У мене ніколи не було господаря. Інтерв'ю з Дмитром Гордоном

12 травня 2019, 12:01

Журналіст, телеведучий і бізнесмен Дмитро Гордон в інтерв'ю журналу НВ розкриває свої заробітки, називає приховані якості новообраного президента і зізнається, що його самого хочуть вбити.

Щ об пообідати з популярним українським журналістом, телеведучим і за сумісництвом бізнесменом Дмитром Гордоном, НВ вибирає новий заклад братів Гусовських Adelle.

Цей ресторан ізраїльської кухні зовсім недавно відкрився на Великій Васильківській в центрі Києва, але вже цілком може претендувати на найкращий проект з телепортації з Києва до Тель-Авіва. Ледве переступивши поріг, гість потрапляє в атмосферу цього старого міста, а значить, намагається ухилитися від метушливих офіціантів, звикнути до гулу голосів і не стати випадковим гостем за чужим столом. Як і в тель-авівському Яффо, тут тісно, дружелюбно, шумно і безладно.

Відео дня

Останнє враження посилюється тим, що ресторан донедавна працював у тестовому режимі й гомін гостей все ще супроводжується бадьорим звуком перфоратора, що доноситься звідкись із глибин цокольного поверху. Втім, це нікого не напружує і навіть, навпаки, підкреслює: ось він, епіцентр міського життя, сядь і негайно замов смачну шакшуку на сніданок.

Втім, з шакшукою доводиться почекати. Зірковий гість НВ спізнюється і лише через півгодини великий чорний Maybach безшумно підкочує до закладу, а потім так само безшумно їде, залишаючи біля дверей Adelle Гордона і молодого плечистого хлопця — охоронця.

У незмінному строгому костюмі і сорочці з краваткою Гордон, здається, зійшов з екрану телевізора, проте ізраїльська еклектика органічно поглинає і його.

— Я буду що-небудь просте, наприклад стейк, — зважується він, кілька миттєвостей розглядаючи карту меню.

Я доповнюю наше замовлення баклажаном з бринзою, бо краще, ніж в Тель-Авіві, баклажани робили тільки в старій Одесі, а вона, як відомо, вже давно в Тель-Авіві.

Гордон — легенда українського телеефіру. Три десятиліття він утримує статус головного інтерв'юера пострадянського простору, записавши понад 700 інтерв'ю з відомими людьми радянської і пострадянської епохи. Якби багатотомник ЖЗЛ (Жизнь замечательных людей) видавався в 90-і роки, його автором став би Гордон, а найбільш перспективному колезі Гордона з сучасників — російському YouTube-інтерв'юеру Юрію Дудю для рівняння на лідера доведеться попрацювати ще років так 20.

До слова, Гордон теж викладає свої інтерв'ю на YouTube і крім успіхів на цьому терені відомий як засновник і редактор українського аналога Sun — газети Бульвар, головного джерела пліток про життя українського бомонду. У 2013 році, підтримавши Майдан, Гордон запустив цифрове медіа свого імені, сайт Gordon.ua. Еволюціонуючи від інтерв'юера зірок минулої епохи у самого бажаного і зручного співрозмовника сучасних українських політиків і олігархів, журналіст не тільки монетизував славу і успіх, а й заробив стійкий авторитет в української публіки.

Журналіст Дмитро Гордон вже 30 років бере інтерв'ю у різних знаменитостей пострадянського простору (Фото: НВ)
Журналіст Дмитро Гордон вже 30 років бере інтерв'ю у різних знаменитостей пострадянського простору / Фото: НВ

К ожного разу, проходячи повз вашу редакцію на Подолі, вхід до якої обклеєний вашими фото з зірками і іменитими політиками, думаю: навіщо вам це? Марнославство? — цікавлюся я у свого візаві, поки ми очікуємо замовлення.

— Ні, звичайно, — миттєво реагує Гордон. — Адже це відхилення якесь, коли люди дивляться на свої фотографії і кайфують від цього. У мене це фішка така, рекламний хід.

— Ви ще скажіть, що ви людина не марнославна, — підзуджую я.

— Марнославний, але в іншому плані, — чесно зізнається Гордон, чекаючи, поки офіціант розіллє воду по келихах.

