Батьки знають краще. Звідки беруться нещасні люди
Якщо в родині відбувається щось подібне, у дитини немає шансів вирости не травмованою
Звідки беруться нещасні люди? Непристосовані до життя?
Виростають з нещасних дітей. Це не означає, що їх били, з них знущалися або ж закривали десь "подумати над своєю поведінкою". З ними, найімовірніше, обходилися "не так страшно" – їх просто не чули. Для більшості сімей це загальноприйнята норма поведінки.
Що таке хронічна інвалідація почуттів?
Вперше цей вираз вжила фахівець з пограничного розладу особистості Маршу Лайнен. Так вона запропонувала назвати процес регулярного знецінення чиїхось почуттів – коли у відповідь ми говоримо: "Яка нісенітниця! Не переймайся!". І я зараз не про те, що ніхто не має права вимірювати чужі почуття.
Інвалідація, що руйнує дитячу психіку – це позначення бажань, потреб, емоцій і думок дитини неадекватними і ненормальними.
Якщо в родині весь час відбувається щось подібне, у дитини немає шансів вирости не травмованою – і проявляється це в постійному почутті "зі мною щось не так".
Як це буває в повсякденному житті? Розберемо на прикладах.
- Рідненька, ти залишаєшся у бабусі на кілька днів.
- Мамо, але я не хочу залишатися з нею!
- Що значить – не хочеш? Це твоя бабуся! Щоб я цього більше не чула! Ти залишаєшся і крапка!
- Що б ти хотіла отримати в подарунок від Діда Мороза?
- Ляльку! Велику і гарну, щоб вона їла і вміла говорити!
- Ну яка лялька? Скільки тобі років? Ніяких ляльок, книгу краще почитай.
- Ти чого з Машею не граєш?
- Мені з нею нецікаво, вона нудна.
- А з Катькою значить не нудно? Вона взагалі невихована і навчить тебе поганому! Іди з Машею, а то влипнеш ще кудись!
- Мамо, я дуже боюся писати контрольну роботу.
- От ще надумав! Чого соплі розпускаєш? Хлопці не плачуть!
- Ти сьогодні залишаєшся з молодшою сестрою. Дивись, очей з неї не спускай!
- Знову я?! Але я сьогодні з друзями зібралася зустрітися! Дістали!
- Бач, дістали її! Я в твої роки сиділа з молодшим братом і писку не подавала. Давно дорослою стала? Сиди з сестрою, розмову закінчено!
Начебто звичайні діалоги. Такими розмовами практично в кожній родині наповнене життя дітей. Але.
По-перше, кожна дитина з цих прикладів повідомляє про свої почуття і бажання. По-друге, їй вказують на те, що вона не має права на свої переживання. По-третє, в наказовому тоні кажуть, що вона повинна робити в даний момент.
Іншими словами, батьки транслюють дитині, що все, чого їй хочеться – погано. Значить, вірити своїм бажанням і почуттям не можна. Крім того, щоб батьки любили і хвалили, потрібно повністю підкорятися їхнім наказам. І це послання настільки сильне, що відступити від нього не можна.
Дитина може страждати від обурення, відчаю або вмирати від сорому, але сказати "не чіпайте мої почуття" у неї не вийде. Більш того, вона відмовиться від будь-яких своїх бажань, аби не втратити любов дорослого.
Думаю, зараз саме час інформувати читача, що кожна людина має право бажати, мріяти, відчувати і хотіти того, чого їй хочеться. Це природний закон життя і права людини, врешті-решт.
Не існує поганих почуттів. Не існує неправильних бажань. Не буває ідіотських фантазій. Всі вони додають нам тієї унікальності, яку нам надав всесвіт. Щоразу, коли ми вішаємо на неї ярлик "нерозумно", "соромно", "скасувати", ми відрізаємо і викидаємо шматок себе. День у день, з року в рік.
А тепер дайте відповідь на питання – чи багато від вас залишилося після того, як ви викинули "невідповідне"?
Досить часто до психолога приходять із запитом: "Я себе не люблю. Як мені це виправити?". Дійсно, як можна себе полюбити, якщо ви – не справжній? В ході терапії, коли вперше дається право прислухатися до того, що на диво вціліло, запит починає звучати інакше. Хто "я" взагалі? Чого я хочу? Чи є в мені щось вартісне? Як навчитися відчувати свої бажання? Чи можна собі довіряти?
Цих питань могло б і не бути, якби дитячі почуття не піддавалися інвалідаціі. Уміння чути себе і довіряти собі вбудоване від народження.
Батьки ж, як завжди, хочуть найкращого. Не довіряючи собі, вони з тією ж недовірою луплять з розмаху по дитячій душі. Дорогі мої, зрозумійте: коли ми починаємо наводити порядки в чужій душі, ми схожі на лиходіїв з казки. Не можна втручатися в чужі почуття і потреби. Особливо дитячі. Ми маємо право гніватися на вчинки, можемо просити змінити свою поведінку, але почуття – заборонена зона.
- Рідненька, ти залишаєшся у бабусі на кілька днів.
- Мамо, але я не хочу залишатися з нею!
- Я знаю, що у вас з нею не найтепліші стосунки. Але я дуже прошу залишитися ненадовго, а як тільки впораюся з справами, одразу ж тебе заберу.
- Що б ти хотіла отримати в подарунок від Діда Мороза?
- Ляльку! Велику і гарну, щоб вона їла і вміла говорити!
- Серденько, мені дуже шкода, але зараз Дід Мороз не зможе її подарувати. Будь ласка, подумай ще над подарунком – може, ти ще чогось хочеш?
- Ти чого з Машею не граєш?
- Мені з нею нецікаво, вона нудна.
- Я знаю, тобі цікавіше з Катею. А чому? Розкажи, мені цікаво.
- Мамо, я дуже боюся писати контрольну роботу.
- Знаєш, я теж в дитинстві їх боялася, і тато теж. В цьому немає нічого поганого. Як допомогти тобі зменшити твій страх?
- Ти сьогодні залишаєшся з молодшою сестрою. Дивись, очей з неї не спускай!
- Знову я?! Але я сьогодні з друзями зібралася зустрітися! Дістали!
- Прости, потрібно було раніше у тебе уточнити, чи вільна ти сьогодні. Я знаю, що ми занадто часто просимо тебе побути з сестрою. Будь ласка, виручи мене сьогодні.
У цих випадках батьки не піддають сумнівам право дитини на її особисті переживання, хоч і не скрізь йдуть їй назустріч. Давати право відчувати і прогинатися – речі абсолютно різні. Наші бажання теж виконуються не завжди, і це не катастрофа. Катастрофа – коли ти живеш з відчуттям глобальної внутрішньої неадекватності.
Шлях поваги до чужих почуттів вимагає зрілості. Цикнути легше, ніж стикнутися з тим, що вам зараз абсолютно не до місця. Бач, не хоче погостювати у вічно невдоволеної бабусі? Перетопчеться! Ображений на молодшу сестричку? Вона маленька, і нічого тут ображатися. Боїться засинати в темряві? Стидобище, сім років уже. Велика спокуса не тільки зробити так, як зручніше вам, але ще і прихлопнути для надійності: "Та як ти взагалі можеш таке відчувати!". Може, наступного разу і схаменеться.
У людей, яких так "виховували", в дорослому віці можна спостерігати:
– потребу зовнішнього схвалення своїх рішень і величезні труднощі з прийняттям рішень самостійно, звичка постійно уточнювати і перепитувати;
– нездатність оцінювати свої почуття (іноді аж до відповіді на питання: мені погано чи добре?) – особливо в стосунках;
– нездатність говорити про свої почуття, страх їх висловити – такі люди заперечують очевидне ( "мені не сумно" або "я не плачу" зі сльозами на очах) або ховаються за маскою постійного позитиву;
– пасивну агресію ( "вгадуй, чого я хочу");
– почуття власної "неправильності", сумніви в собі;
– роздуми й аналіз емоцій замість безпосереднього проживання ( "мені зараз добре, тому що...");
– складнощі з усвідомленням і прийняттям себе ( "хто я?", "який я?"), Почуття внутрішньої порожнечі і спроби її заповнити – їжею, алкоголем, зовнішніми враженнями і т. д .;
– страх щирості ( "такий як є, я нікому не потрібен, не можна себе показувати, а то мене викриють, відкинуть");
– готовність до підміни (випадкові зв'язки замість любові, ненависна робота, звичка погоджуватися навіть при очевидній неправоті співрозмовника і т. д.);
– складнощі з формуванням цілей і плануванням.
Ви – дорослий, у якого збігся кожен або майже кожен пункт?
Не впадайте у відчай! "Самостійна особистість здатна подолати свої страхи, образи, сумніви і почуття неповноцінності та почати без поспіху спочатку, замість того щоб, згідно з батьківською директивою, збирати купони і використовувати їх потім, виправдовуючи свою поведінку в шлюбі, вихованні дітей, розлучення і смерті", – Ерік Берн.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Більше блогів тут
