Возити, годувати, перемагати. Історії трьох харків'ян, які воюють з допомогою соцмереж, пателень та керма
За два місяці війни волонтери об'єднання Rescue Now вивезли близько 5 тис. людей із Донбасу і Харкова. Та відкрили кухню, де нагодували 50 тис. харків'ян.
НВ розповідає історії трьох волонтерів організації, яка рятує українців з-під обстрілів і годує тих, хто тримає Харків від ворога.
Перший поштовх
На довоєнних фотографіях у соцмережах Михайло Чорноморець постає як мотоцикліст, успішний підприємець і ресторатор. Сьогодні ж його профіль переважно переповнений повідомленнями про евакуацію і гуманітарну допомогу.
«Харків — Варшава. Друзі, залишилось 28 безкоштовних місць», — йдеться в одному з таких.
Чорноморець почав займатись волонтерством буквально у дорозі. В перший день війни він вивіз рідних в центральні райони України. А наступного вже повернувся до Харкова. Тоді ж йому почали «сипатись» у соцмережах повідомлення-прохання про допомогу, на які він реагував: почав вивозити харків'ян до більш безпечного Дніпра та Полтави. А у зворотному напрямку возив гуманітарну допомогу.
У перші дні війни в Харкові панував хаос: ще до кінця не встановили блокпости і скрізь лунали вибухи. Люди були налякані. Чорноморець саджав до своєї легкової машини від шести до восьми місцевих. Брав і з собаками. «Вони сиділи один на одному і виїжджали буквально під вибухи», — пригадує підприємець.
Інколи місто нагадувало йому «дикий Захід» — опустіле від людей, які ховались по підвалах. А його машина здавалась Чорноморцю єдиною в місті.
Волонтер пригадує, як на третій тиждень бомбардування спального району Олексіївка вивозив звідти двох жінок, одна з яких була похилого віку. Увесь час вони ховались від обстрілів у підвалі. Тому коли сідали до машини, то були у жахливому істеричному стані і не могли повірити у те, що відбувається.
«Вони запитували мене, чи можемо ми зустріти по дорозі росіян? — пригадує Чорноморець. — Я почав їх заспокоювати. А потім в якийсь момент вони один одному говорять: „Ви могли уявити, що ми колись скажемо, що боїмось зустріти по дорозі росіян?“».
Вже на четвертий день волонтерства харків'янин зрозумів, що не може самостійно впоратись із усіма зверненнями, — тих було надто багато. Тоді на допомогу прийшли його друзі Віталій та Ігор, які перебрали на себе прийом заявок і почали будувати за своїми спинами команди волонтерів.
Все це згодом переросло у масштабний рух під назвою Rescue Now, у якому сьогодні волонтерять близько 200 людей різних професій: від підприємців, маркетологів, IT-спеціалістів до дизайнерів і акторів.
Чорноморець зізнається, що тепер уже зрідка їздить в евакуаційні рейси, — більше займається координацією процесів. Адже тепер його команда має цілу мережу напрямків: гарячу лінію, логістику, маркетинг, евакуаційні бригади із Харкова та Донбаського регіону, завіз гуманітарної допомоги і пошук ресурсів.
У Харкові Rescue Now на 5-й день війни запустили в укритті одного з ресторанів кухню, яка годує містян, військових та рятувальників.
Харків'янин каже, що працює попри небезпеку, бо «за кожною цією дією буквально стоїть життя людини». І це краще, що можна робити в умовах війни, виходячи з своїх вмінь та можливостей, каже волонтер: «Я використав те, що в мене було: автомобіль і рішучість це робити».
Фахівець складних евакуацій
Георгія Зейкова до повномасштабної війни знали у Харкові як модельєра-дизайнера. Він присвятив цій справі понад десять років, а колекції його одягу показували на Українських тижнях моди.
«Востаннє інтерв'ю у мене брали два роки тому на Ukrainian fashion week», — пригадує харків'янин.
Але сьогодні Зейков разом із Rescue Now евакуює людей з інвалідністю із районів, що під обстрілами.
У перші дні війни дизайнер намагався записатись до територіальної оборони (ТрО). Але через повну комплектацію оборонців і відсутність бойового досвіду йому відмовили. Тому Зейков вирішив: якщо не може захищати Батьківщину, то наближатиме перемогу з допомогою волонтерства. «І я роблю все можливе, щоб робити це максимально ефективно і якісно», — каже він.
Сьогодні Зейков координує процеси по евакуації людей як із Харкова, так і Донбасу: шукає транспорт, водіїв-волонтерів, домовляється із місцевою владою. Та крім цього сам приїжджає до домівок людей з інвалідністю, яких потрібно евакуювати. У таких випадках завжди бракує рук: щоб спустити людину із багатоповерхівки донизу, потрібно щонайменше три волонтери.
