Переклад Лізи Бобровицької для TED
Я був сценаристом телевізійних комедій протягом майже 25 років. Я створював скетчі та анімаційні шоу і сіткоми, але протягом останнього десятиріччя моїм справжнім захопленням є етика.
...>
Я завжди дотримувався правил. Коли я був у дитсадочку, наша вихователька говорила всім стати в лінію і я одразу робив це, а потім я дивився на всіх інших дітей, які все ще дуріли і я думав: «Що вони роблять? Хіба вони не чули її, вона сказала стати в лінію». Я промивав свій рот ополіскувачем щонайменше 30 секунд щовечора, тому що на етикетці було вказано «Використовувати протягом 30 секунд». Я знаю, я теж себе дратую. Але справжня причина, чому я зацікавився етикою, це тому, що в 2005 я велично і епічно зіпсував щось.
Отже у 2005 моя дружина Джейджей, спокійно проїждаючи, натикається на машину перед нею. Поліцейський оглядає все і не бачить жодних пошкоджень, Джейджей з водієм обмінюються номерами і розходяться. А через декілька днів ми отримуємо повідомлення, що цей хлопець хоче 836 доларів бо, згідно з його думкою, все крило треба замінити. Це відбувається під час урагану Катрина. Джейджей і я тільки повернулись із подорожі до Нового Орлеану, ми дійсно закохались у це гарне місто, яке тоді було буквально під водою. Я був дуже розлючений. Це зачепило мене дуже сильно. Тож я пішов та оглянув машину хлопця: якщо дуже наблизитись та напружити очі, то можна було ледь побачити ту маленьку вм’ятину. Це виглядало як помітка, яку ти робиш олівцем на стіні, коли намагаєшся повісити картину.
І я сказав хлопцеві, що він не повинен хвилюватися про це. Я сказав йому, що машини весь час отримують невеликі вм’ятини, і він був дурником, що хвилювався про це. Я сказав йому, що в житті є речі важливіші за це, типу урагану Катрина.
Якщо б всі зробили те, що збираємося робити ми, що сталося б зі світом?
А потім я запропонував йому угоду. Я сказав, що задоначу 836 доларів до фонду допомоги постраждалим від урагану від його імені, якщо він погодиться не подавати цей позов і не ремонтувати машину. Він сказав, що обдумає це.
Тож я повернувся до роботи і почав розповідати всім своїм друзям про те, як гарно я вигадав. А потім вони захопились і почали закладати все більше і більше грошей, якщо цей хлопець погодиться не ремонтувати свою машину. І раптом стало 2000 доларів, потім 5000 доларів, а незабаром я отримав обіцянки від сотень людей, по всій країні, на більше ніж 25000 доларів, якщо цей хлопець погодиться не подавати позов. І, між іншим, він не мав жодної гадки, що це відбувалось. Він був у повному невіданні. Я завів блог, де я надавав людям щогодинні оновлення.
Ви починаєте розуміти, яка це погана ідея, так? Я завів блог, давав людям оновлення, я почав отримувати запити від ЗМІ, теленовин, від радіо NPR. У мена була мрія врятувати Новий Орлеан самостійно, без нічого, окрім мого комп’ютера і купи самовдоволеного гніву. А потім я відчув себе дуже засмученим, стурбованим і розсердженим. Це трапилось і з Джейджей, в ту саму ж мить. Нас обох раптом охопило це жахливе відчуття чогось дуже поганого і неправильного в наших діях, але ми не могли здогадатись, що це було. Я пам’ятаю як думав: «Гаразд, мені начхати на те, що у машин бувають невеликі вм’ятини та подряпини, але не цьому хлопцю. Хіба це якось неправильно? Мені не здається, що це неправильно. І хіба ці маленькі, крихітні перемовини, що ми ведемо, дійсно варті всієї цієї люті, і гніву, і сорому що я збираю і посилаю в його бік?». Я не думав що варті.
Тож я зробив те, що б будь-яка раціональна людина зробила в цій ситуації. Я почав плакати і ховатись у себе під ліжком.
А потім почав читати філософію. І почав дзвонити професорам філософії і просити їх поговорити зі мною. І в цьому процесі — так, і вони всі, між іншим, зробили це, бо професори філософії люблять говорити про філософію — тож в процесі я дізнався про всі ці неймовірно чудові теорії, які найрозумніші люди всіх часів розвинули за останні 2 500 років і які допомагають нам приймати кращі рішення та ставати кращими людьми. Наприклад, я дізнався про Іммануїла Канта і категоричний імператив. Тож Кант говорить, що коли ми збираємось щось зробити, ми повинні розробити правило чи максиму, які можна було б зробити універсальним. Маючи на увазі, що ми повинні уявити, що якщо б всі зробили те, що збираємося робити ми, що сталося б зі світом? Чи все було б добре, або все б зіпсувалось? Тож максима, яку я створюю тут, це щось на кшталт: «Щоразу, коли дві людини беруть участь у якихось перемовинах, одна з них може втягнути в переговори абсолютно не пов’язану глобальну катастрофу і сказати іншій людині, що їй не слід хвилюватись про те, що її хвилює, бо вона мусить натомість хвилюватися про катастрофу». Такий світ був би відстійним, правда? Типу твоя сестра позичає в тебе 5 доларів, ти просиш їх повернути, а вона говорить: «Як ти смієш хвилюватися про 5 доларів, коли полярні льодовики тануть?» Ніхто не хоче жити в такому світі, чи не так? Кант також говорить, між іншим, що треба ставитись до людей власне як до людей, а не як до засобів для досягнення цілей, тобто не варто використовувати людей, щоб отримати бажане. Що ж, це те, що я і робив.
