«Тільки як позбудуся ревматизму? Часами дуже докучає, головно в раменах і в крижах (в плечах і в попереку — ред.), я не раз не годен ночами спати. Маю електричну машинку до масажу, це не лікує, але зменшує трохи болі, головно по ночах. Лікуватись нема як, головно через брак часу, доки ще годен, сяк-так тягну», — писав провідник ОУН у день свого народження 1955 року до дядька Осипа Бандери.

Від цієї недуги Степан Андрійович потерпав з дитинства, і її наслідки давалися взнаки у дорослому віці.

Читайте також:

У Скадовську діти заявили російському окупанту, що Бандера для них «батько» — відео

«Сам собою він був низький, непоказний, мав трохи задовгі, непропорційно довгі ноги і, здається, після якогось запалення колін чи суглобів, якось так ненормально ходив. То не впадало так дуже в очі, але коли ближче було приглянутися, то було видно, що його хід був ненормальний», — згадував про Бандеру Ярослав Рак, його товариш по ОУН. А Степан Мудрик, керівник служби безпеки організації уточнював: «Можна було зауважити, що правою стопою ставав легко на правий бік».

В юності майбутній провідник ОУН добре грав у баскетбол попри невисокий зріст — 159 см, як зазначено це в описі польської поліції. Вочевидь подальше значення Бандери в підпіллі додавали йому і фізичних сантиметрів в очах найближчого оточення, бо Мудрик пише про 167 см його зросту.

А Роман Руденський, студентський приятель Бандери, згадує про нього як про епічного героя: «Він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: „Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане!“… Затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері й одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лампи, Степан кричав до себе: „Признайся, Степане!“. І тут же давав собі відповідь: „Ні, не признаюся!“».

Таке самобичування Руденський пояснював: «Так наказував йому твердий закон українського революціонера, якого ані просьби, ані грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять зрадити тайни».

«Бувало, взимку, коли Степан робив свою ранішню руханку, він часто вибігав в одних тільки купелевих штанятах надвір і „купався“ в глибокому снігу… постійно дбав про зміцнення свого тіла», — писав про свого товариша Руденський.

Не без героїчного серпанку постає Бандера й у спогадах його приятеля Володимира Ерденберґера часів, коли вони були ще пластунами: «Характер в нього був неуступливий, що неодноразово доводило до сутичок і рукопашних змагань на шкільному подвір'ї під час перерв, так і під час пластових сходин і збірок. […] Він пручався, як вуж, виховзуючися із рук противника, обличчя його в такі хвилини то червоніло, то біліло із внутрішнього завзяття, а з прикушуваних губів от-от, здавалося, потече кров. Звичайно противник змучений давав за виграну, бо всі вже добре знали його вдачу, що перемогти його можна б лише тоді, якщо зважитися на вбивство».

Лещата — тобто лижі — були для Бандери одним із улюблених видів зимового відпочинку ще з дитинства. У еміграції він принаймні раз за сезон вибирався в Альпи, найчастіше — в австрійські гори. Наприклад, до тірольського курорту Святого Антонія в горах Арльберґа (на фото) від Мюнхена, де жив провідник з родиною, можна було дістатися автомобілем за чотири години.

А про болі у суглобах майже ніхто не знав. Бо чого варті тоді були б його слова: «Ми мусимо бути здоровими, бо Україна потребує здорових людей, тілом і духом».