Українська зірка французького кіно. Хто такий Леонід Могилевський

23 травня 2021, 15:15

Одеський єврей Леонід Могилевський за паспортом став французом Леонідом Моґі тільки 1954 року. Його останній комерційний успіх — фільм Завтра вже запізно — стався за чотири роки до того.

Невдовзі кар'єра активного режисера-постановника піде на спад. Для Леоніда Моґі та багатьох інших не знайшлося місця в новій мистецькій ієрархії 1960-х, яку звели критики-режисери «нової хвилі». Могилевського було здано в архів як застарілий документ епохи.

Відео дня

«Ренесанс» Моґі почався у 2000-х, яких, до речі, режисер побоювався: небезпідставно наляканий наближенням всесвітньої соціальної та екологічної катастрофи, розробляв публіцистичний кінопроєкт Камо грядеши 2000?, що його так й не було реалізовано.

Доклались до цього відкриття такі різні люди, як французький кінознавець Ерік Антуан Лебон, автор першої біографії Моґі, режисери Квентін Тарантіно (фанат трилогії військових бі-муві Дезертир (1939), Париж у сутінках (1943), Аравійська пригода (1944)) й Пол Векіалі (йому більше до вподоби мелодраматичний Конфлікт (1938). А також Довженко-Центр, який 2018 року здійснив репрем'єру Документів епохи (1928) із сучасним саундтреком, а у червні 2021 року влаштовує ретроспективу Моґі Фест та готує до видання український переклад біографічної розвідки Еріка Лебона.

Хто ж такий, зрештою, цей Леонід Могилевський?

Мандрівник

Леонід Могилевський народився в Одесі у 1899 році. Захопився кіно в УРСР, працюючи юристом Першої кінофабрики ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) — місця, де зародилося українське кіно.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Могилевський знайшов себе у творчому та особистому сенсі у Франції, куди майже випадково емігрував якраз напередодні першої хвилі репресій проти діячів української культури. Зняв деякі зі своїх найкращих (і найгірших також) стрічок в США та Італії.

Він створював кіно у чотирьох країнах і на трьох континентах, якщо враховувати амбітний проєкт кіносеріалу про Марокко на замовлення короля Мохаммеда V, що почався у 1956 році та, на жаль, не був завершений. Першою мовою майбутнього режисера, вочевидь, була російська, але він володів українською — про це свідчать оригінальні титри Документів епохи; до кінця життя слухачі помічали в його бездоганній французькій «слов'янський акцент».

Термін «громадянин світу» стосовно Моґі — не кліше, а усвідомлена у другій половині життя, зміцнена досвідом двох світових воєн і початком холодної політична позиція. Але про це трохи згодом.

Ремісник і чарівник

Досвід створення Як це було (1927, втрачена) та Документів епохи, талановито нарізаної з хронікального матеріалу тенденційної історії перетворення УНР на УРСР, зіграв в житті Могилевського неабияку роль. Додамо до цього особисте знайомство з Олександром Довженком, Сєрґєєм Ейзєнштейном, Всєволодом Пудовкіним, Львом Кулєшовим сукупно з достеменно вивченими теоретичними працями перелічених геніїв.

Могилевський з самого початку кар'єри виявив хист до монтажу, і французька кіноіндустрія прийняла його у свої обійми саме як володаря «чарівної палички», за допомогою котрої навіть пересічний матеріал складається в ефектну монтажну фразу.

Серед безлічі фільмів інших режисерів, які монтував Моґі протягом 1930-х, виділити можна хіба що Божественну (1935), ранню роботу німецького режисера Макса Офюльса. Талант Моґі, його тонке відчуття екранного часу та ритму на повну проявилися у власних роботах. В «поетичному реалізмі» військової драми Дезертир можна угледіти безпосередній вплив Арсеналу (1929) та Землі (1930) Олександра Довженка. Але з усіх майстрів радянського монтажу на кіно Моґі, вочевидь, найбільше вплинув Пудовкін — глибокий психолог та майстерний оповідач.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Могилевський прагне повернутись до монтажного кіно а-ля Епоха вже у другій половині 1930-х, мріючи створити хроніку-аналіз громадянської війни в Іспанії — Документи Іспанії. Зовсім несподівано «чарівна паличка» вислизне з рукава режисера у 1944-му: Моґі віртуозно вмонтував до Аравійської пригоди зняті в справжнісінькій Сирії хронікальні кадри «загального злету» ватажків арабських племен на верблюдах. Так малобюджетний фільм з картонними декораціями в кульмінаційний момент набуває епічного масштабу, майже співрозмірності з Лоуренсом Аравійським (1962).

