«Вважаю українців друзями». Донори UNITED24 розповіли, чому вирішили підтримувати Україну
UNITED24 — фандрейзингова платформа, яку заснував Президент Володимир Зеленський, аби об'єднати людей з усього світу в допомозі Україні. Трохи більш ніж за рік її існування вдалося зібрати майже 470 мільйонів доларів.
Люди, які допомагають Україні через платформу UNITED24, мешкають у 110 країнах світу. Четверо з донорів розповіли, чому вирішили підтримувати країну, в якій йду жорстока війна.
Деб Кролл
Мене звати Деб Кролл, мені 70 років і я мешкаю в Соті-Накучі, гірській місцевості штату Джорджія. Це не місто й навіть не село. Ми маємо одну поштову адресу на всіх мешканців. Але навіть тут ми всім серцем підтримуємо Україну. Я записую цю історію, сидячи біля свого будинку, над яким майорять два українські прапори — один з квіткою соняха, інший з тризубом. На мені підвіска з тризубом та два браслети, які я ношу щодня на знак підтримки України.
Освіта зі мною все моє життя. Я обожнюю читати та здобувати нові знання, саме тому зараз я вивчаю українську мову. Декілька років тому я зробила ДНК-тест і дізналась, що маю українське коріння. На жаль, я не знаю, ким були мої предки та чи маю родичів в Україні зараз. Але я дуже люблю та підтримую Україну та українців.
Історія України цікавить мене вже багато років і вона була частиною програми курсів з історії, які я читала своїм студентам. Я почала слідкувати за подіями в Україні, щойно вона виборола незалежність 1991 року. Я вивчала також російську історію, тому окупація Криму та підтримка сепаратистів на Донбасі неабияк стривожили мене.
Коли Росія розвʼязала повномасштабну війну, я була нажахана ― не лише за Україну, але й за долю всієї Європи. Мені здається очевидним, що Володимир Путін прагне відкотити історію назад та знову створити Російську імперію. Якби йому вдалося захопити Україну, його війська могли б почати наступ на сусідні країни Європи, а згодом і на США. У результаті чимало націй опинились би в стані катастрофічної війни, найгіршої з часів Другої світової. Тому вважаю, що весь світ має продовжувати підтримувати Україну, аби не допустити цього жаху.
Я підтримую Україну з самого початку повномасштабного вторгнення, стала доноркою UNITED24 та щомісяця надсилаю кошти на різні потреби. Наприклад, нещодавно зробила внесок на купівлю інкубаторів для недоношених немовлят. Я сама народилася передчасно, й лікарі сказали моєму батькові, що я не виживу. Тоді інкубатор врятував моє життя, і я сподіваюся, що завдяки проєктам UNITED24 вдасться зберегти ще багато життів українців.
На додачу до фінансової допомоги я розповідаю про підтримку України у своєму блозі та закінчую кожен допис словами Слава Україні. Окрім підвіски та браслетів, я маю худі з тризубом, яке завжди одягаю в прохолодну погоду. Люди часто питають мене про цей одяг та прикраси, а я не пропускаю можливості розповісти про те, як важливо допомагати Україні зараз. Це мій внесок у те, аби американці не забували про війну.
Щодня я приділяю час вивченню української мови та слідкую за міжнародними новинами про війну. Щодня читаю дописи UNITED24 у соцмережах та слухаю кожну промову Володимира Зеленського. Щодня молюся за українців, героїчних військових, уряд, Президента Зеленського та його родину. Щодня молюся, щоб США та країни Європи збільшували фінансову та військову підтримку України, в тому числі надавали винищувачі. І я сподіваюся, що Україна стане членом Європейського Союзу та НАТО найближчим часом.
Серед моїх знайомих немає людей, які так само пристрасно підтримують Україну, але я продовжуватиму робити це доти, доки Україна не переможе та не подолає всі наслідки війни.
Як історикиня я знаю, що українці борються за цінності свободи та демократії. Не лише за свою країну, але й за цілий світ. Україна мусить перемогти й переможе, і весь світ має підтримувати вас на цьому шляху.
Оґія Ейдзі
Мене звуть Оґія, мені 46 років, я живу в Японії з дружиною та двома котами й маю власний кол-центр, що приймає побутову техніку на ремонт.
Коли я дізнався, що Росія розпочала війну проти України, та побачив кадри з людьми, які плакали й тікали зі своїх домівок та рідних міст, я не міг стримати сліз. Водночас мене переповнювала злість.
У мене немає родичів в Україні, ба більше, я мало що знав про вашу країну до початку повномасштабної війни. Та коли я бачу, як ваш народ переживає нічим не виправдану агресію, не можу стояти осторонь. Я не вмію воювати, але можу жертвувати гроші й таким чином боротися з Росією. Тому щойно я дізнався про запуск UNITED24, одразу ж став донором та щомісяця переказую невелику суму.
