Найкращий спосіб підтримки. Як почути та зрозуміти свою дитину
Якщо батьки навчатимуть дітей висловлювати та проживати свої емоції, стосунки у сім'ї покращуватимуться
Часто діти не можуть описати свої емоції, бо самі їх не усвідомлюють. Тому за кожною істерикою, невдоволенням або криком насправді стоять не ті причини, аніж здається на перший погляд. Наприклад, дитина вередує і відмовляється лягати спати, але насправді вона тривожиться через ракетні обстріли чи зміну оточення.
Чому важливо звертати увагу на емоції
Зазвичай діти не розуміють своїх емоцій, бо батьки їх цьому не навчили. Дорослі часто самі не до кінця усвідомлюють свої відчуття й переживання. Позаяк емоції — це наслідок реалізованих чи нереалізованих потреб, отже потрібно вміти їх пов’язувати. Наприклад, через нічні обстріли людина не задовольнила свою потребу у повноцінному сні, тоді не дивно, що весь день вона буде дратуватися через дрібниці.
Ситуація ускладнюється ще більше, якщо батьки забороняють дітям проявляти певні емоції, як-от гнів. Це базова емоція, дитина не може її не відчувати, проте намагатиметься приховувати, щоб не розчарувати родину. Але тоді стрес лише накопичуватиметься, а дитина втрачатиме довіру до батьків.
І навпаки, якщо батьки навчатимуть дітей висловлювати та проживати свої емоції, стосунки у сім'ї будуть покращуватися. У дорослих з’явиться розуміння, що дитина плаче чи кричить не через «вередливість» — вона реагує таким чином на якісь події. І завдання батьків — розібратися у причинах і допомогти подолати складну ситуацію.
Розглянемо кілька прикладів того, які переживання та проблеми можуть стояти за дитячими словами.
Страх і розгубленість
Що каже дитина: «Я почала боятися темряви».
Що це може означати: «Будь поруч, коли мені страшно».
Розпитайте дитину, чого саме вона боїться. Можливо, це страх темряви як такої — дитина почуває себе самотньо та не захищено у темному приміщенні. А можливо, дається взнаки досвід, пов’язаний з війною. Скажімо, дитина чула вночі вибухи або була змушена перервати сон і йти до укриття — і тепер ці спогади асоціюються саме з темрявою та спричиняють тривожність. Формується зв’язок: «темрява — непередбачувана загроза».
Війна може викликати чимало різних страхів. Батькам важливо не знецінювати переживання дитини, а підтримувати її. Поясніть сину чи дочці, що ви будете поряд у будь-якій ситуації та зробите все, щоб забезпечити безпеку. А також наголосіть, що боятися — це цілком нормальна реакція на ненормальні події, які зараз ми проживаємо.
Якщо розмови не допомагають і страх не минає або набуває патологічної форми, коли дитина взагалі не може залишатися сама у темряві бодай на хвилину, варто звертатися до психолога. Не затягуйте з візитом, аби страх не переходив у фобії.
Потреба в підтримці від мами
Що каже дитина: «Я почуваюся за кордоном, як не свій. Наче в якомусь лабіринті».
Що це може означати: «Мені самотньо, будь моїм другом».
Діти ВПО, які втратили можливість спілкуватися зі своїм звичним оточенням, часто стикаються з відчуттям, що її ніхто не розуміє. Їм важко знайти нових друзів на новому місці. Особливо страждають підлітки, адже для них соціальні зв’язки з однолітками виходять на перший план. Втрачаючи друзів, вони ніби втрачають частинку себе.
Важливо не знецінювати переживання дитини
Як наслідок, дитина або вередує та провокує конфлікти, або, навпаки, намагається стати непомітною і взагалі відмовляється зайвий раз виходити з дому. Пережитий через війну стрес лише загострює проблему: навіть товариські діти можуть замкнутися у собі та сприймати усіх чужих людей як загрозу.
