Пошук покликання начебто мав би надихати, а натомість паралізує. Особливо коли тобі 18. Як так?
1. Покликання — це довго. Багато років пошуку. Десятиліття. Причому без чіткої цілі, тому що чіткість з’являється тоді, коли вже знайшов.
Для когось ніша навіть не виникла ще в цьому світі. Можливо, вона взагалі не виникне за все життя людини й та ніколи не знайде сферу діяльності, де будуть одночасно і гроші, і задоволення, і її талант. І насправді це нормально, коли окремо заробляєш, а окремо — робиш щось для душі. А ще окремо — працюєш на ідею та цінності.
2. Сильно тиснуть батьки: «Виріши вже щось». Пошук покликання — зручний захист від цього.
Якщо тиск починається, коли дитина фактично ще не готова до рішень, то все, чому вона вчиться — опиратися. Це стає її центральним психічним та інтелектуальним процесом. Тому, чим сильніше ви хвилюєтеся за майбутнє своїх дітей, тим більше вони вчаться вам протистояти, і тим менше — жити в реальному світі.
Коли дитина готова починати справді думати про майбутнє? Я думаю, не раніше 10 класу. Більшість — в 11-му. Для нейровідмінних дітей можна сміливо додати ще 3−5 років.
Пошук покликання бажано розбити на багато простих практичних дій
3. Діти бояться дорослих проблем. Пошук покликання дозволяє відкладати дорослість нескінченно довго. Особливо, якщо батьки самі безпорадні в житті. Або навпаки: батьки завжди вирішували за дітей їхні проблеми. Або якщо батьки постійно визначали за дітей, як ті мають жити власне життя.
Щоби діти не боялися дорослості, потрібно, щоби з одного боку вони мали достатньо відповідей на власні запитання із поведінки та оповідань батьків, а з іншого — щоби дорослі не втручалися у життя і свободу дітей.
4. Пошук покликання залишає людину в несправжньому шкільному та університетському світі замість взаємодії з реальністю.
Це, до речі, також проблема багатьох вчителів і професури: часто вони за все життя жодного разу не контактують із реальним світом.
5. Пошук покликання створює проблему великої цілі.
6. Відчуття незворотності рішень. Якщо твій вибір сьогодні накладає зобов’язання на все життя, ти намагаєшся його не робити.
До речі, цю проблему створює освітня система Німеччини, Нідерландів, Південної Кореї, Сингапуру та багатьох інших розвинених країн, тому не варто їхні підходи бездумно копіювати. Взагалі це не дуже розумно — щось вирішувати на все життя. Особливо в юному віці.
Що робити?
Розділити пошук покликання і просто життя.
Усвідомити плинність обох процесів.
Поспілкуватися з багатьма різними дорослими, які чесно і без педагогічних цілей розкажуть про свою юність і молодість.
Реальне життя, заробляння грошей та переселення від батьків у окреме житло не мають страждати через пошук покликання.
Тому варто:
— пожити окремо від батьків, коли вони у відпустці;
— спробувати заробити трошки грошей;
— поїхати кудись пожити самому: орендувати квартиру з друзями, пожити в гуртожитку тощо;
— попрацювати в різних місцях по кілька місяців; з якою попало зарплатою і будь-якою діяльністю, просто щоби відчути, що ти можеш заробляти.
Пошук покликання також бажано розбити на багато простих практичних дій:
- читати й дивитися про ті сфери, які цікавлять;
- спілкуватися з людьми, які реально цим займаються;
- поволонтерити на ідейному проєкті;
- спробувати вступити на якесь навчання з потрібної теми, докласти зусиль хоча б на пів року, дозволяючи собі потім передумати.
Знайдене покликання можна змінити багато разів у житті. Якщо вмієш заробляти гроші різними способами й забезпечувати себе, міняти покликання набагато легше.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут