Робота наче родина? Як такий підхід впливає на ваш професійний розвиток

Робота — це сфера, де емоції не мають бути надмірними

У сучасному світі люди проводять більшу частину свого часу на роботі, тож не дивно, що офісне середовище стає ще одним плацдармом для відігравання сценаріїв, перенесених в доросле життя з дитинства. Частіше за все це відбувається несвідомо. Люди не замислюються, чому робота приносить їм стільки переживань:

• коли вони ображаються на керівництво чи колег;
• коли їм здається, що їх не цінують і не помічають, або навпаки — коли вважають себе надзвичайно важливою фігурою, не підкріплюючи цей статус діями;
• коли тримаються за роботу з останніх сил, бо страшно бути відкинутими;
• коли критику сприймають як відторгнення та дуже важко це переживають;
• коли до керівника ставляться як до когось на рівні бога, або навпаки — нехтують та не поважають і дивуються, чому так багато непорозумінь;
• коли робота набуває надмірного значення, стає єдиним сенсом життя або, навпаки, тотально знецінюється;
• коли людина не може знайти своє місце і на кожній посаді в кожній компанії відчуває дискомфорт.

Що криється за цими труднощами та емоційними проблемами на роботі?

Ці та інші явища можуть бути проявами того, що в психології називається «перенесенням». Бо робота сама по собі — це досить зрозумілі, чіткі, структуровані відносини, де емоції та почуття мусять займати далеко не перше місце. Робота — це певний вид товарно-грошових стосунків: людина приносить свої здібності та навички, час та зусилля, виробляє якийсь результат, і отримує винагороду — гроші, бонуси та кар'єрне зростання. І якщо ставлення до роботи, колег, підлеглих чи керівника починає набувати надто емоційний характер, варто розібратись, яка внутрішня психологічна динаміка проявилась і як це врегулювати.

Читайте також:

Крейг Джексон

Облажалися на роботі? Як це пережити та навіть отримати підвищення

Всі ми колись були маленькими, а над нами були «боси», тобто люди, наділені владою — дорослі, які визначали наші обовʼязки та права, нагороджували та карали. Як ми з цим справлялись? Яких правил дотримувались? Як виживали за цих умов? Як вчилися домовлятись? Конкурувати? Отримувати своє? Врегульовувати конфлікти та взагалі будувати стосунки? Це все сформувало наші моделі поведінки, які ми продовжуємо використовувати й у дорослому житті.

Тож як ці сімейні динаміки можуть проявлятись в офісі?

1. Керівник як батьківська постать

Це найчастіша модель, що проявляється в очікуванні постійної підтримки, схвалення та наставництва, а також у страху розчарувати чи викликати несхвалення, очікуванні покарання.

Таке сприйняття призводить до:

• надмірної залежності від рішень керівника, які ви сприймаєте як беззаперечний закон і вважаєте, що перед ними безсилі;
• проблем у прояві ініціативи, або постійних надмірних спроб «вислужитись і догодити»;
• емоційних реакцій на критику чи зворотний зв’язок;
• страху піти з компанії (навіть якщо там погані умови роботи), бо тоді ви втратите ці вкрай важливі стосунки.

2. Колектив як сім'я

Людина — соціальне створіння, і тому не дивно, що багато хто шукає в робочому колективі сімейної підтримки, надійної опори та безпечного тилу. Нам дійсно важливе це відчуття приналежності, у ньому є свої плюси, але несвідоме перенесення «сімейної матриці» на робочий колектив призводить до:

• розмиття кордонів між особистим та професійним життям;
• надмірної емоційної залученості;
• опору змінам в роботі чи реорганізації в компанії;
• труднощам з кар'єрним зростанням, бо складно «щось вимагати від близьких і відстоювати свої інтереси»;
• проблем із чітким розумінням своєї відповідальності та перспектив.

3. Суперництво за «любов» та увагу

Особливо це стосується тих, хто виріс у сімʼї з братами чи сестрами, де діти постійно боролися за увагу за любов батьків. Подібно до цього співробітники можуть створювати досить напружену атмосферу, намагаючись отримати більше благ ти визнання з боку керівника. Це не має нічого спільного зі здоровою конкуренцією, бо методи обирають інші (плітки, інтриги тощо), а мета — не довести свій професіоналізм та цінність свого внеску, а знищити конкурента, відібравши у нього «шматок» прихильності керівництва (що несвідомо сприймається як увага батька чи матері).

