Чоловіки не плачуть? Як я переміг депресію

18 квітня 2019, 23:00

Люди, на жаль, так влаштовані, що найцінніші уроки виносять з проблем

Сьогодні мені виповнилося 30 років, і я святкую велику подію у своєму житті — перемогу над депресією. Пишу про це, оскільки вважаю правильним ділитися такими історіями. У нас в суспільстві про свої особисті проблеми не є нормальним говорити вголос, тим більше підприємцям з певним рівнем публічності. Але саме через такі культурні "норми" я і опинився в тому місці, в якому нікому не побажаю опинитися.

Відео дня

Все почалося приблизно чотири роки тому. Пропрацювавши півдня в неділю, я приїхав увечері додому, і мені різко стало погано. Настільки, що довелося викликати швидку. Після обстеження лікарі констатували: "У тебе сильно піднявся тиск через нерви". Так раптово я став гіпертоніком. Через деякий час я вирішив вивчити цю проблему, пройшовши обстеження в двох лікарнях. В обох мені видали висновок, що у мене все відмінно з судинами, і мені потрібно просто менше нервувати. Ще лікарі порекомендували боротися з тиском, почавши плавати, їздити на велосипеді або бігати. "А можна займатися всіма цими видами спорту відразу?" — уточнив я.

Наполегливо не рекомендую повторювати цей досвід людям молодше 21 року

Після цих діагнозів я почав собі навіювати, що, мовляв, не варто так паритися через проблеми, і вирішив ще більше часу інвестувати в тріатлон. Це навіювання, на подив, допомогло, але проблему не вирішило. Приблизно раз в 2-4 тижні у мене все одно відбувалися збої, і я завжди намагався мати при собі запас таблеток на ці випадки. У такому режимі я жив ще два з половиною роки, до кінця 2017-го.

У 2017 році я взяв участь відразу в двох серйозних змаганнях на витривалість. У квітні — в забігу на 240 км по Сахарі, в жовтні - в четвертій для себе гонці Ironman, після якої остаточно відбив собі бажання брати участь в багатогодинних змаганнях на витривалість. Оскільки у мене більше не було спортивних цілей, кількість тренувань до кінця 2017 року впало приблизно до однієї в тиждень.

У 2018-му я вирішив весь час, яке раніше витрачав на тренування, проінвестувати в роботу. Перші півроку це приносило плоди, я почав кілька нових цікавих проектів і пристойно наростив оборот в компанії. А до літа почалося найцікавіше.

facebook.com/tislenkov
Фото: facebook.com/tislenkov

Проблеми з тиском до мене повернулися з ще більшою інтенсивністю і частотою. Напади приходили ק відповідальні моменти, наприклад, під час інтерв'ю журналістам, публічних виступів або просто коли ходив в кіно на бойовик. Розуміючи це, я знову почав пити заспокійливе, але вже на випередження, перед відповідальними завданнями. Крім гіпертонії з'явилися й нові відчуття — дикий дискомфорт в організмі, коли приходив час лягати спати. Я відчував себе дуже тривожно, перед сном ставало важко дихати. Таке дивне відчуття, що якщо я засну — то ніколи вже не прокинуся. Лягти спати стало мукою для мене, і щоб якось зменшити це, я почав щовечора перед сном випивати 100-200 грамів рому.

До середини літа стало ще "веселіше" — почав прокидатися посеред ночі з криками. Приблизно раз на два дні мені снилися жахи і, що найнеприємніше, після тих кошмарів поверталося почуття тривоги, яке знову не давало заснути. Через це я став гірше висипатися і пізніше вставати. До серпня 2018 року у мене почала помітно падати енергійність. Кожен раз, прокидаючись, я відчував, що в мене тільки 10% заряду батареї. Тепер для мене було мукою не тільки лягти спати, але й встати з ліжка. Щоб якось себе відволікати і піднімати настрій, я починав свій день з онлайн ігор. Про тренування вже не могло бути й мови. Часто я надягав бігову форму, і не доходячи до дверей, просто падав на диван і лежав.

