У цьому аспекті мені видалася надзвичайно актуальною думка директора музею Азійської цивілізації Сингапуру Кені Тінга. Враховуючи багатоманіття ідентичностей населення Сингапуру у рамках організації музейного простору, було прийнято рішення відійти від концепції національної ідентичності на користь концепції національного імперативу. Специфіка імперативу у контексті культури зводиться до принципів, які випливають з її соціального призначення: забезпечити спадковість традицій, засади гуманізму, успішну життєдіяльність, прогресивний розвиток народу та збереження мультикультурного надбання. Можливо, і нам слід відмовитись від дискусій про національну ідентичність, а прийняти власну «немонолітність», «гібридність» та «постколоніальність», та зробити культурну складність перевагою і в контексті національного імперативу порозуміння, виважено пред’являючи її у просторах художніх музеїв. При цьому цілісність і універсальність побаченого, як і дотепер, знаходитиметься в очах того, хто дивиться.

Показати ще новини
Радіо NV
X