UNITED24 дав мені надію в розпал трагедії. Люди отримують допомогу, мости відбудовують, на фронт їдуть нові реанімобілі — усе це підтверджує, що Україна на шляху до відновлення.
Окрім внесків на UNITED24, я також публікую дописи зі словами підтримки на фейсбуці та ходжу до Українського посольства в Японії й роблю благодійні внески там. Нещодавно мої українські друзі, з якими ми спілкуємось онлайн, розповіли, що через підвищення цін їм складно купити їжу своїм дітям. На додачу вони не можуть знайти хорошу роботу, адже евакуювалися з рідних міст. Тож я надсилаю їм невелику фінансову допомогу.
Моя родина й друзі також долучаються до підтримки, і це дає нам усім відчуття сенсу, єдності та спільної боротьби. Я вважаю японців та українців друзями. Думаю, це природно, що ми допомагаємо одне одному, коли потрапляємо в біду.
Я й надалі підтримуватиму Україну, аж доки не побачу вашої перемоги, повернення ваших територій, відбудови й розвитку вільної та мирної України.
Разом із щомісячними внесками я надсилаю невеличкі листи українською мовою та хотів би поділитися одним із них:
«В Україні цвітуть соняшники. В Японії цвітуть вишні. Серед японської сакури — український прапор. Я знайшов український прапор в Японії, тому надішлю його вам. Миру і перемоги Україні».
Лола Рід
Мене звати Лола, мені 34 роки, я живу в Кернсі, Австралія. Я займаюсь цифровим мистецтвом і створенням контенту. Нас із вами розділяє океан і майже 13 000 кілометрів, проте я дуже люблю Україну, захоплююся вашими сміливими людьми та культурою й роблю все, що в моїх силах, аби наблизити вашу перемогу.
Минулого року мій рідний брат поїхав захищати Україну. Раніше він навчався бізнесу в університеті, але щойно почалася війна, вирішив приєднатись до Інтернаціонального легіону разом із другом. У бою він отримав осколкове поранення в ногу, тому нещодавно повернувся в Австралію. Наразі брат відновлюється та проходить курс з управління дронами, аби повернутися служити в Україну та ділитися знаннями зі своїми побратимами й посестрами. Зараз ми вважаємо Україну своєю родиною, хоча й не маємо кровних звʼязків там.
Останні десять місяців я вивчаю українську мову. Мені пощастило зростати поруч з невеликим українським комʼюніті, яке в часи мого дитинства вчило російську мову в школі. Я приєдналась до їхньої групи й також вивчала її, тож зараз ці знання допомагають мені у вивченні української. Я вважаю, що українська мова — один з інструментів відмежування від впливу Росії, тому продовжую опановувати її. І, звісно ж, українська — неймовірно гарна. Не можу дочекатися, коли матиму нагоду практикувати її з українцями. А поки вивчаю за допомогою Duolingo та пісень Alyona Alyona.
Я фанатка української музики та мистецтва. Окрім Alyona Alyona, слухаю Tvorchi, Kalush, Otoy, Tricky Nicki, Skofka та 100лиця. Захоплююсь творчістю Івана Марчука, Марії Примаченко, Тетяни Яблонської та Софії Делоне. Також мені подобається фольклорна українська музика та мистецтво. Я цікавилась та надихалась українською музикою ще до Євробачення та російського вторгнення, оскільки мені завжди подобалось досліджувати світову культуру. Вважаю, що Україна має неймовірні таланти, які треба відкривати світові.
Щомісяця я надсилаю 100 австралійських доларів на потреби України. Я заробляю небагато, оскільки маю інвалідність, а мистецтво — мій єдиний дохід, крім невеликої пенсії. У вільний час я перекладаю дописи UAnimals англійською на волонтерських засадах. Усі свої вільні гроші переказую до UNITED24, UAnimals або напряму родинам українських військових, які стали друзями моєї сімʼї.
Найчастіше я роблю внески на реанімобілі та дрони, адже мій брат управлятиме дронами після повернення в Україну. Наша матір — медсестра, тому я розумію, наскільки важливо мати необхідну кількість безпечних автомобілів швидкої допомоги на фронті. Я неймовірно вдячна за високий рівень медичного обслуговування та безмежну доброту, які отримав мій брат після поранення.
Моя підтримка України та рішення брата служити докорінно змінили наше життя. На жаль, в Австралії небагато людей усвідомлюють серйозність війни, більшість вважає, що це нас не стосується, тому ми часто стикаємось із засудженням. Одного разу люди з проросійського комʼюніті навіть понівечили моє авто, на капоті якого зображений великий тризуб та наклеєні наліпки зі словами «Слава Україні! Героям Слава!» і «Австралійці, які підтримують путіна, — слабкі виродки».
