— Моє перше запитання: чим довелося розплатитися вам унаслідок війни?

 — Я плачу щомісяця. Щомісяця ми виділяємо якісь гроші на ЗСУ, на все інше. Це за велінням совісті.

— Вам довелося закривати свої заклад?

 — Ні, у нас не було закритих закладів через війну. У нас поки що не потрапляло нічого. Ми закривалися, коли почалася війна, на місяць, як і всі. Це був перший шок для всіх. Потім ми всі відкрилися, і працюємо. Ясна річ, який стан людей, чоловіків і жінок, яких намагаються з-за кущів спіймати. Це дивна ситуація, коли ловлять людей у кущах. Дивна ситуація, чому люди цирку звільнені [від мобілізації], а люди з мого бізнесу ні. Чим ми гірші за цирк. Чим ми не клоуни? Клоуну можна, а нам ні. Я патріот, але я не розумію, чому такий розподіл.

Читайте також:

Мільярдні інвестиції під час війни. У 2023 році McDonald’s в Україні відкрив 101 ресторан і запустив 10 нових — список

— Зараз, ось навіть у ці дні в Одесі відкриваються нові заклади. Тобто це очікування чого саме?

— Я не планую відкривати жодного закладу в Україні до кінця війни. Це абсолютно зважена моя позиція. Я постараюся не закрити те, що є. Буду для цього докладати всіх зусиль. Але відкривати нічого не стану. Компот працює, Дача працює, Тавернетта працює. Усе працює, усе відкрито. Але доти, доки є, кому працювати. Тому що все-таки без чоловіків ми працювати не можемо ніяк. Це виключено.

— Ресторанний бізнес в Одесі, він зараз прибутковий чи збитковий?

— Прибутковий. Але що є прибутком? Ясна річ, за воєнний час ця норма прибутку зменшилася. Тільки лише тому, що є витрати, яких раніше не було. І гості наші тепер живуть по всьому світу. Якщо раніше мене, мій Instagram читали люди з України та інколи зі США, зараз його читають із Німеччини, Іспанії, Грузії, Чехії, Польщі.

— Непогана географія ваших майбутніх ресторанів.

- (Сміється) Це буде ваша підводка, не моя. Я, до речі, не відкрив жодного закладу за кордоном. У мене немає активів за кордоном. По-перше, у мене немає бажання бути кимось. По-друге, я думаю, що в цей час важливо підтримувати команду, яка є тут. Яка живе в Одесі під обстрілом кожного дня. Зараз це моя мета, і моя місія зберегти команду. Щодня стріляють. Потрапляють, не потрапляють, але щодня стріляють.

— Як ви для себе пояснюєте такий російський інтерес до Одеси? Крім того, що Одеса дуже важлива з точки зору логістики і портів.

— Я не бачу жодного раціонального сенсу в цій війні. Усі смисли ірраціональні. З огляду на те, що смисли ірраціональні, я не можу прорахувати, що там у цьому ірраціональному сенсі. Я не бачу раціонального сенсу у вбивстві людей, які нещодавно були там родичами, колегами, братами. Я не розумію, чому потрібно вбивати українців. За що? Для мене це виглядає, як абсолютно відкритий геноцид.

— На війні зазвичай убивають не за що, а навіщо.

— Я не розумію навіщо. Якби я у вас брав інтерв'ю, я б навів у приклад одну маленьку метафору. А ви б мені на прикладі цієї метафори відповіли. Ось у вас є одна корова, і у вашого сусіда є одна корова. Чи стане перша корова здоровішою від того, що друга помре?

Читайте також:

Чому росіянам важлива Одеса? Топ-менеджер морських портів України відповідає на запитання і називає вражаючі цифри зернового експорту

— Ні. Тому я хочу мати дві корови. Я хочу, щоб ваша корова стала моєю.

— Так не виходить же.

— Давайте знову поміняємося, я — журналіст, ви — ресторатор. Я запитую, а ви відповідаєте. Який економічний інтерес росіян в Одесі?

— Я не бачу його. Інтересу економічного взагалі немає. Тобто він є, але він негативний. Тому що війна коштує грошей. Раз вона коштує грошей, то худнемо ми, худнуть і вони.

АПЕЛЯЦІЯ ДО РОЗУМУ: Лібкін стверджує, що в російській агресії немає не тільки моралі, а й економічного сенсу / Фото: Олег Куцький

— Яке сакральне значення Одеса має для них?