У вересні через постійну втому я почав хворіти раз на два тижні. Для мене було радістю полежати день вдома і нікуди не виходити. Рівень заряду впав до 3%, і я кожен день через силу змушував себе піти на роботу або зустріч з друзями. У жовтні, крім усього іншого, у мене сталася зупинка травної системи, і це був мій другий випадок в житті, коли довелося викликати швидку для відкачування та відновлення нормальної життєдіяльності. Після цієї дивної події я пішов до гастроентеролога, здав аналізи, і лікар поставив діагноз — панкреатит. Для мене це було дивно, тому що шкідливих звичок у харчуванні у мене не було.

У листопаді мені вже було стабільно нестерпно погано, і я абсолютно нічого не міг зробити з собою. Я розумів, що щось не так з нервовою системою, але ніяк не міг повернути себе до нормального стану. Єдине, що мене заспокоювало в ті вечори — перегляди документальних фільмів про наркоманів, які перебували в приречених станах. Ці фільми допомагали мені дивитися на себе з боку і знову повторювати що "у мене ж все добре в житті". Під час перегляду цих документалок мені попалося відео, яке розкривало один з наркотиків як щось, що не є шкідливим, не має звикання і, навпаки, може допомогти людині розібратися зі своїми ментальними проблемами. Називалося це речовина ЛСД. Після перегляду відео я згадав, що Стів Джобс, мій головний підприємець-кумир, теж позитивно відгукувався про цей наркотик і називав його "досвідом, який змінив його життя". Мені стало цікаво випробувати це на собі. Хоч я до наркотиків все життя ставився з обережністю і нічого крім травички не вживав, я став бачити ЛСД як щось, що допоможе мені розібратися з моїм дивним ментальним станом. Єдине, чого я боявся, це поганого тріпу (коли в стані афекту до тебе приходять страхи в гострій формі), і тому вирішив попросити свого друга поїхати на один день за місто, щоб він був моєю доглядальницею і контролював те, що відбувається. Дисклеймер: я наполегливо не рекомендую повторювати цей досвід людям молодше 21 року.

Після прийому я відчув, що втратив контроль над своїми думками, і це було дуже неприємне відчуття. Страхи раз по раз долали мене, але друг постійно контролював ситуацію, спілкуючись зі мною на позитивні теми. В цілому, цей досвід був значно слабкіше моїх очікувань, однак у моєму мисленні відбулася одна невелика зміна. Я зрозумів, що не знаю, чого я не знаю. Це розуміння повернуло мені давно забуту природну допитливість, і я став дуже часто шукати відповіді на запитання "чому?". І це питання мене привело до рішення записатися на прийом до психотерапевта.

Але, на жаль, перший сеанс постійно переносився, і я знову повернувся до старих проблем.

facebook.com/tislenkov
Фото: facebook.com/tislenkov

У перших числах грудня, після чергового перенесення першого візиту до психолога, я поїхав додому і зайнявся дуже незвичайним дослідженням. Я відчував себе спустошеним і зрозумів, що більше не можу терпіти. Я більше не бачив сенсу мучитися, змушувати себе кожен день лягати спати, змушувати себе вставати з ліжка, змушувати себе йти на роботу і змушувати себе спілкуватися з людьми. Біль від самої ідеї мого існування був настільки сильним, що я почав шукати для себе відповідний спосіб покінчити з життям. Я з властивим мені науковим підходом став вивчати суїциди, щоб розібратися в методах, що мають найбільш високу ймовірність летального результату. Розібравшись із найбільш летальними, я став аналізувати, який з цих методів підійде моєму характеру, щоб це було по-чоловічому. Розібравшись і з цим завданням, я нарешті відчув дивне задоволення від того, що знайшов вихід.

Але, закривши ноутбук, я подивився на себе з боку і задався питаннями — чому я прийшов до такого виходу? Може, причиною всьому — депресія, адже саме через неї у людей виникають суїцидальні думки? Через два дні я нарешті потрапив на прийом до терапевта і з ходу поставив ці два запитання. Після першого ж сеансу я нарешті зрозумів, що вже довгий час перебував у стані важкої депресії. Всі ці роки я не хотів цього розуміти, тому що бути в депресії — це не по-чоловічому. А мене виховували бути сильним і самому тихо справлятися зі своїми слабкостями.