Хоча я сама не переживала жахів війни, вона дуже вплинула на мене. Я плачу майже щодня та маю проблеми зі сном. Здається, я ніколи не зможу забути відео зі звуками повітряної тривоги, вибухами та дронами.
Більшість австралійців не розуміє, як це, коли твій рідний брат воює, тому мені складно довіритись комусь. Підтримку знаходжу лише серед української спільноти мого міста. Іноді мені дуже самотньо, а ще частіше почуваюся безпорадною, адже все, що я можу робити, це донатити.
Я мрію здобути освіту арттерапевта та приїхати в Україну, аби допомагати людям долати травми війни.
Я підтримуватиму Україну доти, доки це буде потрібно, і впевнена, що ви переможете у цій війні проти тероризму й зла. Мої прадідусь та прабабуся пережили гітлерівський терор: прадід був військовополоненим у Берген-Бельзені. А дідусь із бабусею постраждали від бомбардувань. Вони виховали в нас із братом прагнення протистояти злу. Тож ми робимо це навіть попри те, що нам пощастило жити в Австралії.
Для мене Україна — найкрасивіша країна у світі, з величезною кількістю талантів та світла, що не згасає навіть у найтемніші часи. Я вірю, що одного дня війна закінчиться і ми переможемо! А поки що маємо робити для цього все, що в наших силах.
Сильвія Мурер
Вітаю, люди України! Мене звуть Сильвія, мені 62 роки, а мого чоловіка звуть Ашер, йому 73. Ми пенсіонери, живемо в тихому маленькому містечку на півдні Франції. У день, коли я пишу цього листа, я отримала свою першу пенсію та повністю пожертвувала її U24 на потреби оборони.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, ми почувалися дуже засмученими та розлюченими. Але не здивувались. Після трагедії з Курськом у 2000 році ми зрозуміли, що Путін — не людина, а чудовисько. Але ми сподіваємось, що йому залишилося вже недовго.
Щойно почалася повномасштабна війна, ми з чоловіком почали підтримувати Україну. Спочатку приносили речі для невідкладних потреб у мерію та робили внески на допомогу українцям через Fondation de France — головну організацію від французького уряду, що підтримує людей під час катастроф.
Згодом ми дізнались про фандрейзингову платформу UNITED24, де можна обирати, на які потреби спрямовувати кошти для України. Ми з чоловіком регулярно робимо благодійні внески на озброєння України, адже це єдиний спосіб для нас компенсувати ганебну поведінку нашого ізраїльського уряду. Ми не можемо змиритися з тим, що в Україну не було відправлено жодної зброї та системи оборони.
Як швейцарці ми були розчаровані рішенням уряду Швейцарії відмовити Україні в реекспорті боєприпасів або складників до зброї швейцарського виробництва. Зважаючи на те, що Швейцарія змогла витлумачити свій нейтралітет так, щоб не тільки засудити агресію Росії, але й накласти на неї санкції, вона могла б зробити те саме з передачею військових матеріалів. Адже зброя створена не для того, щоб стояти в музеї, а для того, щоб люди могли захищатись.
Я також колумбійка за походженням і пишаюся тим, що настільки віддалена країна, в якій нещодавно радикально змінився уряд, проголосувала в ООН за підтримку України.
Ми підтримуємо вашу країну не тільки фінансово, але й інформаційно, наскільки можемо. Наприклад, якось ми ходили в похід у футболках з українськими прапорами, і до нас підходило чимало людей, які так чи інакше дотичні до України. Ми обмінювалися думками, переживаннями, розповідали одне одному, як підтримуємо українських біженців, а декому навіть пояснювали, що насправді відбувається.
Останнім часом я занурилася в українську культуру. Приміром, нещодавно прочитала книжку Анни Колін Лебедєв Ніколи не брати?, що пояснює величезну різницю між українським та російським суспільством. Також краще зрозуміти вас допомогла книжка Ефект Зеленського Ольги Онух та Генрі Гейла. Раджу всім прочитати їх.
Я почала захоплюватися українською музикою, коли дізналася, що французька піаністка Елен Грімо вже декілька років грає твори українського композитора Валентина Сильвестрова. Також завдяки їй я почула найзворушливіший твір сучасної класичної музики Pray for Ukraine, який дуже раджу послухати всім.
Завдяки U24 я почала слухати онлайн-курс Тімоті Снайдера про історію України. А ще була неймовірно щаслива дізнатися, що моя улюблена співачка Барбра Стрейзанд — одна з амбасадорок UNITED24.
Я всім серцем вірю в перемогу України. Я впевнена, що ви, українці, переможете рашистів та здобудете повну свободу, якої ви заслуговуєте. Слава Україні!
