Діти — ключ до майбутнього. Варто виростити хоча б одне покоління, яке буде терпимо до будь-яких проявів мультикультурного світу, в якому ми живемо. І світ відразу стане набагато добрішим.
Колись світ був простим і зрозумілим. Чоловіки добували їжу, жінки стежили за вогнищем. Білі жили на півночі. Чорні - на півдні. Геї існували тільки фантазіях Оскара Уайльда. Лесбіянок взагалі вигадали чоловіки-збоченці. А трансгендери були не більше, ніж анекдотом.
Принаймнi, так вважала більшість обивателів.
На початку третього десятиліття XXI століття потрібно бути сліпим і глухим, щоб не бачити, як сильно змінився світ.
Люди стають більш вільними у проявах своєї особистості і своїх бажань. А ключові підвалини західної цивілізації припускають терпимість до цих проявів.
Виховавши свою дитину толерантним, ви не тільки зробите цей світ трішки краще, але і полегшите життя безпосередньо йому самому.
Як це зробити? Ось кілька простих порад від психологів.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Що таке толерантність?
«Толерантність, чеснота, яка робить мир можливим, сприяє заміні культури війни культурою миру», — говориться в Декларації принципів толерантності ЮНЕСКО.
Її було ухвалено ще в жовтні 1995-му році. Майже минула чверть століття, і ми мусимо визнати: світ стає добрішим, але робить це надто повільно.
«Ніхто не народжується з ненавистю до іншої людини через колір її шкіри, її походження або її релігію. Людей треба навчати ненавидіти, а якщо їх можна навчити ненавидіти, то можна й навчити любити, адже любов для людського серця природніша, ніж її протилежність», — говорив Нельсон Мандела.
Саме виховання називають найефективнішим способом недопущення нетерпимості і в Декларації ЮНЕСКО. Найперший крок — це навчати людей, які права та свободи вони мають і на яку повагу заслуговують. Другий — спонукати їх боронити такі ж права та свободи всіх інших людей.
Як виховати толерантність
Щоби більш толерантним зробився світ, толерантність має виховуватися в кожній окремій родині. І починати варто змалечку.
Придивіться до себе. Ми можемо скільки завгодно красиво просторікувати перед дитиною про терпимість, доброту та повагу до інших, та все одно будь-які промови переважатиме живий батьківський приклад.
Малюки з пелюшок навчаються в дорослих соціальних сигналів. Усміхаються, щоби отримати усмішку у відповідь. Учаться вправлятися з ложкою та пультом від телевізора. Слухають, як батьки спілкуються між собою та як відгукуються про інших.
«Те, як ми говоримо про інших людей, наші стереотипи чи прояви страху — це все помічають наші діти, нам треба бути обережними з нашими упередженнями, які, ймовірно, навіть не є усвідомленими», — каже психологиня Вікі Ботнік.
Навчайте емпатії. І навчайтесь самі. Не кваптеся судити когось у моменти, коли вас охоплює роздратування чи гнів. Перш ніж у присутності дитини вилаяти водія, який вас «підрізав», подумайте, може, в людини щось сталося. Запропонуйте синові або доньці уявити, що відчуває «нечемна» дитина у групі чи класі, з якою через це ніхто не хоче гратися.
Розвивайте мову поваги. Навіть удома, обговорюючи когось, утримуйтеся від ліплення ярликів чи використання зневажливих прізвисьок.
«Якщо ви бажаєте, щоби ваша дитина щиро вважала, що всі люди є рівними, ваші слова не мають розходитися з діями. Слідкуйте, як ви реагуєте на інших людей, як їх описуєте. Можливо таке, що інколи, не усвідомлюючи цього, ви відпускаєте нешанобливий коментар про когось, чий одяг вас лякає? Що ви можете відповісти на розповідь вашої дитини про однокласника, який її дратує, назвавши того „поганцем“ чи „дурнем“?», — зазначає Ботнік.
Навіть внутрішньосімейні, здавалося би, безневинні кпини можуть подавати дитині поганий приклад. Цілком добрі насмішки над дивацтвами літніх родичів усе одно вчать дитину, що це нормально — критикувати чужу віру в щось, інтереси, манеру вдягатися чи спосіб життя.
Не бійтеся відвертості. Хай як не жахали би нас стрічки новин, у добу Інтернету ми не в змозі захистити дітей від інформації про випадки насильства, дискримінації та жорстокості. Натомість використовуйте їх як привід побалакати з дітьми на важкі теми.
Ви можете оминати якісь моторошні деталі, але говорити чесно. Вислухайте, які тривоги та страхи могли виникнути в дітей після почутого. Проговоріть, як можна помогти людині в такій ситуації. Визнайте, якщо у вас нема відповіді на питання, чому люди так чинять. Просто посумуйте разом.
Не залишайте запитання без відповідей. Ви не можете вдавати, ніби між людьми не існує відмінностей — їх можна і потрібно обговорювати, але з повагою. Треба бути готовими до ситуацій, коли ваш малюк у супермаркеті голосно-преголосно (о, вони це вміють) питає: «А чого он у того дядечка шкіра такого кольору?».
«Вони (діти) можуть помічати відмінності зовнішності, але вони, як правило, не зіпсовані стереотипами, які є в дорослих. Натомість це їхня природна цікавість до світу, їхнє бажання визначити себе як особистість, ось де коріння дитячих запитань про колір шкіри та інші відмінності», — каже психологиня Мері Воллес.
Фільтруйте контент. Ретельно підбирайте казки, фільми та мультики для дитини, адже вони є потужним інструментом для формування її відношення до різних явищ у суспільстві. Наприклад, сексистські кліше, гомофобські чи расистські жарти тощо — це все може зустрітися, наприклад, у старих улюблених комедіях, які ми «на автоматі» дивимося сім'єю.
Проговорюйте такі моменти з дітьми, пояснюйте, чому подібні речі могли бути прийнятними тоді, і чому вони є неприпустимими у сучасному світі. Не толеруйте нетолерантність.
Плекайте взаємоповагу в родині. Люди, які не поважають інших, рідко бувають щасливими та впевненими в собі. Діти, задоволені собою, не відчувають потреби когось принизити, щоби виглядати краще на його тлі.
Вивчайте разом цікаві традиції інших культур, свята тощо. Хай у світі, який відкриває для себе ваша дитина, буде більше барв та голосів. Чим менше в неї буде страху та несприйняття, чим більше здатності до співпраці та готовності виходити з зони комфорту, тим більшого успіху вона досягне.