Нарешті, наприкінці 1960-х про «чарівну паличку» згадали західні дистриб’ютори фільму Сєрґєя Бондарчука Війна і мир (1967), запросивши Могилевського змонтувати коротку прокатну версію 7-годинної екранізації Толстого. Саме скорочений варіант отримав у 1968 році Оскара як найкраща іноземна стрічка, однак про внесок Леоніда Моґі в гучну перемогу радянського кіно мало хто знає — монтажер сором’язливо попросив не вказувати його ім'я в титрах.

Шукач талантів

Леонід Моґі славився вмінням помічати та підтримувати неоперені таланти. Досвід знайомства з сотнями молодих акторів — точніше, здебільшого акторок, потенційних «зірок» — допоміг режисеру написати сценарій вельми особистого «кіно про кіно» Дайте мені шанс (1957).

Вплив «скаутської», а часом й меценатської діяльності Леоніда Моґі не обмежений сферою кіно. В середині 1930-х він оплатив серію уроків акторської майстерності Жаку Фату — одному із трьох найголовніших кутюр'є післявоєнної моди, поруч із яким імена Крістіана Діора та П'єр Бальмена. Саме зароблені акторством гроші майбутній кутюр'є вклав у 20 моделей своєї першої колекції.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Інтернетом гуляє плітка про роман між героями цієї історії, але книжка Еріка Лебона цю версію не підтверджує. Крім того, авторитетний біограф щоразу підкреслює взірцево чемне ставлення режисера до юних протеже. За кілька років після знайомства з Фатом Леонід Могилевський щасливо одружився.

Могилевський «відкрив», радив колегам, але не знімав сам француженок Рене Сен-Сір, Міріам Брю, італійку Лію Аманду, яку прославила головна жіноча роль в екранізації Графа Монте-Крісто 1954 року.

Чи не першим Моґі помітив «у натовпі» майбутню всесвітню зірку Софі Лорен, котрій, саме як Фату, оплачував курси художньої декламації. Вже перебуваючи у сяйві слави, Лорен підтримувала дружбу з Моґі, бувала в нього вдома, хоча потім й забула бодай раз згадати приятеля у власних мемуарах.

Приблизно в той час, коли спалахнула зірка Лорен, Моґі передбачив майбутню славу й для Бріжіт Бардо й одразу ж знайшов їй «суперницю» — Мілен Демонжо. Остання отримає головну жіночу роль у кіносеріалі про Фантомаса за кілька років після зльоту Бардо з І Бог створив жінку (1956).

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Першою персональною «фавориткою» Моґі-режисера наприкінці 1930-х стала Корінн Люшер, чий харизматичний перформанс прикрашає мелодраму про підлітковий інтернат В’язниця без ґрат (1938). В Америці Могилевський влучає в яблучко, обравши Аву Ґарднер на головну роль в Зупинці (1946). З цієї ролі фактично почалася кар'єра мегазірки «золотого Голлівуду», хоча фільм і вийшов невдалим: нуар і Моґі — речі несумісні, як, скажімо, Гічкок і підліткова драма дорослішання.

Завдяки старту у вже згаданій стрічці Дайте мені шанс світ (принаймні, та його частина, що цінує пишні костюмні мелодрами на небезпечній межі з еротикою) отримав свою Анжеліку у вигляді Мішель Мерсьє. Цікаво, що «школу Моґі» пройшов зовсім в інший час (асистентом на зйомках Вірсавії (1947) й майбутній режисер п’яти Анжелік Бернар Бордері.

Серед інших «учнів» Могилевського згадаймо Роберта Вайза (Вестсайдська історія (1961), Звуки музики (1965) з Робертом Олдрічем (Цілуй мене на смерть (1955), які писали діалоги для Аравійської пригоди.