Продовжуючи тему чесності, я питаю у співрозмовника, ким він себе бачить сьогодні: політиком, журналістом, бізнесменом чи письменником.

— Безумовно журналістом, — категорично заявляє він.

— При цьому останні місяці ви досить активно закликали українців голосувати за одного з претендентів на пост президента — Ігоря Смешка, — зауважую я, — і вони вас, судячи з усього, послухали. Смешко отримав 6% у першому турі. Адже це не надто етично для журналіста.

— Знаєте, я журналіст вже потім, насамперед — громадянин, — з посмішкою викручується Гордон. — Вірш такий пам'ятаєте?

Несподівано він виголошує довгий монолог про те, як народився і виріс у Києві, жив і живе Україною і "Україна йому болить".

— Я вільний, у мене ніколи не було господаря. Я вільно висловлюю свої думки. І вважаю як громадянин, що президентом повинен бути Смешко. Це найкращий вихід для України. Невже я не можу про це як вільна людина говорити привселюдно? — Гордон завершує тривалу промову риторичним запитанням.

— Як журналіст швидше ні, — чесно відповідаю я, втім, мій співрозмовник безапеляційний.

Тут розмову перериває офіціант, що приніс наше замовлення. А Гордон, навіть не глянувши на величезне блюдо зі стейком що з'явилося перед ним, згадує, як не раз називав ім'я свого улюбленого Смешка в своїх інтерв'ю.

— Я відкрито і щиро говорив про це Юрію Дудю, — уточнює Гордон, поки стейк вистигає.

За словами Гордона, Дудя, який останнім часом все частіше інтерв'ює російський навколополітичний бомонд, щиро цікавлять українські події.

— Ну і нашу передачу в результаті подивилися 9,5 млн глядачів, а це більше, наприклад, ніж у інтерв'ю з Сергієм Михалковим, — із явним задоволенням підсумовує мій співрозмовник.

Ми все ж вирішуємо пообідати, і за трапезою я цікавлюся у Гордона, як розподіляється аудиторія його YouTube-каналу між Україною і Росією.

— Близько 30% — Росія, 50% — Україна. Також мене багато дивляться в Америці, Німеччині, Казахстані, — перераховує він, пробуючи стейк.

Моє наступне запитання — про те, який дохід приносить йому цей канал, Гордону не дуже подобається: мовляв, навіщо будити в людях заздрість.

— Реклами я в своїх інтерв'ю принципово не розміщую, а від тієї, що автоматично ставить YouTube, — кілька десятків тисяч доларів на місяць, — нарешті здається Гордон. — Після сплати податків і заробітку всіх причетних до виробництва контенту, мені тисячі дві доларів перепадає.

Певний час ми мовчки їмо, і їжа цього дійсно заслуговує.

— Ви робите найбільш рейтингову передачу на 112-му каналі, який належить людям, що асоціюються з одіозним політиком Віктором Медведчуком, при цьому активно там Медведчука критикуєте, — порушую коротку мовчанку я. — Вам-то, зрозуміло, все одно, а Медведчуку це все навіщо?

— А ось це треба запитати у самого Медведчука. Я його лаю всюди, де тільки можу, а канал з маніакальною завзятістю мене до себе запрошує. Мені самому це цікаво, — жваво реагує Гордон. — Я вам скажу більше, мені вже двоє людей, близьких до Медведчука, говорили, що Порошенко сказав йому: прибери Гордона зі 112-го каналу. Він йому нібито відповів: я що — дурень? Він мене лає останніми словами, і, якщо я його приберу, я йому цим реноме зроблю.

— Давайте повернемося до Смешка, — пропоную я, — адже він став головою СБУ в 2003 році, коли головою Адміністрації президента на піку своєї влади і впливу був якраз Медведчук. Без узгодження з головою АП такі призначення не роблять.

— У Смешка і Медведчука тоді були дуже погані відносини, а зараз їх і зовсім немає, — мій співрозмовник відкладає приладдя.

— Це навряд чи, адже голова СБУ свої звіти пише якраз голові АП, — нагадую я.