— Я взагалі не бачу сенсу. Ніякого. Ні сакрального, ні матеріального. Його просто немає. Коли снаряд вистрілює в повітря, він коштує від $100 тис. до 2 млн. Просто стріляти щодня. Я не розумію, у чому сенс.

Прошу вибачення. Там у мене зараз весь Львів у гостях. Я зроблю фотографію з ними і повернуся. (Повертається через 15 хвилин).

— Ви один із тих рестораторів, який, у принципі, завжди перебуває в контакті зі своїми клієнтами. Як ви для себе вимірюєте, що змінилося в настроях? Що було, припустімо, рік тому, два роки тому і зараз?

— Дедалі менше людей вірять новинам. Девальвовані новини, девальвована інформація. Занадто малий відсоток інформації по відношенню до дезінформації. Я донедавна вважав, що в мене розвинене критичне мислення. Тепер я вже сумніваюся в цьому.

— Є етап, на самому початку, коли створюється відчуття, все — це кінець. Наступний етап: секундочку, ще нічого не ясно, ну а потім — надія. На якому ви зараз етапі?

— Ні, у мене не було відчуття кінця. Було страшно, було незрозуміло, але не було відчуття кінця. Ви знаєте, в Одесі є таке слово «мелиха». «Мелиха» — влада, (система). Одеське слово. Незрозуміле. Завжди було все незрозуміло. Завжди.

— Які нові надії, можливо, вже народилися у зв’язку з тим, що ситуація не така, як вона була навесні 2022-го?

— Стан у мене складний. Емоційно складний. Тому що я бачу, як мої люди повинні сидіти вдома, десь перебувати, ховатися. Депутати зрозуміло, не бояться. Вони в нас біла кістка. А всі інші ні. Заповнюваність ресторану вже наполовину.

— Що стосується всього бізнесу в Одесі, чим би ви вимірювали його стан?

— Я б сказав так, що Одеса сильна своїм духом. Але запас цього духу який? Рік, два роки, п’ять років? Наскільки цього духу вистачить усім? Я не знаю. Якщо ми в цій війні переможемо, збережемо територію, збережемо людей, то все відновимо і зробимо. Знадобиться 10−15 років. Може бути 20 років. Може бути 25 років. Але ми все відновимо і зробимо.

ЯК РАХУВАТИ: Сава Лібкін не приховує, його ресторани прибуткові й зараз, але цей прибуток неможливо порівнювати з довоєнним / Фото: Олег Куцький

— Але багато хто вже виїхав. Ви самі щойно розповідали про нову географію своїх старих підписників.

— І багато хто повернувся. Ті люди, які поїхали, із задоволенням і повернулися. Усі мої б повернулися точно. Повернулися б 100%. Люди, які поїхали з компанії. Вони б повернулися. Містоутворюючі підприємства як були, так і залишилися. Власники які є, такі і є. Я не бачу якихось принципових рокіровок, або я про них не знаю. Основні структури, люди, які були, вони так і працюють. [Нові] люди, які приїжджають в Одесу, вони через два роки стають одеситами. Дуже швидко. У мене багато людей працюють із Донецька, зі сходу країни. Вони стають одеситами.

— Що для цього потрібно?

— Знаєте, коли в них раз на тиждень на вечерю є шматочок дунайки і тюльки, вони вже почуваються одеситами. Через дунайку і тюльку в кров потрапляє ген Одеси.

— Тоді складіть для мене, корінного киянина, меню, яке перетворює мене на одесита.

— Я думаю, що потрібна дієта. Правильна дієта. Вранці сирники. На обід шийку. Якщо пощастить, шматочок чорноморської риби. На вечерю дунайку і тюльку. Чарку горілки. І ще помідор, шматочок чорного хліба з сіллю. Якщо так харчуватися, при цьому ще й спілкуватися з носієм одеської культури, то протягом півроку відбудеться перетворення. Для чоловіків складніше. Жінки дуже швидко ободесуються. Мені здається, що три-чотири місяці і вони вже розуміють, про що це місто. Я можу написати рецепт, як буквально через продукти, які потрапляють у кров, переходить ось цей вірус українця-одесита.

— Ви це напишете?

— Я це напишу.

І Лібкін написав: Як стати одеситом.

Бутерброди з одеськими мікадо та молодою овечою бринзою. Щодня по два на день. Бутерброди з чорноморською тюлькою, кримською цибулею і крапелькою оливкової олії. Щодня, щороку замість обіду.

Дунайка слабосолона з молодою картоплею з кропом і юним часником. Вживати щодня, до 19.00 з квітня по кінець травня щорічно. Запивати білим. Холодним.