Політичний активіст

«Якби я не вірив у виховну та моральну роль фільмів, я б залюбки й надовго припинив їх знімати», — зізнався Леонід Моґі десь на початку 1950-х.

Розчарований в Голлівуді (де в ті часи жваво полювали на червоних відьом) і водночас втомлений від французької кіноіндустрії, Моґі бачить себе не художником, але вчителем. Могилевський відмовлявся приставати до політичних таборів, але вся його творчість і громадянська позиція свідчить про демократичні та ліберальні переконання з (антиавторитарним) ухилом ліворуч.

Він підтримував Народний фронт протягом 1930-х, рух Опору — під час війни (сестру режисера було закатовано в Освенцимі), а в пізні роки знайшов себе у гуманістичному інтернаціоналізмі. Протягом усього життя його турбували нерівність, бідність, жахи пригноблення жінок і расизму.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Два головних політичних висловлювання режисера — В’язниця без ґрат та Завтра вже запізно. Риторика Моґі від 1938 до 1950 року суттєво не змінилася: його бентежить перетворення освітньої системи на каральну, він милується образами уважного та доброзичливого педагога й невихованого учня з «золотим серцем» (як-от героїня Корінн Люшер у В’язниці).

Звучить наївно — якщо не враховувати, що В’язниця без ґрат викликала жваві суспільні дискусії та безпосередньо вплинула на прогресивну реформу французьких інтернатів, а в 1941 році Моґі запрошували читати доклади на ту-таки тему вже в Каліфорнії.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Навіть дражливішій темі присвячено стрічку Завтра вже запізно: тут Могилевський адвокатує сексуальну освіту для підлітків, змальовуючи жахливий вплив пуританства на життєві траєкторії й жінок, і чоловіків, та лицемірство у суспільному осуді ніжного «роману» двох цнотливих школярів.

Могилевського (який, звісно ж, не любив ярлики) цілком доречно назвати профеміністом: жіночій досвід перебуває у фокусі майже всіх його фільмів, а жіночі образи скрізь рельєфніші за чоловічі. Помітним виключенням є Дезертир, але вже у наступних фільмах військової трилогії жінки в нурті підпільної боротьби впевнено перетягують на себе увагу. Драма героїнь контрастує з майже кумедною «суперменською» статичністю зіркового виконавця головних чоловічих ролей у Парижі та Пригоді Джорджа Сандерса.

Серед питань, що в різні роки обговорює зі своїм глядачем Моґі — проституція, безплідність, аборти, соціальна праця та побудова жіночої кар'єри усупереч «головному» родинному обов’язку. У фільмі Відбиток Бога (1940) режисер проголошує ідеал народження дитини як добровільного вибору, а не примусу; дивним чином, саме цей фільм про родинне щастя під час війни використовував у наталістській пропаганді колабораціоністський режим Віші.

Громадянин світу

Сьогодні важко сприймати всерйоз ідею «всесвітнього уряду», що керує земною кулею за допомогою гуманістичних ідеалів. Але протягом другої половини XX століття найвпливовіші інтелектуали Заходу — серед них Альберт Айнштайн і Бертран Расселл — бачили в ній спасіння від Холодної війни та ядерної небезпеки. Палким прихильником, ба й активним пропагандистом таких рухів, як Citoyens del monde (Громадяни світу) та L’Union federaliste mondiale (Всесвітній федералістський союз), став на схилі життя Леонід Моґі-Могилевський.

Eric Lebon
Фото: Eric Lebon

Читав промови у ЮНЕСКО, обурюючись не тільки ядерною зброєю, але й неоколоніалізмом, цензурою, впливом промисловості на екологію. Більш ніж півтора десятки років збирав матеріал для грандіозного монтажного фільму, присвяченого непевному майбутньому — але так і не отримав достатнього фінансування.

На щастя, людяність, відвертість й благородство нашого колишнього співвітчизника — вдало поєднані з умінням розважити аудиторію — досі відчутні в його кращих ігрових постановках.

Автор: Арсеній Князьков

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X