Важливо, щоб дитина відчувала підтримку хоча б вдома. Вона має розуміти, що батьки завжди поруч, підтримають і допоможуть. Що вони друзі, а не наставники чи вороги.
Таким чином батьки створюють атмосферу відкритості та довіри, коли діти можуть ділитися своїми думками, говорити про емоції, які відчувають та можуть звернутися за порадою в тій чи іншій ситуації, знаючи, що отримають підтримку та розуміння.
Проводьте час разом, виявляйте інтерес, проявляйте емпатію та намагайтесь уникати критики.
Бажання емоційного контакту
Що каже дитина: «Мені страшно і я не сплю».
Що це може означати: «Мені потрібна твоя увага».
Зазвичай порушення сну не виникають без причини. Можливо, дитині сняться кошмари через важкий досвід, який вона пережила через війну. Або спогади про обстріли та вибухи не дозволяють заспокоїтися та налаштуватися на відпочинок.
Коли ми з колегами їздили по деокупованій Київській області й надавали психологічну допомогу, чимало місцевих жителів запевняли, що з їхніми дітьми все в порядку. Казали, що дитина майже не реагувала на воєнні дії, просто гралася в укритті. Але найчастіше це означає, що дитина просто не показувала свої справжні відчуття — наприклад, у сім'ї не заведено обговорювати емоції. І батьки дізнаються про її психологічну травму лише тоді, коли з’являються фізичні прояви, як-от нудота, проблеми зі сном, панічні атаки.
Дитина легше проживає жахливі події, якщо поруч є дорослі, які зберігають спокій і дозволяють їй проявляти емоції — наприклад, плакати, коли страшно. Намагайтеся налагодити з дитиною емоційний контакт і щиро проговорювати все, що відбувається навкруги. Поясніть, що ви робите усе можливе, щоб дитина була у безпеці й жахливі події не повторилися.
Допомагайте дитині налаштуватися на сон. Згадайте кілька приємних моментів, які викликали радість та сміх протягом дня. Запитайте, що син чи дочка хоче побачити уві сні — пофантазуйте про це разом. Маленькій дитині можна запропонувати взяти до ліжка улюблену іграшку. Ці вечірні ритуали дозволяють дитині заспокоїтися, розслабитися та сфокусуватися на позитиві. Але якщо такі дії не призводять до результату, варто не гаяти час та звертатися до фахівців.
Переживання складного досвіду
Що каже дитина: «Я не хочу говорити».
Що це може означати: «Допоможи мені пережити біль».
Під час війни ми всі, дорослі та діти, переживаємо різні випробування. Якщо дорослі в більшості випадків можуть зрозуміти свої емоції й переживання, то дітям це дається вкрай важко. Дайте їм розуміння, що вони зможуть звернутися до вас в будь-який момент, коли їм буде це потрібно, і що їх емоції для вас є важливими.
В кожному віці є своя «мова» пояснення складних ситуацій. Для дошкільників важливо використовувати мову історій і казок, а також багато малювати. Складайте разом історії, заохочуйте дітей висловлювати свої ідеї щодо розвитку подій. Це може сприяти їхній активній участі та залученню до обговорення теми. Перетворюйте складні сюжети на позитивні фінали. Час проведений разом створює відчуття безпеки.
Для підлітків вагомим є розуміння, що кожен реагує на стрес по-різному і це абсолютно природно. Поясніть, що іноді мовчанка — це теж спосіб вираження почуттів. Дайте їм можливість відчувати контроль над ситуацією, це для них важливо. Скажіть, що вони можуть розмовляти, коли будуть готові, і що ви знайдете час для них.
Фізична та емоційна присутність поряд з дитиною — це головний ресурс її безпеки. Бути поруч означає не лише підтримувати фізичний контакт — обіймати, коли діти дозволяють це робити, але й спільно переживати, творити разом. Це теплий погляд, увага та любов. Важливо бути чутливими до того, коли дитина потребує нашої присутності, і коли їй хочеться самотності.
