Ми багато втратили в роботі з глядачем. Гендиректор Молодості Андрій Халпахчі про еволюцію фестивалю та українського кіно

27 травня 2019, 22:31

У суботу, 25 травня, відкривався 48-й міжнародний кінофестиваль Молодість. Його незмінний генеральний директор Андрій Халпахчі напередодні фесту завітав на Радіо НВ.

Цього року фільмом відкриття Молодості стала реставрована версія класичної голлівудської комедії У джазі тільки дівчата, яка цього року святкує 60-річчя, — Дехто любить гаряченьке. А закриє фестиваль фільм, прем'єра якого щойно відгриміла в Каннах — байопік Рокетмен про Елтона Джона.

Відео дня

Цьогоріч фестиваль отримав понад дві тисячі заявок на участь із майже ста країн світу. З них 495 кінострічок претендували на включення до Міжнародного конкурсу повнометражних фільмів, 768 — до короткометражного та 433 — до студентського конкурсу. За право взяти участь у Національному конкурсі змагались понад 200 українських короткометражних картин. З відібраних фільмів було сформовано чотири конкурсні та дев’ять позаконкурсних програм.

У програмі Скажені пси на Радіо НВ Андрій Халпахчі розповів про те, як Молодість перетворилася з огляду студентських робіт на міжнародний фестиваль, про рішення перенести дати проведення КМКФ та еволюцію українського глядача.

Про еволюцію Молодості

Ми прийшли на фестиваль з нашого кіноклубу Діалог, коли той вже не був оглядом студентських стрічок, але був оглядом колишніх республік Радянського Союзу. Вже існувала формула не тільки студентське кіно, а й перші повні метри, і тоді дуже багато режисерів заявили про себе із Прибалтики, із Казахстану, з Грузії, безумовно, з Росії. Ну, і українські режисери: Іван Миколайчук дебютував на кінофестивалі Молодість і отримав свій перший приз. Але тоді він ще не був міжнародним. У 1989 році ми прийшли як консультанти на цей фестиваль, щоб створити його як міжнародний.

[Ми привозили] те, що було заборонено в Радянському Союзі. Це була величезна повна ретроспектива Вісконті, повна ретроспектива Пазоліні, це була вся німецька хвиля — Фассбіндер, Вернер, Герцог, Крюгер, французька нова хвиля — ретроспектива Трюфо, Годара.

Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook
Фото: Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook

Про рішення перенести дати фестивалю

Коли фестиваль починався, а починався він як огляд студентських стрічок Київського інституту Карпенко-Карого, він проходив весною. А вже коли став міжнародним фестивалем, почав свою історію саме в жовтні. І дійсно це був звичний час, найкращий для бокс-офісу. Це час, коли найкраще ходять до кінотеатрів. Але кожен фестиваль потребує якихось змін. Берлінський фестиваль, Каннський фестиваль, Венеційський фестиваль, вони перетиналися десь, і тому змінювали свій час існування.

Насправді ми мали узгодити це з іншими фестивалями, чи дозволять вони нам змінити термін. Ми займалися цим протягом двох років. Чому саме цей час? Останніми роками ми більш плідно стали працювати з містом. Для Києва існує серйозна проблема, як збільшити туризм в нашому дуже красивому місті. І коли ми розмовляли із місцевою владою, виникла така пропозиція — а чи не змінити термін фестивалю під каштани, під всю красу, яка є в весняний та літній час. Крім того, що мене більше всього зацікавило, це використання майданчика просто неба. Коли я вперше потрапив в Локарно — просто фантастично, коли люди увечері можуть дивитися кіно просто неба, на площі Гранда.

І це ми опробували минулого року, і вже перейшли на цей час. А наш майданчик просто неба — це Поштова площа. Це дуже красиве місце, бачиш Дніпро, і дуже приємно дивитися кіно в такій комфортній атмосфері.

Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook
Фото: Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook

Про скорочення глядацького потенціалу

Кожного року дещо скорочується глядацький потенціал. Це проблема не фестивалю, не фільмів, а проблема нашого глядача, скажемо відверто. Я завжди наводжу приклад: був такий фільм Елена Андрія Звягінцева, який мандрував Європою дуже успішно. Наприклад, в Польщі він зібрав більший бокс-офіс, ніж у всій Росії. І тоді продюсер Олександр Роднянський, коли його запитали, чому у Франції такий успіх, а у нас ні, сказав: «Тому що ми не маємо французького глядача».