— Я вам зараз дам сенсацію одну, — ефектно робить паузу Гордон. — У 2003 році Кучма зрозумів, що залишився один на один з російською розвідкою. Всі ось ці касетні скандали з'явилися якраз тоді, коли він взяв курс на Європу і НАТО. Він перестав довіряти СБУ і зрозумів, що потрібно повертати Смешка, абсолютно прозахідно орієнтовану людину, яка дружила з Бжезинським, директорами ЦРУ, ФБР і мала гарне реноме на Заході. І Кучма призначив його на посаду, незважаючи на протести з боку його найближчого оточення. Чи знав Кучма, що Медведчук агент Росії? Звичайно, знав. Чи знав Смешко, що Медведчук агент Росії? Звичайно, знав. Чи знав Медведчук, що Смешко — людина прозахідної орієнтації і не пов'язаний з Росією. Звичайно, знав. В цьому була суть їх давнього конфлікту, — підбиває підсумок тривалого монологу телеведучий.

— Це якою ж має бути політика багатовекторності, коли у тебе в глибокому конфлікті дві основи, на яких стоїть твоя президентська влада? — все ще не вірю я.

— В цьому і був геній багатовекторності Кучми: він не міг оточити себе однією Росією, потрібні були альтернативно мислячі люди, інакше загибель, — багатозначно вимовляє Гордон, знову повертаючись до стейка. — Я питав недавно Смешка, коли він останній раз бачив Медведчука, і той сказав, що десять років тому. Це випереджаючи ваше запитання, чи не людина Медведчука Смешко, — з посмішкою завершує Гордон.

— Що ви, так грубо я б його ніколи не поставила, — теж посміхаюся я.

— А мені його вже так не раз ставили, — відмахується мій співрозмовник. — Навіть Коломойський питав.

— А ви йому що сказали? — подаюся вперед я.

— А я йому сказав: Ігоре Валерійовичу, по своїх джерелах з’ясуйте, — вже майже сміється Гордон.

Дмитро Гордон і його дружина Олеся Бацман, головний редактор суспільно-політичного видання Гордон, — часті гості модних вечірок (Фото: Ukrainian Fashion Week-2019)
Дмитро Гордон і його дружина Олеся Бацман, головний редактор суспільно-політичного видання Гордон, — часті гості модних вечірок / Фото: Ukrainian Fashion Week-2019

М и закінчуємо з їжею і замовляємо напої. Коли офіціант йде із замовленням, я цікавлюся вже у Гордона-інтерв'юера, яке враження на нього справляє Володимир Зеленський.

— Я його давно знаю і дуже добре до нього ставлюся, він з інтелігентної сім'ї, заробив багато грошей своєю працею, ось тільки яким він буде політиком, я не знаю, — відповідає Гордон після секундного роздумування.

— А сам Зеленський знає, яким він буде президентом? — не можу втриматися від запитання.

— Він сильний і дуже непростий хлопець. Помиляються якраз ті, хто думає, що він слабкий, — розмірковує Гордон. —Я, до речі, у Смешка про нього питав, як у професіонала, і він мені сказав те ж саме: хороший хлопець, зі стрижнем. Я говорю: скажіть, він залежить від Коломойського? Смешко говорить: ні. Він не буде ніколи ні від кого залежати. Не тільки від Коломойського.

— Коломойському не подобаються люди, які не залежать від Коломойського, — нагадую я.

— Коломойський, ймовірно, втратить доступ до Зеленського відразу після виборів, — в тон мені заявляє Гордон.

— І все ж, чого ви чекаєте від Зеленського-президента? — допитуюсь я, відпиваючи принесений офіціантом чай.

— Мені подобається, що він взяв на озброєння мою ідею — зібрати всіх олігархів на другий день після виборів і запропонувати їм обнулити декларації і вийти з монополій в обмін на капіталізацію країни. Тоді $3 млрд Коломойського [в успішній економіці] самі перетворяться на $12 млрд, і робити нічого не потрібно, — ділиться рецептом порятунку батьківщини мій співрозмовник.

— Коломойський так не працює, у нього інша логіка накопичення капіталу, — скептично реагую я.

— Так, Ігор Валерійович зі мною не погодився в розмові, а ось Рінат Леонідович [Ахметов] погодився, і Григорій Михайлович [Суркіс] погодився, — з легкою напівусмішкою перераховує заможних героїв своїх інтерв'ю Гордон.

Розуміючи, що наш обід перетворюється на нестерпно нудний політичний діалог, я пропоную Гордону згадати минуле.

— Ви товаришували з відомим майстром суггестивного жанру Анатолієм Кашпіровським, — я називаю ім'я популярного в 1990-х екстрасенса, просуванню якого сприяв Гордон. — Скажіть, ви навчилися у нього чогось в роботі з людьми?

—Я навчився у Кашпіровського чітко викладати думки, не лити воду. Дивитися співрозмовнику в очі і не відводити погляд. Бути чітким, послідовним. Мені це дуже стає в нагоді в журналістиці, до речі. Тому що кожне інтерв'ю — це поєдинок. Або тебе, або ти, — охоче розповідає Гордон.

Він зізнається, що з поєдинку очима за всю історію його інтерв'ю переможцями вийшли тільки російський олігарх Борис Березовський, генерал КДБ Попков і кандидат в президенти від Опозиційної партії Олександр Вілкул.

— Ну, може, у нього короткозорість, — втішаю я співрозмовника.

— Не знаю, але мені було цікаво, я йому чесно про це сказав, — пояснює Гордон.

Раз вже зайшла мова про 1990-і, я згадую популярні тоді золоті пірамідки, в цілющій силі яких з екранів телевізорів переконував публіку мій співрозмовник.

— Вам зараз, через багато років, не соромно за цей досвід? — цікавлюся я.

— А чому мені має бути соромно за те, що я рекламував золоту пірамідку, яка зцілила мою близьку людину від важкої недуги? — дивується Гордон і кілька хвилин приділяє опису чарівного впливу пірамідок на людський організм.

— Якщо пірамідка така дивовижна і корисна, чому ж ми відтоді нічого про неї не чули? — дивуюся я. — Вона повинна бути в топі ліків, рекомендованих МОЗ для лікування!

— Я після нашого інтерв'ю обов'язково відстежу, де вона і чи продається досі. Я впевнений, що продається і лікує, — обіцяє мені Гордон.

Час обіду добігає кінця, і я ставлю своєму співрозмовнику останнє запитання: при якій ситуації в країні він, корінний киянин, все ж таки зважиться її залишити?

— Ну ось дивіться, — киває Гордон в бік свого охоронця, — останні кілька місяців у мене посилена охорона. Викликано це тим, що мене закликають убити.

— Хто закликає? — дивуюся я.

— Наприклад, [член ВО Свобода] Ірина Фаріон або Ігор Степура, заступник голови Кіровоградської облради. Вони в соцмережах відкрито написали, що мене треба вбити. Нехай здохне, як Бузина. Потім з Росії пішли сигнали, що перед виборами можуть використовувати цю агентуру з Росії і влаштувати сакральну жертву. СБУ вже завело справу про тероризм.

— Цього досить, щоб ви задумалися про еміграцію? — допитуюсь я.

— Думаю, що і я, і ми всі уникли гіршого, — після паузи вимовляє Гордон і уточнює, що має на увазі результати другого туру президентських виборів.

Ми майже одночасно дивимося на годинник і розуміємо: розмова затягнулася. Гордон спішно збирається, але все ж знаходить кілька секунд, щоб пильно подивитися мені в очі і сказати:

— І все ж знайте: Ігор Смешко — прекрасна, хороша людина.

На цій несподіваній ноті він залишає ресторан.

П'ять питань Дмитру Гордону

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п'ять-десять років?

— Машина. Mercedes-Maybach. Взяв її в кредит під 20% річних, досі виплачую.

— На чому ви пересуваєтеся по місту?

— На ній і пересуваюся.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Поїздка в місця, де я служив в армії, через довгі роки. У 2013 році з'їздив у Ленінградську область, у військове містечко під містом Луга.

— Чого або кого ви боїтеся, якщо боїтеся?

— Боюся тільки хвороб близьких. І того, що з ними може щось статися. А решта — чого боятися? Ми вже все бачили. Навіть те, що, здавалося б, ніколи не побачимо.

— За які вчинки у вашому житті вам соромно?

— Бабусям перед смертю мало уваги приділяв.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X