Якщо у стосунках взагалі немає проблем, це означає, що стосунків більше немає. (Ошо)
Спокійно живуть тільки буддійські ченці, норвежці з данцями і небіжчики. А у нас постійно щось відбувається.
То снігопад, то нежить, то брудний посуд у раковині. Ремонт на кухні, розряджений акумулятор, останній місячний день, мігрень, з'ясування, хто розбалував дитину і чи можна вже їй давати гранат.
Моя подруга іноді ображається на своє сімейне життя. Скаржиться, що періодично сваряться, стукають по столу ложками і зривають двері з петель: «А я хочу тихо, в унісон. Щоб розмови напівпошепки і без суперечностей».
Тільки неможливо в усьому в унісон.
Неможливо хором любити манну кашу, пластилінові мультфільми і сплав на байдарках по Десні. Немислимо думати, спати, стрибати через дві сходинки, гикати, жартувати, чухатися і заїкатися однаково. А ще постійно говорити пошепки. Колись захочеться і крикнути.
Нереально весь час ходити навпочіпки. Зведе м'язи, підкосяться ноги, і з'явиться бажання опуститися на повну ступню. Немислимо з ранку і до вечора сміятися, настане момент, коли саме час заплакати.
Навіть море час від часу штормить. Навіть вулкани, що сплять, прокидаються. Вода закипає. Річки виходять з берегів. Вітер розганяється до шістдесяти чотирьох вузлів.
Виникають спалахи на сонці, а під землею – поштовхи. Сновигає дика кульова блискавка і сходять лавини з гір.
Тож народження суперечок і започаткування дискусії – обов'язкові, інакше ризикуємо луснути. І здорово, що залишилися проблеми і приводи. Значить, ми ще живі. Значить, ще живе наше кохання.
Текст опублікований з дозволу автора