Я також дізнався про Аристотеля та вчення про етику чистоти. Отже Аристотель говорить, що існують певні якості, які всі повинні мати. Такі речі, як щедрість, і мужність, і доброзичливість, і м’якість, і він хоче, щоб ми практикували їх щодня, щоб ми не просто мали їх, а мали в потрібній кількості.
...>
Потім я дізнався про утилітаризм, сформульований Джеремі Бентамом та Джоном Стюартом Міллом. І це справді дало мені крихту надії, що я робив щось хороше, адже утилітаризм піклується лише про результати дій, лише про те, щоб ми створювали більше щастя та задоволення, ніж болі та страждання. Тож так, я веду себе огидно й моралізаторськи, і я передаю це цьому хлопцю, завдаючи йому певної кількості болю, але велетенська сумма грошей, яка мала б бути передана людям, їм дійсно потрібна. Тож кількість щастя, що я створював, була б більша за кількість болю та страждання. Але утилітаристи також говорять, що коли ми підраховуємо кількість щастя чи болю, що ми створили, ми не можемо думати лише про одну людину, з якою маємо справу — нам варто думати про той факт, що кожен у нашому суспільстві тепер знатиме, що сталось, і боятиметься, що це може статись і з ними одного дня. І оскільки ми вже бачили, який жахливий, смердючий світ я намагався створити, кожен у нашому суспільстві став би трохи розгубленим і сумним через те, що я зробив. І таким чином кількість болю і страждань, що я створив, може дійсно переважити щастя.
Очевидно, що я ніколи не отримував прямої відповіді, бо Аристотель так і не написав про аварії за участю кінних екіпажів у стародавніх Афінах. Але щонайменше, точно було відчуття, що Джеремі Бентам і Джон Стюарт Мілл були б трохи розчаровані в мені. І точно було відчуття, що Аристотель був би трохи роздратований, і точно було відчуття, що Іммануїл Кант несхвально помахав би мені пальцем. Наче всі найвидатніші філософи світу стоять по один бік суперечки, а я — по інший.
Я облажався, ОК.
Тож я зателефонував хлопцю. Я вибачився і розповів йому всю історію. Він був дуже добрим і пробачаючим, що надало мені неймовірне полегшення. Я сказав йому, що вже виписав йому чек і надіслав поштою. Я повернувся до блогу і розказав усім про результат. Більшість людей, не всі, але більшість, подумала, що це був доволі щасливий результат. Я заохочував їх все одно дати гроші фонду, тому що давати гроші жертвам урагану — це гарна справа, і врешті-решт більш ніж 25000 доларів дійсно надійшли на допомогу жертвам урагану Катрина. Це чудовий результат для поганої події.
Тож чому ця ганебна, жалюгідна помилка, яку я зробив, змусила мене хотіти продовжити вивчати філософію моралі? Якби я сказав вам, що ви збираєтесь виконати кидок із центральної лінії на грі НБА, щоб отримати шанс виграти 50000 доларів, як би ви готувались? Ви б взяли баскетбольний м’яч, пішли б до спортзалу і тренувалися в кидках із середини майданчика. Що ж, ви, напевно, ніколи не збиратиметеся закидати із центральної ліні на грі НБА, щоб отримати 50000 доларів. Але ви, я це гарантую, в якийсь момент опинитеся вплутаним у складну, огидну, болісну моральну дилему. Виникне дилема, в якій немає чіткого правила, якого слід дотримуватися.
...>
Отже, як підготуватися до цього? Читаючи етичні теорії та розуміючи, що вони говорять, що вони значать, як вони намагаються допомогти нам приймати кращі рішення і ставати кращими людьми.
І між іншим, просто читання цих теорій не є гарантією, що ви дійсно зробите правильний вибір, коли перебуватимете в одній із цих складних заплутаних етичних дилем. Ви можете робити тренувальні кидки в спортзалі, але коли ступите на підлогу арени НБА, і там буде 15000 кричащих фанів, мабуть, все одно кинете м’яча, як мала дитина, чи не так? Але якщо ти підготувався, ти збільшив свої шанси на успіх. Ви збільшите шанс на те, що потрапите у ціль, або що принаймні м’яч пролетить достатньо близько від кільця і ви не осоромите себе і не станете мемом.
Розуміння етичних теорій — це те, завдяки чому ми збільшуємо наші шанси на успіх, просто будучи людьми, яким треба домовлятися з іншими людьми. І для мене немає нічого важливішого за це.
Повну версію можна знайти на TED
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут