П’ять свіжих серіалів, які не варто пропускати

Дипломатка

1-й сезон

Один із найгучніших серіалів цієї весни. І, наскільки я чую, українські глядачі приймають його особливо тепло. Враховуючи, що це фактично перший проєкт такого масштабу, в якому відкрито проговорюється російське вторгнення в Україну.

Наприклад, в одній зі сцен прем'єр Великої Британії прямо говорить про те, що «ми не зупинили Росію в 2014 році, і тепер вони бомблять пологовий будинок у Маріуполі».

А сам серіал оповідає про американську дипломатку, яку несподівано переводять з Близького Сходу до Лондона, причому на посаду посла.

Зазвичай посол у Лондоні — просто титуальна посада. Але оскільки іранські (або ні) терористи щойно атакували в Перській затоці британський військовий корабель, героїня раптово опиняється в епіцентрі найзначніших світових політичних інтриг.

Дипломатка — це своєрідний сучасний дамський роман, вписаний у затишний інтер'єр політичного істеблішменту. За законами жанру весь світ крутиться навколо нашої героїні. Усі чоловіки навколо шалено цікавляться нею, при цьому більшість із них — або відверті покидьки, або безвольні ганчірки, або чарівні мерзотники.

Наприклад, вищезгаданий британський прем'єр показаний як архетип токсичної маскулінності — недалекий, агресивний тип, одержимий напускним мачизмом.

Чоловік головної героїні, з яким вона хоче розлучитися, та весь час щось заважає — харизматичний політикан, який хоче скористатися нею у своїх потребах. Але, як водиться в монументальних мелодрамах, він при цьому все одно закоханий у неї настільки, що навіть не може змусити своє «обладнання» працювати в момент назрівання зради з іншою жінкою.

Та водночас головна героїня загалом вельми переконлива і не справляє враження надуманого персонажа. Вона має характер і стрижень.

У якісь моменти під час перегляду виникає підспудна думка: «добре б, щоб такі люди справді керували світом».

Незважаючи на надуманість багатьох ситуацій і загальний рівень пафосу, все ж складно пригадати в останні роки інший такий самий захопливий серіал про хитросплетіння великої політики.

Дипломатка побудована на діалогах, є і непоганий гумор. Вісім серій дивишся буквально на одному диханні.

Цитадель

1-й сезон

За рівнем маячні сюжету Цитадель можна порівняти хіба що з деякими коміксами Marvel.

І все ж, якщо ви шукаєте екшн-серіал, щоб дати мозку відпочити після важкого робочого дня, Цитадель — те, що треба.

Сюжет оповідає про дві таємні шпигунські організації, які реально, ні, радше, РЕАЛЬНО керують світом. А не ось ці ось всі Білі доми, Даунінг-стріт, і Брюсселі.

Цитадель проти Мантикори.

Та ще й з таким розмахом, що Спектр, який творці «бондіани» тягають туди-сюди по екранах вже років 50, просто відпочиває.

Коротше, переказувати це безглуздо. Головне — під час перегляду на максимум відключити логіку. Вона вам тут не знадобиться.

Зате картинка видовищна, а сюжет можна «полоскати» скільки завгодно, але передбачуваним його точно не назвеш.

Укриття

1-й сезон

На цей серіал давно чекали фанати фантастики, а саме — американського письменника Г’ю Гаві.

Укриття розповідає історію про те, як після незрозумілої катастрофи людство живе у величезному і багатоярусному підземному бункері. На поверхню вийти не можна — вважається, що там радіація і ще чортзна-що.

Усю історію людства знищено після повстання групи фанатиків півтора століття тому, не збереглося жодних книжок і фотографій.

І ось одного разу якийсь майстер із ремонту комп’ютерів знаходить дивом уцілілий накопичувач із даними, які свідчать про великий обман. Нібито на поверхню можна виходити, ніякого зараження немає, та й справжня мапа бункера вказує на щось, про що люди, які живуть у ньому, навіть не підозрюють.

Укриття — це міцна постапокаліптична фантастика. Жанр загалом вельми заїжджений, але погодьтеся, більшість фільмів і серіалів на цю тему останніми роками були дуже тривіальними.

Серіал використовує світ постапокаліпсису як тло, на якому розгортається психологічний детектив із загадковими вбивствами. Рідкістю для цього жанру є і настільки детальне опрацювання персонажів, включно з другорядними.

Окремо варто відзначити міцну постановку від іменитих авторів.

Норвезький режисер Мортен Тільдум раніше зняв, наприклад, Гру в імітацію і Пасажирів, а також продюсував серіал Захищаючи Джейкоба.

А Грем Йост відомий як сценарист таких фільмів, як Швидкість, Зламана стріла, Злива, і продюсер таких серіалів, як Американці та Кульгаві коні.

А ще Укриття — акторський бенефіс прекрасної актриси Ребекки Фергюсон. Широкому глядачеві вона відома насамперед як екранна партнерка Тома Круза в останніх кількох фільмах франшизи Місія нездійсненна. А ще вона грає матір Пола Атрейдеса в Дюні Дені Вільньова.

Мисливці

2-й сезон

Єдиний другий сезон у цій добірці. Другий і останній для серіалу Мисливці, який може стати однією з останніх екранних робіт для Великого Актора. Так, Аль Пачіно нещодавно відсвяткував своє 83-річчя. І знімається все менше і менше.

У Мисливцях Пачіно як завжди чудово грає багатого бізнесмена, колишнього в’язня концтаборів. Дія розгортається в США другої половини 1970-х, і група євреїв відчайдушно намагається розшукати колишніх нацистів, які сховалися в Америці. Ті, натомість, вже виростили собі молоде покоління фанатів Гітлера, і, як і раніше, ненавидять євреїв і готові вбивати їх за кожної можливості.

Серіал просто з першої серії злегка виїжджає у фентезі, навіть не намагаючись дотримуватися якоїсь подоби історичності. Однак, у авторів вистачає винахідливості, щоб зробити це фентезі незабутнім.

Пачіно дуже гарний, як завжди. Я дивився Мисливців в оригіналі, це дало можливість насолодитися цікавим акцентом, який Пачіно створив для свого героя — старого єврея. Це англійська з нальотом ідишу. Звучить дуже автентично.

Наскільки ж безмежно талановитий цей дивовижний актор.

Серіал Мисливці завершився після двох сезонів. Не шедевр, але знято непогано. Фанатам Пачіно дивитися обов’язково.

Фубар

1-й сезон

Великий успіх серіалу Король Талси з 76-річним Сильвестром Сталлоне на стримінгу Paramount+ зчинив багато галасу.

75-річний Арнольд Шварценеггер, давній друг і вічний конкурент Слая, вирішив, що теж може згадати молодість. Його виходом на малі екрани стримінгу Netflix став серіал Фубар.

Здавалося б безглузда назва легко пояснюється цитатою зі знаменитого фільму Порятунок рядового Раяна Стівена Спілберга.

Там американські солдати, які висадилися в Нормандії, використовують цей термін для опису, хм, зовсім уже критичних ситуацій. Фубар — пародія на німецьке слово Furchtbar (у перекладі — жахливий). А також скорочення від англійського вислову F*cked up beyond all recognition).

Повернімося до Шварценеггера.

Слай у Королі Талси вирішив зіграти олдскульного італійського гангстера, який вийшов із в’язниці і з подивом дізнався, що світ сильно змінився.

А Шварценеггер на старості років вирішив побути агентом ЦРУ, який вже виходить на пенсію, але все ж погоджується виконати останнє важливе завдання.

Він явно черпав натхнення у своєму власному старому фільмі Правдива брехня, який вони з Джеймсом Кемероном зліпили на хвилі шаленого успіху другого Термінатора.

Як і Правдива брехня, що вийшла майже 30 років тому, Фубар зображує гіперболізовану версію ЦРУ з казковими місіями, гротескними лиходіями і гаджетами, яким позаздрив би і Джеймс Бонд.

Сприймати таке всерйоз не варто було ще в ті часи, коли Кемерону і Шварценеггеру видавали бюджет $120 млн на Правдиву брехню.

Тим паче, нема підстав занадто вникати в Фубар, бюджет якого навряд чи був дорожчим за пару снікерсів.

Шварценеггер має просто карикатурний вигляд у ролі суперагента, у деяких екшн-сценах його настільки «елегантно» замінює дублер, що на думку спадають фільми Брюса Вілліса останнього десятиліття.

Однак, не можна не визнати, що Шварц не втратив колишньої харизми, та й сценарій, попри високий градус ідіотизму, часом тішить кумедними діалогами.

Загалом, якщо ви молоді й Арнольд Шварценеггер для вас не більше, ніж дід із мемасиків на основі старих фільмів про термінатора, то Фубар можете навіть не намагатися дивитися.

Але якщо Шварц був кумиром вашого дитинства, і зараз ви із задоволенням показуєте його фільми своїм дітям, то Фубар цілком може вам сподобатися.

Це дурнуватий ностальгічний серіальчик, але на тлі всієї тієї нісенітниці, що коїться в нашому житті, як то кажуть, чом би й ні?