Шлях до себе чи від себе? П’ять книг про життя закордоном

27 вересня 2019, 17:49

З одного боку, їдучи в далекі краї, ми завжди беремо з собою себе самих, і тоді подорож — це просто тихе вживання в чужий простір з рідним самоваром.

НВ
Фото: НВ

Натомість готовність сприйняти незнайомі умови за можливість зажити новим, невідомим життям — це вже ризик, драйв, пригода. Як воно буває - розповідають автори цих книжок, які спробували обидві моделі поведінки закордоном.

Відео дня

Оксана Лозинська. Шлях до себе. Відверто. — Брустурів: Дискурсус, 2019

Брустурів: Дискурсус
Фото: Брустурів: Дискурсус

«Ця книга — про самореалізацію й успіх, злети й падіння, особистісний та професійний ріст. Це моя відверта історія про те, як не втратити себе на життєвому шляху, — пише авторка і додає: Ніколи не сумнівайтеся в собі, ніколи не бійтеся впасти. Не бійтеся робити помилки: вони вчать нас правильно чинити наступного разу та відкристалізовувати свій професіоналізм». Загалом це історія молодої українки про міграцію та інтеграцію в Нідерландах. Оксана Лозинська розповідає про власний досвід навчання і викладання в голландських вишах, про систему нідерландської вищої освіти та проектно-дослідницьку діяльність, про культурний шок, про емоційне вигорання як діагноз та його лікування в Нідерландах, про медитацію і її вплив на самопочуття людини, про занурення в нідерландську мову і культуру. «Коли очікування великою мірою не збігаються з реальністю — і так на роботі та поза нею, включно з особистим життям, — є високі шанси вигоріти, тимчасово втратити відчуття і розуміння реальності. Вигорання (англійською burn out, а нідерландською overspannen zijn)2 в Нідерландах та західному світі загалом вважається серйозним діагнозом».

Василь Махно. Дім у Бейтінґ Голлов. — Л.: Видавництво Старого Лева, 2018

Видавництво Старого Лева
Фото: Видавництво Старого Лева

Ця збірка дуже проста, і прочитати її можна за пару годин. Дебютна проза поета Василя Махна — це взагалі-то вісім оповідань, чиї назви нагадують поезії автора, який останні 15 років живе у Нью-Йорку. Раніше у нього були «фірмові» лисиці, сови і риби, тепер — капелюх, дактилі, сливи. І ще Бруклін, 42 вулиця. У принципі, далекувато від нашого сьогодення, і саме через це авторові здається, що тут у нас своєрідний жанровий занепад. «Я хотів відродити жанр оповідання, який чомусь в українській літературі став непопулярним. Усі пишуть романи», — повідомив він під час вручення премії по скайпу. Так само, можливо, завдяки зворушливій турботі про долю укрсучліту проза Махна у цій збірці не дуже вибаглива, називаючись екзистенційною. Це коли будь-де пишуть про те, що відбувалося за різних часів і на різних континентах, але думками завжди вдома, у рідному селі, де листоноша їде ровером, защепнувши холошу прищіпкою для білизни. Щоб не затягло у ланцюг, вир спогадів і заодно співання пісні «Нью-Йорк, Нью-Йорк». Тож у цих оповіданнях чолов’яга за п’ятдесят з коханкою з Кривого Рогу шукає собі притулку деінде, удова, з'їхавши з гайвею, заправляє повний бак, повстанці везуть на страту молодого стрибка, а на автобусній станції в Чорткові розкинули табір цигани. Але наприкінці оповідь все одно завертає в еміграційну пустку, хоч герої звідти давно вже виїхали. Що лишилося? «Два тренувальних велосипеди і бігову доріжку, які стояли в кутку великої пивниці, накриті брезентовими чохлами, викинули на вулицю. Книжки забрали до німецької бібліотеки, але роками передплачуваний журнал Нью-Йоркер, стоси якого припадали пилюгою, потрібно було комусь передати».


50 країн еміграції для громадян України. — К.: Creative&Production Group «F1», 2018

Creative&Production Group «F1»
Фото: Creative&Production Group «F1»

Інформація дайджесту добре структурована та надає вичерпні відповіді на питання про культурний спадок, туристичні цікавинки, клімат, особливості спілкування, медицину, освіту, житло, ціни, умови ведення бізнесу та працевлаштування, можливості відвідин та еміграції до країни. Також наведено адреси та телефони консульств та візових центрів в Україні та за кордоном. До видання увійшли країни: Австралія, Аргентина, Бельгія, Білорусь, Бразилія, Великобританія, В'єтнам, Гватемала, Гонконг, Греція, Грузія, Данія, Домінікана, Естонія, Єгипет, Ізраїль, Індія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Китай, Кіпр, Куба, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Мексика, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південна Корея, Польща, Португалія, Румунія, Сінгапур, Словаччина, США, Таїланд, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Тетяна Шевчук. Сім вітрів Італії. Сім років еміграції. — К.: МАУП, 2018

МАУП
Фото: МАУП

В книзі авторка описує факти і враження періоду своєї еміграції в Італії (2001−2008 роки). Робота за кордоном дала можливість їй співставити спосіб життя і менталітет італійського і українського народів і глибше зрозуміти наші життєві цінності. Клопоти починаються задовго до Італії, і навіть не в Австрії, куди ведуть еміграційні дороги. Справа в тому, що наші емігранти завжди були надто високої думки про європейську культуру, знаючи ту саму Італію лише як батьківщину Данте, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі. Натомість вже перші враження після перетину кордону, змушують забути про наївну віру у «вічні цінності». І все це відбувається через те, що навіть виїжджаючи у далекі світи, ми завжди беремо з собою себе, свої враження про світ і країну, до якої їдемо в надії на краще життя. Тож чи це втечі від себе, а чи до себе, інакшого? Сім років, які провела за кордоном авторка цієї книжки, здається, дали можливість відповісти на це запитання.

Люба Олексієнко. Анонімні алкоголіки, або Як жити в іншій країні. — К.: Брайт Стар Паблішинг, 2018

Брайт Стар Паблішинг
Фото: Брайт Стар Паблішинг

«Ми їдемо в чужу країну, де на рік стаємо няньками, — розповідає авторка цієї книжки. — Мене особисто цей рік вбив інтелектуально. Я провела рік з дітьми, граючись, але не розвиваючись. І саме тому я вважаю героїчними тих дівчат, які їдуть на рік просто нянькувати». Загалом це історія про життя за кордоном, про те, як героїня шукає там друзів, звикає до законів іншої країни, вчиться жити за ними, пристосовується до суспільства, шукає та втрачає роботу, подорожує, згадує Батьківщину. «Тут, у Німеччині, я побачила, що усі ми, емігранти, хворіємо на ностальгію, — зауважує вона. — Ми завжди хочемо повернутись туди, де нам було добре, але ніколи не повертаємось, тому що знаємо реальність. Тобто ми, як анонімні алкоголіки, які хочуть вернутись до пляшки, але не роблять цього».

Показати ще новини
Радіо НВ
X