Кожну подібну евакуацію Зейков називає сумною: «Коли ти спускаєш з 16 поверху 80-кілограмову жінку, яка постійно плаче, — як ти можеш відділити її [історію евакуації] від інших людей? Або від [евакуації] 90-річного дідуся, глухого і сліпого, якого супроводжують дві людини, і він не розуміє, куди його везуть».
Однак трапляються і забавні історії - як із 92-річною харків'янкою. Рідні бабусі попросили волонтерів вивезти її з міста. Коли Зейков зателефонував до жінки, та заявила, що не поїде в жодному разі. Він намагався переконати пенсіонерку усіма силами і запитував, що та буде робити, якщо росіяни прорвуться до міста і почнуть вбивати, мародерити і займатись насильством? «Нехай приходять, — відповідала бабуся. — Я їм двері відкрию, нагодую і вкладу спати. А коли заснуть — я газ відкрию і взірву їх».
Жодні аргументи для 92-річної харків'янки не спрацювали. Однак за два тижні жінка все-таки передумала, розповідає волонтер. Виявилось, що поряд з її будинком було попадання ракети і через це відключили газ. «І вона сказала, що тепер можна їхати», — пояснює волонтер.
Однак виникають проблеми з евакуацією не лише через позицію людини, розповідає Зейков. В Краматорську довгий час до колл-центру організації ніхто не звертався з проханням по допомогу. Коли волонтери намагались зрозуміти, що сталось, виявилось: кампанія по евакуації ще до їхнього приходу була дискредитована. «Вони [ті, хто раніше займались евакуацією] не брали з собою чоловіків. А сім'ї не хотіли їхати. І тварин не брали, — пояснює Зейков. — Ми ж всіх евакуйовуємо».
Та те, що особливо його обурює - діяльність фондів, які виявились «грантоїдами» і «абсолютно безсенсовими структурами». Волонтер зізнається, що зіткнувся з цим і у Харкові, і на Донеччині. В останньому регіоні були випадки, коли до них звертались фонди по заявки людей, яких потрібно вивезти: мовляв, самим не вдалось знайти. А потім робили їхні фотографії і звітувати грантодавцям.
«Ці люди купу часу витратили на незрозуміло що. Зараз якраз той час, коли вони повинні працювати, а вони неефективні», — обурюється Зейков.
Та попри подібні негаразди і роботу без вихідних, Зейков впевнений у перемозі України. «Ми вивозили людей, а потім ми їх повернемо. Вони самі повернуться», — переконаний він.
Кухня воєнного часу
Михайло Гапоненко вже понад 10 років працює у сфері громадського харчування: допомагав відкривати ресторани і був у ролі шеф-повара. Продовжив робити це і після 24 лютого, очоливши волонтерську кухню в укритті одного із харківських ресторанів.
В перші два дні війни було незрозуміло, що робити. Але потім разом із дівчиною Анею, яка працює кондитером, Гапоненко вирішив: треба і далі займатись тим, що виходить найкраще — готувати. Так він і потрапив на кухню воєнного часу, яка сьогодні годує в Харкові військових, медиків, рятувальників та містян в укриттях.
Повар зізнається: вирішив залишитись в місті попри обстріли, бо не до кінця розумів, якою буде війна і, відповідно, не було так багато страху. Але крім цього мав і внутрішнє відчуття, що може бути більш корисним тут, ніж би намагався втекти.
Гапоненко переконаний, що якби всі виїхали, то не було б ніякого результату. А сьогодні він є. «Ми нагодували вже 50 тис. людей. Це ж феноменально! Я уявляю, що у моєму випадку виїжджати точно не було би раціонально», — переконаний шеф-повар.
Сьогодні на його кухні працює чотири повари. Однак були тижні, коли йому доводилось працювати удвох з адміністраторкою. Тоді вдавалось готувати навіть на 300−500 людей в день. Але коли з’явились додаткові волонтери, Гапоненку стало простіше.
«Я зміг трохи відволіктись, — пояснює він. — Нервова система в якійсь мірі не витримувала через поганий сон, обстріли. Плюс в моєї дівчини ще є діти. І все це разом було великим навантаженням для мене».
У воєнних умовах шеф-повару довелось відійти від красивих подач став. Сьогодні він готує із того, що є на складі, однак старається щоразу робити щось нове.
Гапоненко формує великі порції. Адже щодня годує в тому числі 90 рятувальників із ДСНС. Також кулінар почав квасити капусту на замовленні лікарів, — просять її для людей похилого віку, яким потрібен вітамін С.
Шеф-повар зізнається, що по характеру він перфекціоніст. Тому просить і своїх підопічних старатись. А також радіє, коли бійці тероборони радять один одному приїжджати саме до нього по їжу, — через якість.
Гапоненко розповідає це НВ, а в той самий час на його голос накладається гул від сильних обстрілів, що лунав над містом. «Зараз дуже сильно „поливають“, — пояснює він. — Але вже плюс-мінус розумієш своє місце і знаєш, що робити. Спокійно ставлюсь до цього».
Підтримати волонтерську організацію Rescue Now можна за посиланням.