Як це проявляється:

• підвищена конкуренція між колегами з використанням будь-яких методів;
• прагнення «вислужитися» перед начальством;
• ревнощі до успіхів інших членів команди та бажання їм нашкодити
• неможливість конструктивно працювати разом з іншими сильними й талановитими членами команди (бо гнів та заздрість будуть емоційно затоплювати).

4. Емоційне сприйняття влади

Якщо ви виросли в сім'ї з сильними авторитетними фігурами батька чи матері, або в атмосфері контролю та диктатури, то сприйняття влади з дитинства матиме емоційне забарвлення.

Це буде виражатися в:

• страху перед авторитетними фігурами;
• надмірному бажанні догодити або навпаки, зневажливім ставленні до керівництва;
• труднощах у відстоюванні своїх прав та інтересів;
• неможливості побудувати довірливу відкриту професійну комунікацію;
• замовчуванні конфліктів або прихованому чи відкритому бунті та саботажі через несвідоме бажання помсти батькам — і керівнику як їх проєкції.

Це далеко не всі приклади. Сімейні сценарії можуть бути досить складними та переплетеними з робочими відносинами. Вони можуть проявлятися в страху перед звільненням, як «вигнанням із сімʼї», в гіпервідповідальності, неможливості просити про допомогу, або в бажанні всім допомагати та всіх рятувати (залежно від сімейного контексту людини). Проявів може бути безліч. Головне, що потрібно усвідомити: робота — це сфера, де емоції присутні, але не мають бути надмірними та викликати таку ж амплітуду переживань, як в особистому житті.

Що робити, щоби бути більш ефективним у професійній реалізації?

1. Розібратися зі своїми сімейними сценаріями за допомогою психотерапевта чи коуча. Прості запитання на кшталт «А де і за яких обставин я відчував те ж саме?» вкажуть напрямок проблеми. З фахівцем ви пропрацюєте ці важкі чи травмуючі моменти дитинства.
2. Встановити професійні кордони. Чітко визначте коло своїх обовʼязків та не дозволяйте собі брати на себе зайве, допомагати комусь «по-дружньому» або десь не допрацьовувати та перекладати відповідальність. Ви маєте чітко для себе визначити: на роботі ви задля роботи. Чудово, якщо в колективі у вас заявляться друзі, але в такому випадку кордони між особистісним та професійним мають бути чітко окреслені.
3. Відкрита комунікація та зворотний зв’язок. Якщо у вас є проблеми й ви не справляєтесь, роззирніться навколо: чи є поруч той, хто вам допоможе? Не зробить за вас, а зможе підказати чи направити. Дотримуйтесь правила «нічого особистого, тільки бізнес» та тренуйте навички комунікації. Вчіться сприймати негативний зворотний зв’язок не як особисту образу, а як можливість покращити свою роботу. Вчіться коректно комунікувати з керівництвом та колегами.
4. На роботі концентруйтеся на роботі, на своїх професійних цілях, задачах, амбіціях, зростанні та розвитку. Виділить емоціям та почуттям другорядне місце, а фокус тримайте на задачах і результатах. Це підвищить вашу впевненість в собі та зменшить будь-які емоційні реакції.

Всі ми — живі люди, і нам складно «по команді» виключити підсвідомі патерни та перестати реагувати емоційно на те, що нас зачіпає. Але навіть усвідомлення своїх реакцій: «Зараз у мене серце калатає перед керівником, так само як тоді, коли я стояв перед батьком з двійкою в щоденнику», — вже допоможе відокремити емоційну реакцію від самої ситуації, минуле — від теперішнього.

Розуміння та усвідомлення своїх психологічних реакцій та моделей не тільки розвиває ваш емоційний інтелект, а й сприяє зрілішій та продуктивнішій поведінці. Це створює краще робоче середовище, перш за все — для вас самих: середовище, в якому особисті переживання не заважатимуть професійному зростанню та розвитку і ви матимете більше шансів на успіх та професіональну реалізацію.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут