Сніданок з Ахтемом Сеітаблаєвим. Режисер екшену Захар Беркут — про роботу з голлівудськими акторами, фільм Номери і порівняння з Михалковим

Суботнього ранку в київському ресторані La Veranda малолюдно і спокійно. Від небагатьох зайнятих столиків долітають уривки фраз, забарвлених IT-термінами. Новий український середній клас у вихідні змінює за столиками закладів на київських Липках політиків і співробітників МВС, розташованого неподалік. Саме тут снідає з НВ відомий український і кримськотатарський режисер Ахтем Сеітаблаєв.

 — Я, чесно кажучи, вже кілька ночей не спав, може, фото робити не будемо? — з усмішкою цікавиться він.

Увесь тиждень режисер зайнятий зйомками нового проекту і на сніданок із НВ приїхав зі знімального майданчика.

Українському глядачеві Сеітаблаєв знайомий не тільки як режисер і учасник Європейської кіноакадемії, а й як актор кіно і театру, а також телеведучий. Втім, найзначущими у його кар'єрі стали все-таки режисерські проекти — фільми Хайтарма про депортацію кримських татар, Кіборги про захисників Донецького аеропорту і Номери за однойменною п'єсою колишнього політв'язня та режисера Олега Сенцова.

А на початку жовтня у прокат вийшла його нова режисерська робота в жанрі історичного екшену фільм Захар Беркут. Кінокритики вже називають стрічку видовищною і довгоочікуваною національною кінопрем'єрою, а також заявкою України на підкорення американського кіноринку. Майже всі головні ролі у фільмі грають британські й американські актори, і в оригіналі він виходить на широкий екран англійською мовою, але з українським дубляжем.

Ми швидко замовляємо вже пізній сніданок — омлет для мене, сирники і тост з авокадо для Сеітаблаєва, а також багато кави і переходимо до бесіди.

Це перша спроба зробити український фільм для західного ринку? — цікавлюся майбутньою долею Захара Беркута.

 — Не буду кокетувати, перша. І якщо ми запросили стільки іноземних акторів, то впевнені в успіху фільму за кордоном, — все-таки кокетує Сеітаблаєв.

Одразу він починає розповідати, що запрошення стати режисером Беркута для нього було несподіваним. Ахтем, який виріс, як і більшість кримських татар, у депортації в Узбекистані, програмний твір Івана Франка не читав.

 — А от коли прочитав, упевнився: драматургія Франка — це драматургія світового рівня. А ще тема актуальна і вічна — захист рідної домівки, землі та свого способу життя, — пояснює режисер.

За його словами, деякі глядачі, що відвідали передперегляд картини, розгледіли в історичній драмі Франка події сучасного українсько-російського воєнного конфлікту.

 — Адже не без вашої допомоги? — уточнюю.

 — Немає особливого сенсу знімати фільми про те, що не знайде емоційного відгуку глядача, — погоджується мій співрозмовник.

Він нагадує, що дослідники творчості Франка називають Захара Беркута маніфестом письменника проти репресивної машини Російської імперії того часу. Він же як режисер лише трохи змінив акценти.

 — Хоча бувають і кумедні історичні збіги, — хитро посміхається Сеітаблаєв і розповідає, як помістив на щити монгольських воїнів-загарбників герб із двоголовим орлом, який дійсно був гербом одного з монгольських родів того історичного періоду.

Цей факт уже став причиною запеклого обговорення кінокартини в російських пропагандистських шоу, але режисер лише знизує плечима — дуже непогана реклама.

Роль Захара Беркута у стрічці виконав актор Роберт Патрік, який грав у фільмах Термінатор 2: Судний день, Секретні матеріали і Міцний горішок — 2.

 — Чим робота з акторами Голлівуду відрізняється від роботи з акторами українськими? — запитую, поки офіціант розставляє на столі страви.

 — Миттєве залучення у роботу, ніхто не викаблучується, розмова на майданчику винятково про роботу. Іноді навіть ловиш себе на думці: стоп, а поговорити про вічне?

Американські колеги з цеху дивували Сеітаблаєва своєї технічністю, повною відсутністю зіркової хвороби і вмінням володіти своїм тілом.

 — Вони завжди знають, звідки фільмуватимуть кадр, як падає світло. За секунду у великому кадрі в Роберта Патріка не тільки дрібна мускулатура обличчя, навіть ніби колір очей змінюється! — захоплюється режисер.

А ось в українських акторів такого моментального досвіду перевтілення набагато менше, адже в національних театральних вишах немає мімікрії як окремого предмета акторської майстерності. Проте він зауважує, що навіть без такої підготовки українські актори виглядають у кадрі анітрохи не гірше за голлівудських.

Згадує режисер і кумедні епізоди зі зйомок. Іноземні актори оцінили українську кухню: борщ і вареники з вишнями просили готувати ледве не щодня. А виконавець ролі Максима, сина Захара Беркута, Алекс МакНіколл до кінця зйомок уже побіжно розмовляв українською.

 — 113 млн гривень — не найдешевший бюджет, навіть для такої великої та видовищної історії. Як виправдовувати будете? — вирішую підсумувати розмову про прем'єру.

 — Фільм окупається у прокаті, коли заробляє втричі більше, в нашому випадку це, мабуть, має бути 339 млн грн, — пояснює Сеітаблаєв.

А солідну касу може принести тільки закордонний прокат. І перший крок до цього зроблено: на рівні тізера фільм уже продали в Іспанію.

До початку року Сеітаблаєв закінчив режисерську частину роботи над фільмом за п'єсою Олега Сенцова Номери. Незабаром картину зможуть побачити учасники міжнародних фестивалів, а потім і українські глядачі. Куштуючи омлет, цікавлюся у Сеітаблаєва, як він зважився на цей проект, з огляду на суспільний резонанс навколо фігури Сенцова.

 — Забігаючи наперед, хочу сказати, що це не історія про Сеітаблаєва-кон'юнктурника, — раптово різко парирує мій співрозмовник. — Мовляв, ось кримський татарин, як і з Кіборгами, на хайпі вирішив виїхати.

 — Для багатьох цілком правдоподібно звучить, — підколюю.

Куштуючи сирники, мій співрозмовник пояснює, що прийняв пропозицію знімати Номери лише з третього разу, прочитавши текст, і все одно наполіг на загальному конкурсі, де режисера обирає сам Сенцов.

 — Як письменник Сенцов талановитий? — цікавлюся.

 — Безумовно, хоча це завжди питання суб'єктивне. Я взявся знімати, бо мені дійсно сподобався твір, а ще ми відразу домовилися, що всі фінальні рішення за Олегом, — пояснює Сеітаблаєв. — Працювати з безапеляційним і прямим Сенцовим було складним, але цікавим досвідом.

 — Але ж ви досвідченіший режисер, ніж Сенцов, невже не було бажання наполягти на своєму? — допитуюся.

 — Свідомо ні на чому не наполягав, це ж мінімальне, що я міг зробити для нього і всіх нас тоді. Це його текст і його фільм, — скупо відповідає Сеітаблаєв, відсуваючи порожню тарілку.

Першу версію фільму Сенцов побачив, ще коли був у в’язниці. А сьогодні Сеітаблаєв упевнено заявляє: фільм вдався.

 — Як режисера, що знімає пафосні, історичні та напружені фільми, вас коли-небудь порівнювали з російським режисером Микитою Михалковим? — цікавлюся між іншим.