Відразу після першого сеансу я почав вивчати, як депресія може проявлятися у людини, і вперше дізнався, що психосоматика — це наукове поняття. У Вікіпедії я прочитав: "У хворого спостерігається строката картина невизначених скарг, які можуть зачіпати серцево-судинну систему, шлунково-кишковий тракт, руховий апарат, органи дихання і сечостатеву систему", — ну, хоч сечостатевої системи не торкнулася, зрадів я. Всі хвороби, які я описував вище, виявилися пов'язані зі збоями в моїй нервовій системі.

У грудні я продовжив сеанси з психологом, практично кожен день по 2 години займаючись розбором своєї особистості по дрібних цеглинках. Я зміг знайти звідки ростуть корені, зрозумів, що багато поведінкових патернів тягнеться з самого дитинства. Я усвідомив, що уявляв себе далеко не тією людиною, якою є. Зрозумів, що в мені є багато якостей, які людині важко визнавати в собі — заздрість, надмірний егоїзм, ненависть. Це як знайти в будинку льох, в який ніколи не заходив, і там побачити дзеркало, яке вкрилося багаторічним шаром пилу, за яким не видно себе. Щоб картинка в цьому дзеркалі прояснилася, ти починаєш здувати цей пил, але кожен раз, коли ти це робиш, пил потрапляє тобі в очі.

В кінці 2018 року я став готуватися до тривалої робочій поїздки до США. Це мені допомогло почати позбуватися від старих речей, які повертали мене до старих звичок. Так я вирішив продати свою машину, виніс сотні кілограмів одягу в благодійний магазин і віддав ключі від квартири брату.

На початку січня 2019 року, відпрацювавши тиждень в Лас-Вегасі, я нарешті оселився в Сан-Франциско. Але замість того, щоб радіти Каліфорнії, я знову став жертвою психосоматики. Більш того, до старої палітри хвороб додалася нова проблема з сечостатевої системою — тепер я зібрав практично повний комплект проблем зі здоров'ям, на які може вплинути мозок. Але на цей раз я вже розумів, що зі мною відбувається. Я взяв собі за правило щодня приділяти мінімум 4 години на те, щоб продовжувати розбирати себе на атоми і боротися з депресією вже без допомоги психолога.

facebook.com/tislenkov
Фото: facebook.com/tislenkov

Так я почав експериментувати з корисними звичками. Спочатку повернув собі біг і зауважив, що він дуже позитивно впливає на мій настрій. Трохи пізніше прочитав, що під час фізичного навантаження кров від мозку йде до м'язів, тим самим змушуючи переключитися від проблем. Потім вирішив подивитися, скільки часу проводжу в телефоні, і побачив, що більше 8 годин на тиждень витрачаю на онлайн ігри. Я тут же видалив їх всі з телефону. У мене відразу стало більше вільного часу, і цей час я почав витрачати на регулярні дзвінки близьким людям і прослуховування аудіокниг. Потім я помітив, що багато часу витрачаю на соціальні мережі. Спочатку знизив споживання контенту, а потім змінив і сам контент, відписавшись від профілів, що створювали дофамінові пастки.

Якби я не досяг цього дна, мені було б важче спливати вгору

Але найважливіша звичка прийшла трохи пізніше. У Сан-Франциско я почав все частіше зустрічати людей, які практикують медитацію. В один з вечорів я розговорився з водієм Uber, і він остаточно мене переконав спробувати медитацію. Я скачав популярний додаток, спробував слідувати вказівкам і кілька хвилин ні про що не думати. На мій подив, спочатку це завдання виявилося для мене непосильним. Здавалося б, що складного в тому, щоб просто сісти, закрити очі і ні про що не думати? Але незабаром після кожного сеансу медитації я став помічати, що у мене стабілізується настрій і з'являються свіжі і оригінальні думки. Я став поступово збільшувати час з 10 до 40 хвилин на день.