Ми багато чого втратили в роботі з глядачем. Цю роботу зараз розпочинає фактично Державне агентство з питань кіно. Глядач не підготовлений сьогодні, він приходить методом втику, він приходить у кінотеатр і дивиться на підходящі йому сеанси, і прикидує, чи буде це йому цікаво.

Сьогодні немає повноцінних видань про кіно. У Польщі існують щомісячні видання — журнал Кіно, журнал Екран і ще декілька видань популярних, де на обкладинці є зірки світові та свої національні. В Україні цієї системи нема: нема достатньої кількості розважальних і серйозних програм про кіно на телебаченні, їх мало на радіо. І майже не існують кіноклуби.

Якщо ви відкриєте рекламну сторінку кінотеатрів Парижу, побачите, що принаймні 26 нових фільмів щотижня виходять на екрани. Не всі вони йдуть, як Месники, повними екранами. Теж треба знайти кінотеатр, де його подивитися. В Варшаві приблизно виходить 12 фільмів, а у нас максимум п’ять, це дуже обмежений репертуар. І глядач сьогодні не знає кіно.

Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook
Фото: Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook

Про російське кіно на Молодості

Сьогодні, по-перше, не всі російські фільми заборонені, деякі російські фільми демонструються на наших екранах. Але тут є ще й інше питання. Ми не беремо зараз російські фільми на фестиваль і навіть не беремо іноземні фільми, які належать російським дистриб’юторам, бо тоді ми маємо сплачувати гроші, відсилати в Росію, а це, даруйте, на жаль, іде і на війну, на агресію проти України. Тому це сьогодні абсолютно нормальне явище. Я думаю, що з часом, коли, дай Боже, закінчиться все це російське «мракобесие», російські фільми повернуться на українські екрани. Але, безумовно, я не хочу сьогодні імперських фільмів, я не хочу сьогодні лозунгів путінської системи про єдину і велику Росію.

Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook
Фото: Molodist Kyiv International Film Festival / Facebook

Про те, що відбувається в українському кіно

По-перше, в українському кіно відбувається все значно краще, ніж у всій країні. Українське кіно останніми роками зробило якийсь колосальний стрибок і інтегрувалося у світовий процес… Ось, ви знаєте, існує Золота дзиґа. Насправді, цю премію започаткували ми, тільки вона у нас називалася Арсенал. Ми вручали її під час кінофестивалю Молодість ще в Будинку кіно. Була тільки одна нагорода за кращий український фільм року. Перший рік було сім фільмів, другий — п’ять, потім було три фільми, останній приз отримала Олена Дем’яненко за свій фільм Дві Юлії, наступного року був один фільм, не було з чого обирати. І ця премія у нас тоді померла. Бо була страшенна криза українського кіно, дійсно був один повнометражний фільм на рік. Зараз знімається більше 30 фільмів на рік, і не тільки з державною підтримкою, а ще й є деякі незалежні фільми. Тому по-перше, зросла кількість. Безумовно, коли з’являється кількість, з’являється і якість. Ми організували перший український павільйон на Каннському фестивалі в 2008 році, і тоді для нас була проблема. Ми з заздрістю дивилися: ось, угорці, поляки, є їхні фільми у головній програмі. А вже останніми роками ми маємо українські фільми в головних програмах Канн.

Якщо ви подивитесь на сайті Держкіно, побачите, що протягом останнього року майже на всіх престижних фестивалях — найбільшому фестивалі короткого метру у Клермон-Феррані, у Венеції, і в Сан-Себастьяні - скрізь є українське кіно сьогодні. Збільшується бокс-офіс українського кіно. Нарешті, і глядач цікавиться вже українськими фільмами. Так, вони різні: є невдалі фільми, є, з моєї точки зору, режисери, яким треба заборонити займатися цією професією.

Збільшення інтересу до українського кіно українських глядачів є з різних причин. По-перше, патріотизм, який зростає у більшої частини українського суспільства. Тому ідуть дивитися, наприклад, такий невдалий, з моєї точки зору, фільм як Крути. Але все ж таки його дивляться, бо це тема історична, цікава для сьогоднішньої України. Крім того, безумовно зросла якість. Якщо Крути — невдалий фільм, то є багато вдалих фільмів українських. Чекаємо на такі фільми, як Захар Беркут, як фільм Саніна Довбуш. Мені цікаво, як відреагує український народ на ці фільми.

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X