Місто ідеального балансу. Як живе канадське Калґарі, де гармонійно сусідять людина і природа
Головне місто канадської провінції Альберта і його околиці виглядають ідеальним зразком співіснування природи і людської цивілізації: зелені парки і дикі тварини у вигляді бурундуків, диких гусей і навіть ведмедів тут на рівних співіснують із розвиненою промисловістю.
Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко розповів НВ про канадське місто Калґарі.
Я кщо дивитися на мільйонний Калґарі — центр канадської провінції Альберта — з висоти одного з його хмарочосів, важко зрозуміти, де закінчуються житлові квартали, а де починається ліс.
На офісних висотках ділового району — висячі сади або цілі сквери на дахах або терасах. Географічний центр —це величезний парк, в якому бурундуки і дикі гуси змагаються за звання найфотогенічнішого і найсимпатичнішого представника живої природи.
Калґарі ювелірно вписаний у природу кожною своєю деталлю. Навіть будмайданчики, а їх тут більш ніж достатньо, відформатовані так, щоб не пошкодити жодного деревця.
На центральних вулицях і в парках практично повністю відсутнє побутове, індустріальне або торгове сміття. У центральному діловому районі практично всі офісні хмарочоси пов’язані одне з одним на рівні 2−3-го поверху критими переходами. Можна пройти їх всі, жодного разу не вийшовши на вулицю. Взимку, а тут вона сувора, це не виглядає чимось зайвим.
Цікаву особливість подарувала місту історія: життя Альберти завжди було побудоване навколо залізниці. Півтора століття тому перші поселенці рухалися услід за рейками, заселяючи пустельні простори (вони, правда, і зараз не дуже й щільно заселені). Нині місцева залізнична лінія в буквальному сенсі оточена національними парками, в яких бродять ведмеді.
Таблички Не годувати висять всюди. Але спробуй не погодуй, коли він на тебе дивиться так виразно, що розумієш: краще все ж дати звірові щось, щоб самому не перетворитися на обід. Тут також між дерев носяться ховрахи, щоразу змушуючи туристів діставати фотоапарати та інші гаджети. За 100 м від цього «у світі тварин» постукує, поскрипує вантажний поїзд на 150−170 вагонів.
Залізниця — не фетиш, а найбільший роботодавець Калґарі й Альберти. І головний засіб для переміщення продукції місцевої промисловості, в якій нафтовидобуток — ґалузь № 1.
Навколо Калґарі, насамперед у передгір'ї, добувають добру чверть таблиці Менделєєва. Дорогою в один із нацпарків, за 40−50 хвилинах від центру на авто, ми зупинилися на оглядовому майданчику. Метрів за 200−300 від нас виднілися космічного вигляду куполи і контури елеваторів. Виявилося, що це — кар'єр і завод із виробництва магнезії. Ні диму, ні пилу. Долинало лише неголосне постукування і приглушений гул.
Ну і ось вам вишенька на торті. Ми довго і наполегливо піднімалися у гори. Забралися на висоту 2,4 тис. м над рівнем моря (це вище за Говерлу). І з цієї точки нам відкрився рай — чудовий, первозданної краси пейзаж: каскад озер, льодові спуски і підйоми. Шум кришталево чистих водоспадів довершив картинку Едему.
Ми майже відірвалися від цивілізації. І неждано-негадано побачили поруч зруб із великою чайною терасою і всіма місцями загального користування, призначеними для туристів. Офіціанти, що працювали в тому закладі розповіли: основні запаси їм постачають раз на рік вертольотом, а всі поточні постачання здійснюються кіньми в’ючними стежками. Жодної техніки — щоб не ворухнулись навіть тіні в цьому первозданному раю.
Каналізація тут виявилася повністю автономною — замкнутий цикл. Вода — з гірського джерела. Основне джерело енергії — газ. Оскільки газові балони важкі й їх привозити складно, сюди проклали пластиковий трубопровід. Вручну. Щоб не нашкодити природі. За всім будівельним процесом стежила сувора інспекція.
Широкосмуговий інтернет ще не дістався в це місце. Може, воно й на краще. Все, що потрібно знати туристу: розраховуватися за гірський сервіс доведеться готівкою.
Якщо в цьому місці вам, як це було з нами, запропонують стейк із бізона, не дивуйтеся. Так, ці тварини вимерли. Але не до кінця. Тобто не всі. Або, вірніше, не скрізь. Загалом, не сперечайтеся із професіоналами від природи.
Зараз бізони дуже популярні серед канадських фермерів. На зворотному шляху в Калґарі ми побачили, що значна частина корів, які пасуться вздовж траси, — це якраз бізони.
Подібне тут не дивує: це Канада, провінція Альберта, Калґарі. Місце, де людина зуміла зберегти природу первозданною.
Цей матеріал опубліковано в № 24 журналу НВ від 4 липня 2019 року