Так практика медитації допомогла мені дійти до однієї важливої речі, яку я не усвідомлював раніше. Я зрозумів, що людина здатна думати тільки одну думку за одиницю часу, і вона сама може вирішити, яка це буде думка. Я нарешті зрозумів, що усвідомлювати проблеми під силу абсолютно кожному, і мені зокрема. 18 лютого (навіть записав цю дату) я зміг взяти думки під свій контроль і більше не дозволяти проблемам диктувати мої дії і мій настрій.

З того дня я став дуже швидко йти на поправку. Більшість проблем зі здоров'ям кануло в лету, моя енергійність знову повернулася на колишній рівень. Я також продовжив розвивати корисні звички, зайнявшись своєю дієтою. Я прийняв рішення скинути зайвий жирок, який накопичив за півтора року без спорту, прибравши зі свого раціону вечерю. Оскільки вагів у моєму будинку немає, став фіксувати результати на камеру, і схоже, мені таки вдалося зрізати кілька сантиметрів з боків протягом останнього місяця.

facebook.com/tislenkov
Фото: facebook.com/tislenkov

Потім відмовився від алкоголю, дозволяючи собі не більше келиха вина за вечір під час вечірок. Тепер я не бачу сенсу пити, оскільки більше немає необхідності заспокоюватися, а задоволення від життя зараз отримую і без зовнішніх стимуляторів. Крім алкоголю став так само усвідомлено підходити і до інших своїх дій і бажань. Став набагато сильніше цінувати людей, що мене оточують, і просто жити моментом, в якому перебуваю.

Я також нарешті зрозумів для себе, що таке щастя. Раніше я думав, що щастя в зовнішньому світі, в результатах. Що якщо досягну якоїсь нової вершини, то отримаю те саме щастя. Але як показала історія, досягаючи цієї вершини, ти всього лише отримуєш набір гормонів, які піднімають на деякий час твою самооцінку. Щастя — воно, виявляється, всередині. Коли ти приймаєш себе, довіряєш собі, цінуєш себе. Себе в цьому світі і світ в самому собі.

Тепер я дивлюся на цю історію з депресією як одну з найкращих речей, яка сталася в моєму житті. Тому що люди, на жаль, так влаштовані, що найцінніші уроки і досвід виносять з проблем. Через це я перестав дивитися на проблеми як на щось погане — тому що якщо винести з них уроки, вони дають нам нам можливість швидше вчитися і приймати більш правильні рішення в майбутньому. Ймовірно, якби я не досяг цього дна, мені було б важче спливати вгору, не відштовхнувшись.

facebook.com/tislenkov
Фото: facebook.com/tislenkov

Тепер я знайшов нове хобі — усвідомленість. Хочу уточнити, що я не став послідовником релігійних учень, пов'язаних з медитацією. Я залишаюся агностиком і просто бачу в цьому хобі велику користь не тільки для себе, але і, можливо, для оточуючих. Випробувавши на собі ефекти, які дає медитація і новий образ мислення, я став вивчати цей феномен з наукової точки зору. Ряд вчених дійшли висновку, що медитація не тільки допомагає в боротьбі з депресією, але й дуже впливає на здатності мозку. Так, в недавніх дослідженнях було виявлено, що навіть кілька тижнів коротких практик значно покращує пам'ять, увагу, креативність і когнітивну гнучкість. Я поборов багато своїх страхів і тепер вирішив повністю відкритися для оточуючих і ділитися своїми спостереженнями. Перше спостереження ви тільки що дочитали.

"Навіщо я це все написав публічно?", — може хтось задатися запитанням. Моя відповідь — тому що мені хочеться вірити, що хтось, прочитавши цю історію, зможе частково побачити в ній і себе на шляху до депресії. Може, комусь ця історія допоможе інакше подивитися на культурну позицію "чоловіки не плачуть", і у таких людей тепер буде приклад Влада, якого ця позиція завела зовсім не туди.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X