Втрата мотивації
Що каже дитина: «Мені не знадобиться математика, не вчитиму її».
Що це може означати: «Я відчуваю себе невдахою, коли не вдається вчитися так успішно, як раніше».
Через війну ми всі знаходимося у постійному стресі. Це впливає на когнітивні здібності та здатність концентрувати увагу — людина гірше засвоює нові знання. Тому знижується й успішність дітей у школі. Наразі їм набагато складніше вчитися, ніж до початку повномасштабної війни. І коли дитина порівнює свої здобутки зараз і два роки тому, то може відчувати себе невдахою.
До того ж на фоні тривожності через війну діти втрачають мотивацію до навчання. Виникає відчуття безперспективності: «Життя таке складне, незрозуміло що буде завтра, тож навіщо мені вчитися?»
Не слід сварити дитину, адже це не її провина. Вона не може бути такою успішною, як раніше, не через лінь, а через об'єктивні обставини. Спробуйте їй допомогти — наприклад, поясніть незрозумілий матеріал з уроків. Поясніть, як саме ці знання можуть знадобитися у дорослому житті.
Не вимагайте хороших оцінок, адже це стане додатковим чинником стресу для дитини. Навпаки, створіть безпечне середовище та атмосферу підтримки, в якій дитина почуватиметься комфортно і зможе розкривати свої таланти.
Відчуття провини
Що каже дитина: «Ненавиджу звук повітряної тривоги».
Що це може означати: «Я тривожуся та відчуваю провину через це».
Провина — це злість, яку ми направляємо на себе. Як вона формується? Наприклад, дитина чула повітряну тривогу, ховалася з родиною від обстрілів і починала плакати в цей момент. А батьки казали: «Ти що, не розумієш ситуацію?», «Хлопчики не ревуть», «Подивись на ту дівчинку, яка вона спокійна, а ти що?» Або ж просто поспішали швидше заспокоїти дитину, адже самі лякалися її бурхливих емоцій.
Така поведінка з боку батьків — це спроба зробити дитину зручною. А дитина, коли їй забороняють проявляти свої емоції, відчуває сором і провину за власні почуття. У неї всередині формується гнів, спрямований на себе: «Я поганий, я підводжу батьків».
Також дитина може картати себе провиною за події, які від неї не залежать. Наприклад, якщо вона — в укритті, а домашня кішка чи собака залишилися у квартирі. Але дитина не усвідомлює цей зв’язок, тому переносить своє роздратування на сам звук повітряної тривоги: «Мене це дістало!»
Поговоріть з дитиною. З’ясуйте, що саме її непокоїть і що вона відчуває. І — головне — давайте їй можливість реагувати та проживати свої емоції, навіть такі «незручні», як гнів чи страх.
Як навчити дитину розуміти свої емоції — чотири поради
1. Розповідайте дитині про емоції: які вони бувають, як проявляються та для чого нам потрібні. Важливо підкреслити, що немає поганих чи хороших емоцій — вони всі для нас важливі. Наприклад, страх сигналізує про незакриту потребу у безпеці.
2. Вчить дитину проявляти емоції у конструктивний спосіб. До прикладу, гнів варто виражати так, щоб не шкодити людям поряд. Для цього є чимало спеціальних технік: від арттерапії до тілесних практик на кшталт кидання паперових кульок.
3. Діліться з дитиною своєю реакцією на ті чи інші події, коли вас щось бентежить, дратує чи злить. У такий спосіб дитина розумітиме, що будь-які емоції — це нормально, їх не потрібно соромитися чи приховувати. Але обов’язково наголосіть, що причина — не у дитині, а у зовнішній ситуації, щоб випадково не спричинити відчуття провини.
4. Забезпечуйте дитині простір, де вона може проживати свої емоції поряд з вами. Якщо дитина чимось засмучена й плаче, не забороняйте їй це робити та не поспішайте відразу втішати. Приєднайтеся до її переживання — скажіть, що вам теж сумно. У більшості випадків це буде найкращим способом підтримки.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
